Сторінками історії: Від служби Москві до повстання проти російського царя

Він отримав гетьманську булаву завдяки підтримці царських воєвод і тривалий час орієнтувався на Москву. Тому це повстання багатьох вразило. Про те, чому гетьман Іван Брюховецький так різко змінив свою політику, розповів історик Ростислав Мартинюк, передають Патріоти України.

– Майже за п’ять років до цього повстання відбулася відома Чорна рада, де Брюховецький став гетьманом. Він прийшов до влади за підтримки Москви і послідовно дотримувався промосковської лінії. Він перший гетьман, який поїхав до Москви, одружився з боярською донькою… І раптом Брюховецький виступає проти росіян! Це було так несподівано, що в Гадячі, тодішній гетьманській столиці, вирізали заскочений московській гарнізон… Чому так сталося?

– Іван Брюховецький чи не найскладніша фігура серед гетьманів. Говорити про нього важко, оскільки вже створена опінія про цю людину. Бо оці всі складні події, обставини, за яких Брюховецький став гетьманом, оцю Чорну раду – Пантелеймон Куліш це все змалював і створив вже такий наратив для пізнішої української історії.

За два роки до відомої Чорної ради в Козельці відбулася нормальна козацька рада, на якій гетьманом проголосили Якима Сомка. Йому присягнули усі десять полків Лівобережної Гетьманщини, й все було добре.

Але в Москві сказали, що у Переяславських статтях було написано: на раді в Козельці мав бути присутній їхній представник, а його не було. Москва не визнає Якима Сомка і втягнула його в безкінечні суперечки.

– Відтак було три претенденти на булаву: полковники Яким Сомко і Василь Золотаренко, та кошовий Запорізької Січі Іван Брюховецький. Здавалося, що в останнього тоді були найслабші позиції.

– Так, тут варто зробити ремарку: у нас на політичних картах малюють Гетьманщину й Запоріжжя як щось одне ціле – одним кольором малюють. А це дві окремі складові. У Москви були окремо посольство у Гетьманщині й окремо – в Запоріжжі. Малоросійський приказ відав тільки Гетьманщиною. У Малоросійському приказі працював Салтиков – міністр по Україні, і був Косогов – міністр по Запоріжжю. Це все не перехрещувалось.

Брюховецький починав кар’єру в оточенні Богдана Хмельницького і був другом його сина – Юрія. Він супроводжував Юрка Хмельницького до Києво-Могилянської академії, там із ним жив. Він знав усіх і його знали всі. Після цього Брюховецький опиняється на Запоріжжі.

Запоріжжя вилонило козацьку державу нового типу – Гетьманщину з центром у Чигирині. Але сама Січ нікуди не поділася.

– Тобто, Січ лишалася автономією?

– Так, і навіть антагоністом до Гетьманщини. І уявляєте, це агресія запорізька на території Гетьманщини. Сомко каже: ти хто? Брюховецький каже, що він гетьман Запоріжжя, як він себе іменував «гетьман Низу», а Сомко – гетьман Війська Запорізького городового.

Але запорожці тоді почали через Івана Сірка, через московську дипломатію, з якою були дуже хороші близькі стосунки, інвазію на територію Лівобережної Гетьманщини. Йшлося про те, що Брюховецький мав виконувати функцію інтересів Запоріжжя, а також інтересів Москви. І він свого досяг – він став гетьманом.

– Брюховецького на гетьмана просунули, з одного боку, запорожці, з іншого – Москва.

– Так. Тому я хотів сказати, що він не є повністю промосковським, хоча цей бекграунд шокує.

– Брюховецький не словом, а ділом дотримувався промосковської лінії. Він перший гетьман, який їздив у Москву.

