Санкції, які вбивають: Істерика, що охопила чиновну Москву, пов'язана з декількома обставинами, - блогер

Про це пише у своєму блозі Юрій Райхель, передають Патріоти України.

"На друге вже відповів найбільш високопоставлений блогер Росії - прем'єр-міністр Дмитро Медведєв у Facebook. Там само він постарався відповісти і на перше питання, але якось не дуже переконливо.

«По-перше, надії на поліпшення наших відносин з новою американською адміністрацією - кінець. По-друге, Росії оголошено повноцінну торгову війну. По-третє, адміністрація Трампа продемонструвала повне безсилля, найбільш принизливим чином передавши виконавчі повноваження Конгресу. Це змінює розклад сил у політичних колах США».

Медведєв демонструє повне нерозуміння системи поділу влади, а також стримувань і противаг, які є наріжними каменями американської державної і політичної системи.

У зв'язку з цим пригадується анекдот. Сидять Лев і Бик, розмовляють. Дзвонить телефон, і Лев відповідає: «Так, люба, обов'язково, люба, скоро буду, люба». Бик дивується: «Ти ж цар звірів, і так принижуєшся. Ось я прийду додому, хрясь по столу - і все тихо». Лев відповідає: «Розумієш, у тебе дружина Корова, а у мене – Левиця».

Це в Росії парламент перетворився на принтер з видання законів, які прийшли з адміністрації президента. Ніякого поділу влади там немає і ніколи не було, тому в Москві щиро не розуміють, хто у Вашингтоні є господарем у їх розумінні.

Ніяких повноважень Трамп конгресу не передавав, а законодавці діяли виключно в рамках, визначених конституцією ще з часів батьків-засновників Джефферсона і Медісона.

Так що з визначенням винних у прийнятті санкцій все в повному порядку. Їх призначено: це безсилий у своїх діях Трамп і злісний конгрес, який перебуває в антиросійській істерії.

Набагато складніше з відповіддю на перше питання: що робити? Ось тут знайти її виявляється дуже складно.

Медведєв вважає, що оголошено торгову війну. Однак: «Ми спокійно продовжимо роботу з розвитку економіки і соціальної сфери, будемо здійснювати заміщення імпорту, вирішувати найважливіші державні завдання, розраховуючи насамперед на себе. Ми навчилися це робити за останні роки ... У чомусь це навіть пішло нам на користь, хоча санкції - в цілому - безглузді. Ми впораємося».

Ось саме в цьому є великі сумніви. І кримська історія з турбінами Siemens - тому підтвердження. Схоже, що Росія змушена відмовитися від початкового плану будівництва електростанцій з ними і змушена перейти на менш потужні з вітчизняним обладнанням. Всі розмови, що вміємо робити не гірше, якось вже не чути. Виявляється, не вміють і скоро не навчаться.

Виникає стійке відчуття, що жодної виразної політики щодо навіть не санкцій, а й з Вашингтоном взагалі в Москві просто немає. Як у тактичному, так і в стратегічному вимірі.

Була надія, що залишиться співробітництво по Сирії між російськими і американськими військовими. Однак і тут проблема. Сирійська опозиція пішла з району Ат-Танф, і тепер ця ділянка пустелі залишилася за урядовою армією. Американці переходять до іншої тактики і просто скидають баласт у вигляді територій, які тепер немає сенсу захищати. Центр ваги американської політики в Сирії перейшов на північ і буде спрямований на підтримку курдів. Тим самим пішов останній пункт можливої співпраці російських та американських військових.

Так само і з реакцією на санкції між вежами Кремля немає єдності. МЗС пообіцяв «не залишати без відповіді» нові американські санкції. У той самий час прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков зробив заяву протилежного характеру. «Які заходи? Нічого нового немає, вже було вжито відповідних заходів». До речі, приблизно таким чином висловився і Путін в інтерв'ю телеведучому Володимиру Соловйову.

Взагалі міркування в Москві з приводу протистояння Трампа та істеблішменту виглядають просто смішними і навіть у чомусь наївними. Американський президент є невід'ємною частиною тієї ж еліти, якщо хочете - її якоїсь частини. У них можуть бути різні думки з тих чи інших питань, але стратегічно вони завжди разом.

Істерика, що охопила чиновну Москву, пов'язана з декількома обставинами.

По перше. Нічого немає більш болючого, ніж прощання в такій драматичній формі із зовнішньополітичними ілюзіями типу «нашого Трампа». Пили шампанське, п'яніли від захвату - і ось таке хворобливе протверезіння з величезним головним болем у прямому і переносному сенсі.

По-друге. Російська влада стала жертвою власної агресивної і не дуже розумної пропаганди. Звідси елементарні помилки в прогнозах, перебільшене уявлення про вплив бізнесу на прийняття зовнішньополітичних рішень і вже відзначене повне нерозуміння механізмів роботи американської державної і політичної системи.

По-третє. Законодавчо оформлений на тривалу перспективу механізм впливу на більшу частину політичної і економічної російської еліти, яка має суттєві інтереси на Заході. Вона все більше опиняється перед фактом, що необхідно змінювати зовнішньополітичний курс і відповідно - лідера країни. Альтернативна перспектива вкрай невтішна, в першу чергу, для неї.

По-четверте. Розгубленість у Москві не останнім чином пояснюється відсутністю можливості навіть не адекватної, а хоч якоїсь відповіді США. Ні економічних, ні фінансових можливостей для цього немає і не буде в осяжній перспективі.

По-п'яте. Як продовження попереднього. Можна, звичайно, співати і захоплюватися своїми танками, які, «виблискуючи вогнем, виблискуючи блиском сталі», постачаються до Сирії та інших країн, але перспектива втягнутися в гонку озброєнь із США змушує щось смоктати під ложечкою. До того ж Трамп збільшив бюджет Пентагону навіть на більшу суму, ніж планував конгрес. Що-небудь протиставити цьому кволий, порівняно з американським, російський військово-промисловий комплекс не може. Навіть більше, Росія змушена щонайменше не збільшувати свій військовий бюджет, а швидше його скорочувати. Залишається тільки лякати своїх громадян радіоактивним попелом.

На майбутній зустрічі Лаврова з Тіллерсоном у Манілі Москва спробує дізнатися, як їй вийти, не втративши залишки гідності, зі становища, що утворилося. Буде зроблено спробу піти на поступки, бажано невеликі, в Сирії в обмін на Україну і Придністров'я.

Судячи з активності Кишинева і Бухареста, Вашингтон іти на поступки не має наміру. Від Москви будуть вимагати повного виходу з України і з лівого берега Дністра. Одразу на це в Кремлі не підуть. Спробують відігратися на нашому Донбасі, на прокладанні Північного потоку-2 і спробах спричинити розбрат між Європою і Америкою.

І знову прийде розчарування від нездійсненності повітряних замків, писаних вилами по воді."