Журналісти вирішили бути в тренді й теж поговорити про корупцію, зокрема, в добу Української революції 1917–1921 років. Про те, якою корупція була сто років тому розповів історик Павло Гай-Нижник, передають Патріоти України з посиланням на Радіо Свобода.
– Якщо говорити про корупцію тієї революційної доби, то, на вашу думку, відколи треба починати?
– У 1917 році ми не можемо говорити про корупційні скандали, тому що тоді Центральна Рада не мала власних фінансів. Ті крапельки грошей, які надсилав їй з Петрограда Тимчасовий уряд, йшли на те, щоб купити стільці, аби можна було працювати.
Те, що ми називаємо корупцією, а не дрібними зловживаннями, почалося в період Директорії, після семи з половиною місяців гетьманату Скоропадського, коли були накопичені великі кошти в бюджеті, коли гроші з’явилися на іноземних рахунках. Тоді вже було, в яку кишеню сунути руку.
Вже у січні 1919 року бачимо перші маніпуляції – зокрема, гра на курсі грошей. Був великий скандал із відомим громадсько-політичним діячем Лотоцьким, який потім став послом УНР в Туреччині.
Він вимагав обміну йому коштів на занижений курс, а не за офіційним. Таким чином отримувалися набагато більші гроші. Власне, не один він так користувався.
Треба загадати про ще один випадок. Коли Винниченко зрозумів, що він не має впливу як голова Директорії, постало питання, щоб він припинив головування в ній і членство. І щоб він спокійно пішов зі своєї посади, то йому дали «відкат» у 20 мільйонів гривень. А потім ми дивуємося, звідки у нього взялася дача на півдні Франції.
– Карбованці та гривні тоді були ліквідною валютою, їх обмінювали через німецькі банки.
– Це було виплачено теж з державної скарбниці?
– Так. Щоб він не заважав Петлюрі очолити Директорію й робити свою справу на чолі держави.
– Це було офіційно зроблено? Цю суму провели через документи?
– Є постанова про виділення Винниченку грошей, але вони чомусь не проходять через бюджетні обчислення.
– І от, у цей час формуються українські закордонні місії. Які при цьому відбувалися зловживання?
– Під час гетьманату у нас було укладено з Німеччиною та Австро-Угорщиною дві фінансові угоди на величезні суми.
Україна дала 200 мільйонів позики Німеччині й 200 мільйонів позики Австро-Угорщині. Ці кошти були переведені у їхні банки, де вони були переведені в авуари – цінні папери, на які українській державі мали крапати відсотки. Ці кошти були валютними запасами.
Петлюра заснував таку установу, як фінансова агентура. Вона була розташована у Берліні, їй передали контроль над цими великими державними коштами. Нюанс у тому, що ця фінансова агентура була єдиною установою, яка автономно розпоряджалася коштами на виділення для українських посольств, для військово-санітарних місій, для повернення біженців і для закупівлі військового майна.
На її чолі поставили довірену особу Петлюри – Григорія Супруна, який за Центральної Ради очолював кредитову канцелярію Міністерства фінансів УНР. Ці люди отримали владу над великими коштами і почали зловживати цим. Найбільший скандал розвернувся саме навколо цієї фінансової агентури УНР.
– А який фронт на той момент?
– Українсько-польський фронт. Тобто, через Польщу треба було літаками перевозити скрині з грішми. І в Німеччині з великих бомбардувальників – це були такі величезні біплани – створили авіаційну компанію. Українська фінансова агентура зафрахтувала у цієї компанії п’ять літаків, які мали перевозити українські гроші. І на фрахтуванні цих літаків були зроблені перші оборудки.
Німецькою компанією була запропонована одна ціна, однак українська фінансова агентура запропонувала більшу ціну. А по документах проходила та ціна, яку запропонували німці.
– А як розкрилося, що були якісь зловживання на фрахті літаків, які перевозили гроші? І чи перевезли гроші?
– Всі не перевезли, але перевозили все-таки.