– До Брюховецького жоден гетьман до Москви не їздив. Це посольство стало унікальним шоу. Уявіть, 530 осіб із Гетьманщини – це не тільки гетьман, не тільки усі полковники, це практично усі сотники, це райці, міські голови. Майже усе начальство поїхало. Це була така валка, яка приїхала й поселилася в окремому посольському приміщенні, й після цього там було засновано так звану Маросєйку. Після цього там був Малоросійський приказ і усі знали, що це місце, куди приїжджали українські посольства.

У Москві в 1665 році були укладені окремі статті з Брюховецьким. Царські війська, гарнізони, розміщувалися на території Гетьманщини – це по суті така м’яка окупація. І податки! Їх цьому навчили татари: «Ти володієш територією тільки тоді, коли збираєш з неї податки».

– Це вперше було домовлено, що податки на Гетьманщині будуть збирати московські податківці.

– Два роки перед тим у Батурині були підписані статті, які передували Московським статтям. І там можна тільки реготати – як Брюховецький на переговорах вводив в оману московітів. А тут його дотиснули. Проте й Брюховецький вибив поступки, що не оподатковуються тютюн, горілка і пасіки. У нас дотепер масове пасічництво – усі займаються медом! Думаю, це внаслідок того, що не обкладалося податком на Гетьманщині в царські часи виробництво меду.

Там відбулася і ще одна цікава річ – він чомусь вирішив одружитися! Людина зовсім іншої польської культури, європеєць, а тут – Московія. Можна бути спільником і Османської імперії, і Кримського ханату, але приїхати, наприклад, у Бахчисарай і сказати «дайте мені дівчину татарку» – це був би шок. Щоправда, тут була спільна релігія, але все одно це було нетипово.

При цьому він був вибагливий. Коли гетьман виказав бажання одружитися з московкою, то у нього запитали, кого він хоче: удову чи дівицю? Він сказав: дівицю. Він був уже не молодий, у нього та дівиця була одного віку з його першою донькою.

– Тобто, він послідовно виявляв промосковську позицію?

– Він робив з цього феєрію, він виходив за межі якоїсь дипломатичної потреби.

– І чому через два з невеличким роки раптом вибухає потужне антимосковське повстання?

– Образи накопичуються. Він зрозумів, що усі ці жести, пошуки рівноваги – все це програло. Після того, як сталося Андрусівське перемир’я між Річчю Посполитою і Московським царством у 1667 році, коли вони поділили Україну по Дніпру.

Фактично, вже існувало два гетьманати, але ніхто не дозволяв собі називати Дніпро кордоном. Бо це була вимога українців обох берегів Дніпра. А тут раптом найкращий союзник зустрічається на чужій території десь під Смоленськом – укладають угоди без присутності козацького нобілітету, обговорюючи козацькі справи. Це було порушення усіх можливих статей і домовленостей.

Крім того, Москва переступила одну дуже важливу річ – порушила васальні взаємини з Кримським ханством.

– У чому це полягало?

– Вона не могла укладати союзи з ворогом свого сюзерена, без відома Криму. Крим був сюзереном для Москви, Москва була васалом. Це були формальні речі, але це зберігалося. Ще Петро І пересилав певні суми грошей, «поминки» кримському хану.

Для Криму, який перебував у стані війни з Польщею, це був виклик. А Брюховецький – союзник кримського хана.

– Але ж Брюховецький у Бахчисарай наче не їздив.

– Він з 1665 року, як з Москви повернувся, почав активну дипломатичну роботу, став налагоджувати зв’язки. Кошовий Іван Сірко, який попервах був другом і спільником Брюховецького, починає його викривати: мовляв, той розвиває відносини з Бахчисараєм. У листі татарам, який перехопив Сірко, гетьман написав: давайте жити так, як за Богдана Хмельницького.

Брюховецький, хоч і уклав Московські статті, хоч пошлюбився з москвинкою, але разом з цим у нього оптика зберігалася та, яка була притаманна Богдану Хмельницькому. Він був міським головою Чигирина при гетьмані Хмельницькому. Уявляєте, що таке бути мером столиці, коли поруч вся влада, все бачиш?..

