"Старики войны", або Тут наш дім": Історія двох пенсіонерів-патріотів, які живуть на лінії вогню (відео)

У їхню хату прилітали міни та артснаряди, чоловік нещодавно був поранений ворожим снайпером. Проте тікати вони не збираються, адже тут їхній дім, передають Патріоти України.

"Ми діти війни, а тепер ще й старики війни", – говорить мешканка смт Новгородське Любов.

Пані Любові та пану Миколі під 80. У Новгородському вони народилися і прожили все життя. Більшу його частину важко працювали, аби збудувати власне житло. Микола – токарем на заводі, Любов – вихователькою. Проте спокійної старості не вийшло, адже в 2014 році в їхній дім прийшла війна.

"Розраховували забезпечити себе на старість, а виявляється не забезпечили, а приречені на загибель", – сказав Микола, мешканець смт Новгородське.

Хата подружжя – на околиці селища. Саме поряд з нею проходить лінія фронту, до окупованої Горлівки звідси рукою подати. Сюди постійно прилітають снаряди з боку бойовиків.

У квітні пана Миколу поранило в руку, коли він намагався перекрити дах після попереднього обстрілу. Тоді першу допомогу йому надали українські солдати.

"Кров перев'язали, кров зупинили, а так – дуже багато крові втратив, що я від безсилля навіть не міг встати. Як впав на дорозі, не міг навіть встати", – згадує Микола.

Перекрити дах так і не вдалось, він досі весь в дірках від куль та осколків. Відтак, коли дощ – зі стелі капає.

І хоча люди до всього звикають, до війни звикнути неможливо. Подружжя каже, що живе у постійному страху. "Це страшне, це страшне. Особливо, як починають ото мінами... В льосі думаєш: завалить і все, і на тому кінець", – розповіла Любов.

Вони чудово знають, хто стріляє по їхньому домі. Вони розуміли ще у 2014 році, але багато їхніх односельців були наче зомбовані, і радо зустріли російських найманців в рідному місті.

"На референдум багато, хто бігав. Я ні в якому разі, відмовляв, не можна розділяти Україну. Ні, бігали – розділяли", – наголосив Микола.

Потім ті, що привели війну, чкурнули звідси. Одні подалися в Горлівку – до терористів, інші поїхали на мирну частину України. Ті, хто переїхали на окуповану територію, за словами пані Любові, непогано себе почувають, бо отримують пенсію і тут, і там. "Вони за Путіна – вони вороги. Вони кажуть, що хай би продовжувалось. Дві пенсії – українську та російську", – переповіла Любов.

Тим часом старенькі живуть на одну українську мізерну пенсію, заледве вистачає на їжу і ліки. А за чотири роки війни у Миколи з Любов'ю від постійного стресу суттєво погіршилось здоров'я.

Вони вірять, що війна закінчиться, але не впевнені, що доживуть до цього моменту. Попри постійні обстріли полишати рідне селище не збираються.

"Загину тут, але у своєму дворі. Оце все моє рідне. Все вистраждана, так би мовити", – ствердив Микола.