Крім того, ця фінансова агентура мала закупити радіостанції й білизну для українських солдатів. На папері було закуплено три радіостанції, насправді – жодної. Так само закупили білизну, яка проходила як нова білизна зі складів Німеччини. Насправді, купили подерте й гниле шмаття.
Як це все розкрилося? На заваді стала німецька пунктуальність. Німеччина перша це розкрила, їхня спеціальна поліція, й почала робити претензії українському уряду. Уряд Директорії на той час домагався передати йому всі кошти, які були в авуарах у німецьких банках.
Після цього Петлюра надіслав ревізійну комісію.
– Це коли відбувалось?
– Весна-літо 1919 року. Тобто вони встигли провернути все це за півроку. Коли фінансова комісія приїхала в Берлін це розслідувати, діячі фінансової агентури й Супрун просто не пустили їх, сказавши, що ми вас не знаємо.
Відтак надіслали другий, більш солідний склад ревізійної комісії, на чолі з прем’єр-міністром України. Коли приїхала ця комісія, то голова фінансової агентури УНР Супрун сказав, що я не знаю, хто ви такий і що таке уряд УНР, спочатку доведіть, що ви уряд України.
Розгорівся величезний скандал, тому що уряд України більше не додумався ні до чого, як подати в німецький суд на свою ж фінансову агентуру.
Причому цей Супрун за ці ж державні українські гроші в німецьких газетах почав пропаганду проти уряду Директорії, на свій захист. Зрештою, український уряд спочатку мусив доводити, що він взагалі є урядом України.
– А як цей Григорій Супрун на закиди в корупції відповідав?
– Спочатку не давав ні звіти фінансові, не пускав до скринь і документації. Це мав вирішити німецький суд. У суді український уряд почав доводити, що він взагалі існує. Довелося піднімати документи про визнання його урядом, що це правонаступник колишнього уряду Центральної Ради, який свого часу визнав німецький кайзер.
Почалися скандали. Під час цих скандалів почали виходити інші деталі. Наприклад, що член Директорії Макаренко, якому Петлюра сказав, щоб той краще виїхав в Європу і не заважав йому, почав вимагати для себе кошти з цієї ж фінансової агентури.
– А цьому Макаренку, на відміну від Винниченка, «підйомних» не дали?
– Так. Він виїхав як у відрядження. А оскільки Макаренко де-юре ще залишався членом Директорії, то він видав наказ: якщо йому не видадуть стільки грошей, скільки йому потрібно для нормального життя в Європі, то припинити фінансувати українські посольства й місії.
Зі щоденників і записів українських місій, зокрема у Відні та Празі, відомо, що там українські дипломати сиділи без зарплати й без грошей, коли на їхні рахунки мали б бути переведені мільйони українських грошей, щоб вони могли проводити українську справу в Європі. А тоді це було дуже важливо. Йшла мирна конференція після Першої світової, де визначали післявоєнний устрій Європи й те чи визнає Антанта українську державність.
Зрештою, цей скандал закінчився нічим.
Коли змінився уряд, то вирішили укласти мирову з цим Супруном. І коли він врешті пустив їх до фінансових документів, то частина з них була знищена чи зникла. Цей скандал зам’яли, щоб не робити пляму на Україну.
– Україна щось отримала у підсумку?
– Частину з тих грошей, які мали йти від гетьманського уряду. Це була мізерна частина, яка мала б йти тільки на фінансування дипломатичних представництв.
Але під час цього процесу й цих скандалів викрили ще зловживання посла УНР в Німеччині Миколи Порша. Він був теоретиком української соціал-демократії, на початку 1918-го змінив Петлюру на посаді військового міністра.
25 березня за новим стилем (7 квітня - за старим) - Благовіщення Пресвятої Богородиці, яке належить до числа дванадесятих свят, тобто, найбільш значущих у житті Ісуса Христа і Богородиці. За Біблією, саме в цей день Архангел Гавриїл повідомив Діві Марі...
За новоюліанським календарем християни східного обряду України вперше святкують день ангела жінки на ім'я Віра, Любов, Надія і Софія. Ще минулого року цей день припадав на 30 вересня. Також в честь цього дня іменинницям обов'язково потрібно сходити в ц...