– Тобто, хоч він у Москві клявся, але багатовекторність зберігав?

– Так. Окрім того, він був людиною особисто дуже рішучою, легко проливав кров. Він, прийшовши до влади, стратив своїх противників на виборах гетьмана. Їм просто постинали голови. Це була перша масова політична страта в українській державі. Такого собі не дозволяли ні Хмельницький, ні Виговський. Могли когось стратити за непослух, але щоб отак стратити одразу 12 старшин – такого не було.

– Що було ключовою причиною повстання?

– Андрусівське перемир’я.

– А ці податкові проблеми, що московські податківці стали податки збирати?

– Звичайно. У Москві домовилися, що буде 4 тисячі московського війська у Києві, тисяча у Кременчуку, а замість цього – 6 тисяч у Києві, 2 тисячі у Кременчуку. І тут не просто абстрактно неприємно, що там багато московського війська стоїть – це додаткові витрати. Брюховецький умів рахувати гроші. Усі підкреслювали, що він вмів заробляти, домовлятися про гроші – це був потужний бухгалтер. Тож, коли дебет с кредитом уже не сходилися – ні в морально-політичній, ні у геополітичній, ні в економічній площині – то, як кожен гетьман і шляхтич, він собі вирішив, що має право на повстання.

– Чим мало би скінчитися це повстання?

– Об’єднанням із правобережним гетьманом Петром Дорошенком. При цьому він йшов на будь-які компроміси. Бо це був персональний ворог, до якого в Брюховецького була ненависть не менше, ніж до Сомка. Але, випередивши московську дипломатію, він домовився з Петром Дорошенком. І тут можна сказати, що Брюховецький сам себе переграв. На спільній козацькій раді, де були лівобережний і правобережний гетьмани, Дорошенко дав його ж козакам вбити Брюховецького. Його вбили так, як у Лівії Муаммара Каддафі.

– Брюховецького, як то кажуть, лінчували.

– Так, це не було навіть стратою, як годилося б зробити з людиною такого рангу.

– Він прийшов до влади, маючи широку підтримку серед козацтва. Аж ось, не минуло п’яти років, і от така до нього ненависть, що його свої ж лінчували. Чому так сталося?

– Він був демагог. Проте, коли прийшов до влади, то не виконав своїх демагогічних обіцянок, на щастя. Натомість він зробив жорстку адміністративну реформу, провів судову реформу. Це була людина, яка під час війни уміла робити великі справи, а ще й гралася з Москвою на високому рівні, чого собі багато хто не дозволяв.

– А як грався? Ви ж кажете, що він повністю лягав під московські умови.

– Він умів займатися «разводняками», як це зараз модно говорити. Навіть це посольство у Москві страшенно дратувало москвичів: вони бачили досвідченого дипломата, інтригана, якого можна або обманути, або вбити.

– І як так сталося, що такого досвідченого інтригана й популіста свої ж і вбили?

– В принципі, Брюховецький за своїм кар’єрним портфелем не мав стати гетьманом. Але у нього було якось так, що він ніби душу продав для того, щоб стати гетьманом. Йому це вдалося. І він навіть непоганим гетьманом був.

– Навіть попри таку свою московську запопадливість – непоганий?

– Абсолютно. Із точки зору багатьох державних функцій, гетьманат запрацював як машина саме за Брюховецького. Адміністративний дизайн створив саме він. Відбулася фіксація адміністративного поділу Гетьманщини. Він гарантував те, що Москва припинила смикати окремих полковників і спілкуватися з ними як на Слобожанщині. Там гетьмана не було, і вони говорили з кожним полковником окремо. На Гетьманщини теж хотіли таке зробити. Але він сказав: «ні, хлопці». Він зробив так, що канцелярія Лівобережного гетьмана працювала як годинник.