"Розбите корито путінського реваншизму стане надбанням усіх росіян", - політолог

Але цього разу «перемога» може виявитися Піровою. Оскільки цей президентський термін Путін може закінчити набагато швидше, ніж це думає він і його найближче оточення, - пише у своєму блозі політолог Віктор Каспрук, передають Патріоти України.

Адже всі його намагання втягнути Україну в лабети «руського мира», завершилися повним крахом для нього і Російської Федерації. Росія – це країна з непередбачуваним майбутнім і повністю сфальшованим минулим. Московія- «Росія» не має нічого спільного з Київською Руссю, а є одним з осколків Золотої Орди. Який практично не змінився по суті і весь час мімікрував під пристойну державу.

Не секрет, що певна частина вихідців з колишнього СРСР травмована радянською пропагандою, яка призвела до мутацій у мізках багатьох зомбованих кінськими дозами комунізму. Особливо це прослідковується на прикладі населення сучасної Російської Федерації.

Хоча там є такі, хто спромігся зрозуміти всю безвихідь та прогнилість колишньої радянської системи, але значна кількість людей, зомбованих путінським телебаченням, вбачають у Путіні місію, який успішно проводить реінкарнацію Радянського Союзу.

І тут для кардинальних змін важлива саме не кількість «правильних» і «прозрілих» людей, а щоб ці люди отримали можливість впливати на розвиток подій. Але, як виявилось, на подібних особистостей не було великого суспільного запиту, що й призвело по сучасної ситуації в Росії.

У горбачовські і єльцинівські часи світ співчував Росії і намагався їй допомогти. Ці колишні її лідери, попри те, що мали властиві будь-кому людські слабкості та недоліки, володіли безцінним, як на сьогоднішні часи для Росії, даром – були просто психічно здоровими людьми.

Не відомо, коли росіяни розпочнуть (та й чи розпочнуть взагалі), видавлювати з себе раба. А у цьому і полягає (й схоже завжди полягало) найбільш складне питання російської дійсності.

Виявилося, що під час «перестройки», в другій половині 80-х років, західна ідеологія була затребувана в російському суспільстві, але затребувана однобоко. Основну масу людей приваблювала все-таки більше її матеріальна частина – понад 200 сортів сиру і ковбаси та фірмові американські джинси Levi’s і Wrangler.

Але марила Заходом лише купка народу, а решта сподівалися на західну «халяву» і негайно ж образилися на Захід, коли з’ясувалося, що безкоштовних матеріальних благ немає, а щоб їх отримати – потрібно дуже напружено та наполегливо працювати.

У цьому й полягає основна системна помилка більшості росіян – переймати тільки матеріальні плоди і відкидати та ненавидіти коріння західної цивілізації – свободу, гідність особистості, демократичні цінності і основоположні права людини.

Та під час погоні за ефемерними матеріальними благами основна маса російського народу воліла зовсім не звертати увагу на те, що її постійно піддають велетенським дозам зомбування «русским миром».

А основний ідеал «русского мира» – це майстерна брехня і приховування правди. І Володимир Путін повністю відповідає цим «високим» критеріям. В Росії знають що він брехун, але його прихильникам дуже сподобалося, як віртуозно, спритно та вправно він це робить.

Можна навіть зробити вигляд, що віриш, і не відчувати себе винним потім. Якщо що – то «нас обдурили». Але чи цей нікчемний, приблатненний, хвалькуватий і агресивний монарх Путін відповідає російському народному ідеалові?

У 1991-1992 роках в росіян був шанс. Посадили б вони необхідну для очищення суспільства кількість кагебістів, котрі були винні у злочинах проти народу, провели люстрацію, заборонили комуністичну партію і нацистські шовіністичні організації, привчили населення дотримуватися законів (як це було зроблено в Грузії) і все можна було б змінити на краще. Але не судилося, натура таки взяла своє.

