Сторінками історії: Українці мали докази причетності радянської влади до вбивства Петлюри і збирались їх оприлюднити

За словами чекістів, лідери Української партії соціалістів-революціонерів мали відповідні докази й готувалися їх оприлюднити, передають Патріоти України з посиланням на Gazeta.ua.

"В эсеровских парижских кругах получены из Берлина сведения, что там имеются документальные данные, что убийство Петлюры организовано Соввластью, - відзначалося в донесенні радянської закордонної розвідки від 18 червня 1926 року з Парижу. – Последняя будто бы чрезвычайно обеспокоена появлением в Польше у власти Пилсудского – большого личного друга Петлюры. В связи с этим Москва ожидала оживления деятельности Петлюры, поддержаного Пилсудским, для организации нового восстания против большевиков на Украине. Поэтому решено было убить Петлюру и одновременно с этим усилить террор на Украине, чем именно и объясняется начавшиеся будто бы там усиленные аресты. Эсэры предполагают вышеуказанные документы опубликовать во всеобщее сведение".

В іншому чекістському донесенні, з Берліну 6 липня 1927 року, повідомлялося, що Ян Токаржевський-Карашевич мав докази причетності радянських спецслужб до вбивства Петлюри, а професор Андрій Яковлів про теракти радянської влади проти українців.

"В Варшаве имеются полученные от Токаржевского сведения об имевшихся у него документах, доказывающих, что покушение на Петлюру было произведено по поручению Соввласти, - йшлося в донесенні. - Эти документы должны были послужить причиной новой отсрочки процесса Шварцбардта. Кроме того, есть сведения, что проф. Яковлевым собраны материалы о погромах, организованных покушениях и вообще терористических актах со стороны советской власти против украинского населения на Украине и заграницей. Эти материалы переданы им в Комитет Франс д'Ориент. Комитет этот имеет задание от французкого правительства скомпрометировать Соввласть во время процесса Шварцбарда".

Частина пересічних російських обивателів в Парижі злорадствували з теракту Шварцбарда, закидаючи Петлюрі побиття російських офіцерів в Києві. Щоправда, жодних конкретних фактів "страшних знущань" не наводили.

Із часів приходу до влади в Польщі Юзефа Пілсудського в польських та українських середовищах безперестанно кружляти чутки про відновлення союзу Петлюри-Пілсудського й майбутню війну з "совєтами". Ці настрої не були таємницею для радянських спецслужб, які через свою агентуру пильно відстежували публічні заяви і приватні розмови польських очільників, зустрічі українських і польських політиків, військового командування.

Це дуже важливо в контексті вбивства Симона Петлюри. В історичній літературі, як аргумент про непричетність радянських спецслужб, часто наводиться теза, що він не становив ніякої загрози для радянської влади і не могло бути ніякого польсько-українського союзу.

В донесенні радянської розвідки з Варшави 7 липня 1926 року відзначалося, що двома тижнями раніше 24 червня в Інституті національних досліджень виступив з лекцією Тадеуш Голувко, який в загальних рисах описав становище українців в Польщі, наполягаючи на необхідності укріплення польсько-українського союзу, можливість для якого з'явилася з приходом до влади Юзефа Пілсудського. Чекістський агент зауважував, що участь в дискусії взяли впливові польські діячі – генерал Бабянський, поміщик Осмоловський, адвокат Пацерковський, професор Камелецький, які переконували, що тільки союз з пілсудчиками принесе незалежність Україні.

Там само у Варшаві в залі техніків по вулиці Чацького 27 червня 1926 року відбулося траурне засідання з приводу загибелі Симона Петлюри. Ініціаторами якого були діячі українського еміграційного комітету Андрій Лівицький, Володимир Сальський та Микола Ковальський. Участь в засіданні взяли також "пілсудчики" - генерали Бабянський, Дрешер, Дашинський, мер міста Варшави і очільник президентської канцелярії. У своїх виступах українці з великим пієтетом описували діяльність Симона Петлюри, критикували радянську владу, наголошували на дружньому відношенні польських кіл до української справи. Подібна, але більш обережною, була риторика поляків.

Чекіст занотував слова польського генерала Дрешера: "Украинский народ должен помнить, что идея Пилсудского о федерации Украины с Польшей с переходом власти к Пилсудскому снова оживает, а потому пора бросить мечты о том, что большевики создадут Украину, а надо сгруппироваться вокруг старых украинских вождей и, если это произойдет, то близки старые надежды".

Наступник Петлюри Андрій Лівицький в одному з своїх листів заявляв, що Польща готується до майбутньої війни з СРСР, однак робить це таємно, аби приспати пильність сусідів.

"Польша неустанно готовится к войне, так как только этим путем может дойти до великодержавности и занять видное положение, заручившись благоприятным отношением Англии. Однако, Польша хочет всякой ценой усыпить бдительность соседей, главным образом СССР, поэтому пришлось создать видимость мирной работы и удалить все то, что могло бы послужить упреком Польше", - переказувалися слова Лівицького в одному з донесень Іноземного відділення ГПУ УСРР 7 грудня 1926 року.

Галузевий державний архів Служби зовнішньої розвідки України оприлюднив на своєму сайті понад 5 тис. сторінок архівних документів. Серед них багато матеріалів всесоюзної та української закордонної розвідки за 1925-1932 роки. Вони стосуються української політичної еміграції в країнах Західної Європи: донесення агентури, спецповідомлення, інформаційні довідки, документи українських органів влади, громадських організацій та діячів. Значна частина матеріалів стосується Голови Директорії та Головного отамана військ та флоту УНР Симона Петлюри - повідомлення про вбивство, донесення про настрої серед української та російської еміграції, стеження за уенерівськими діячами, які брали участь в підготовці до судового процесу над вбивцею Самуїлом Шварцбардом. Є інформація про зміст документів, зібраних уенерівцями для судового процесу. Це дозволило адвокатам Шварцбарда підготувати стратегію захисту і зібрати контраргументи, які б сіяли сумніви у достовірності української версії. На основі даних розвідки готували відверті маніпуляції думкою присяжних-французів, котрі були мало обізнані з перебігом подій недавньої історії України.