Про це на своїй сторінці у Facebook пише письменник Степан Процюк, передають Патріоти України.

"ЇЇ не завжди розуміла мати, Олена Пчілка, із її дещо солдафонським характером. ЇЇ не розумів і не міг зрозуміти чоловік, Сергій Мержинський, якому вона віддала свою душу, як Мавка Лукашеві із "Лісової пісні". Українські актори не завжди розуміли її п’єс, починаючи від "Блакитної троянди".

Відомі на той час літературні критики поблажливо шепотіли до її вуха:

– Госпожа Косач, вы же талантливая… Всё понимаю, только зачем на украинском?

Її книги читало небагато українців, а ще менше розуміли висоти її таланту. Леся гаряче сперечалася із багатьма письменниками того часу, зокрема з Іваном Франком. ЇЇ безкомпромісні вислови про тогочасну українську літературу нищили муругий національний провінціалізм. Здається, що нерозуміння, недооцінка, невіра у талант завжди оточували її.

Тогочасна колонізована Україна було зовсім не готова до появи великої письменниці. Сором за цю невідповідність, нерозуміння доводиться списувати на колонізацію…

Леся Українка боролася з хворобами, фактично страждаючи фізичним каліцтвом значну частину життя. Вона, як людина, зазнала небагато любові, віддавши всю свою любов нам, її нащадкам.

Впевнений, що вона і тепер, у райських садах, спостерігаючи за сучасним національним життям, докірливо посміхається нам, нагадуючи, що взаємна ненависть лише незворотньо руйнує, що Україну треба будувати кожноденно, а після президентських виборів життя триватиме.

Витончена світловолоса пані Лариса Косач могла би стати окрасою будь-якої літератури. Але промисел захотів, щоб вона віддала свій талант українству. Добровісне світло від її енергії написаного залишається нетлінним."