Росіяни вибрали собі у президенти не тільки професійного кагебіста, а й миршавого низькорослого «мужчинку», з якого підлабузницьке пропагандистське телебачення дуже швидко і вправно зліпило «подобу» російського Шварценеггера.

Тут, звісно, можна було б сказати, що найбільш привабливим критеріям вибору для населення Росії є – «сильна рука» і «за державу прикро». Але це явно самообманні критерії.

Усі вони гарантовано перебиваються третім справжнім критерієм, який можна визначити, як «синдром Іванушки-дурника», що сидить на печі й нічого не бажає робити, і так само, як і інший герой російських народних казок Ємеля сподівається постійно на те, що всі блага світу для нього надходитимуть «по щучьему веленью».

І поки російські «іванушки», роззявивши роти, зачаровано слухали усе те, що віщав їм з екранів телевізорів постійно «прописаний» там «Великий» Путін, у Росії успішно розкрадалися сотні і сотні мільярдів, отриманих від продажу нафти і газу доларів, відбираючи у росіян та їхніх дітей ресурси разом із майбутнім.

Путінська зграя, зруйнувавши державні інститути та економіку, «чудово» підготувала Росію до легко передбачуваного циклічного падіння цін на енергоресурси, катастрофічно посиливши ситуацію авантюрним і неспровокованим нападом Путіна на сусідню Україну.

Вирішивши відроджувати подобу Радянського Союзу через приєднання силою України до Росії, Путін був просто таки переконаний, що українці давно вже забули про те, що у тому СРСР нічого великого ніколи не було, крім гасел і здравниць комуністичній партії типу «слава КПСС».

То ж у чому велич? B десятках мільйонів невинно убієнних і замучених, в тому, що радянців із їхніми ядерними ракетами, «мирним космосом» і нав’язливою дружбою боялися, як зачумлених?

Для усього цивілізованого світу СРСР був нічим іншим, як страшною в’язницею для численних підкорених силоміць народів. Тому Радянський Союз це не те, за чим росіяни мали б жаліти разом із Путіним. СРСР – це незмивана ганьба російської нації.

Власне, такою ж ганьбою російської нації є і сам Путін. А якщо населення Росії раз за разом його обирає, то це значить, що воно бере і на себе відповідальність за путінське президенство.

Сотворивши собі національний ідеал в особі Путіна, росіяни також беруть на себе відповідальність за його авантюрне тоталітарне правління.

Кремлівський карлик впевнений у тому, що він визначатиме долю світу. До нього ніяк не доходить, що його бандитська поведінка у Чечні, Дагестані, Молдові, Грузії і Україні не може сприйматися терпимо у ХХІ столітті. І час розплати за ці злодійства невідворотно наближається.

Проте досвід розпаду імперського СРСР нічого Путіна так і не навчив. Його спроба нав’язати міжнародній спільноті новий «світовий порядок», неодмінно закінчиться крахом російської імперії і її неминучим розвалом.

Хоча казкові «чоботи-скороходи», «гуслі-самогуди», «скатертину-самобранку» – можна вважати символами російської національної «халяви», яку в теперішні часи їм цілком замінив «газ долароносний».

Народний фольклор відображає мрії типово рабської підсвідомості – не маючи зацікавленості у результатах своєї праці, які у нього відбираються, раб схильний до ліні і дарівщини.

Його найлегше захопити ідеєю про «грабежі награбованого». Що прекрасно розумів негідник Ленін, і чим він чудово скористався під час більшовицького перевороту 100 років тому.

Путіну вдалося захопити росіян ідеєю повернення «російських історичних земель». І ті, хто не захотіли лікуватися від генетичної ліні, та з усіх сил уникали можливості нормального і чесного життя, масово ринулися окупувати український Крим і Донбас.

Проте останнє маячне бажання Путіна стати володарем світу – наближає його до гіркого фіналу казки про «Золоту рибку». Однак розбите корито путінського реваншизму стане надбанням не тільки його, а й усіх росіян.