Строкова служба: Експерти розповіли, чому в Україні призов до армії перетворився на заячі перегони

Однак самі воєнкоми зізнаються, що між планами уряду і реальною картиною на місцях - велика різниця. Чому призов опинився під загрозою зриву, і чому в країні, яка воює, так багато несвідомих "уклоністів", розбиралися журналісти, передають Патріоти України.

Крихкі плани

Точна кількість призовників, яких уряд сподівається відправити цієї осені в армію - 17 тисяч 960 осіб. Із них за планом у ЗСУ відправлять 9010 осіб, 6500 - підуть в Національну гвардію, ще 1550 юнаків служитимуть в Держприкордонслужбі та 900 осіб - у Державній спеціальній службі транспорту.

У командуванні Сухопутних військ ЗСУ (саме вони відповідають за призов строковиків) відрапортували, що перший призовний місяць осені (жовтень) пройшов досить успішно. "Майже 10 тисяч громадян України, що становить понад 50% від державного завдання, відправлено у війська", - повідомляють в командуванні Сухопутних військ.

За перший місяць - понад 50% плану, а попереду ще листопад і грудень. Це дійсно непогано, однак ця цифра, що називається, середня температура по лікарні, адже з регіонів надходять повідомлення про те, що далеко не всі військкомати ломляться від напливу призовників.

Так, наприклад, у Закарпатській області, за даними місцевих ЗМІ, за жовтень план призову було виконано всього на 17%, і це при тому, що в цьому регіоні план призову один із найнижчих - 425 осіб. Менше призвуть тільки з Луганської області - 260 юнаків.

"90% чоловіків, які отримують повістки, до військкоматів не приходять взагалі. Багато хто із призовників безперешкодно перетинає державний кордон, що унеможливлює їх оповіщення", - скаржився губернатор Закарпаття Геннадій Москаль.

У Києві на "срочку" за планом повинні призвати 744 людини. "Станом на 5 листопада, ми призвали до лав ЗСУ 39,5% (від плану, - ред.). Явка призовників, які мають прибути на дільниці районних призовних комісій, дуже і дуже низька. Жителі міста Києва до призовних дільниць як не зверталися, так і не звертаються. Ми розшукуємо їх за допомогою Нацполіції", - скаржився на початку листопада військовий комісар Київського військового комісаріату полковник Сергій Клявлін. При цьому "професійних" "уклоністів", які від призову до призову не приходять до військкоматів, у Києві більш як 33 тисячі.

Про "дуже низьку явку призовників" у Львові говорив і обласний воєнком Олександр Тищенко, погрожуючи юнакам адміністративною відповідальністю.

Щоб призовникам незручно було бігати від військкоматів, президент своїм указом ще у вересні подовжив терміни осіннього призову до кінця грудня. У Генштабі пояснили такий поворот тим, що медкомісії потрібно розвантажити для більш якісного виконання роботи, але навіщо їх розвантажувати, якщо воєнкоми і так скаржаться на дефіцит рекрутів?

Російські ЗМІ хваткою пітбультер’єра вхопилися за проблеми української призовної кампанії, видавши десятки новин із заголовками - "Призов в Україні на межі зриву". Однак, за словами прес-секретаря командування Сухопутних військ ЗСУ Івана Ареф'єва, панікувати поки рано. "Як можна давати оцінку, що у нас провалений призов, якщо він тільки почався? Відбір йде планово. Давайте робити аналіз хоча б в кінці листопада", - пояснив "Апострофу" Ареф'єв.

Прагматизм vs ідея

Проте, навіть якщо план по строковиках і буде виконаний, беручи до уваги скарги воєнкомів у регіонах, стає очевидно: від кампанії до кампанії зібрати рекрутів стає все складніше.

На думку експертів, тому причиною кілька факторів.

"По-перше, у країні ніхто не займається патріотичним вихованням молоді, хоча раніше Україна завжди займала перше місце по призовниках: 50% офіцерів Збройних сил СРСР були родом із України", - каже військовий експерт Олег Стариков.

Поряд із відсутністю "реклами" служби в ЗСУ, реальний стан справ у країні і армії робить потужну антирекламу Збройним силам.

"П'ятий рік йде війна, і якщо в столиці люди якось цього не помічають, то в регіонах похорон солдат відбувається практично щодня. Плюс у новинах про це розповідають. Зрозуміло ж, яку роль це все грає в плані популяризації Збройних сил, - додає військовий експерт Олег Жданов. - А ще - велика кількість поранених, які приходять з війни каліками. Адже вони живуть в соціумі, спілкуються з людьми. Тому питання популяризації армії на сьогоднішній день катастрофічне".

Утім, на думку військового інструктора з Ізраїлю Цві Аріелі, на одному тільки патріотизмі та ідеї строкова українська армія не виїде. "Люди просто не хочуть підмітати ліс і мити в мороз ганчірками бараки. У країнах з гарною строковою армією, наприклад, в Ізраїлі, людина, яка туди йде, знає, що отримає хороший бонус. Або це будуть певні навички комп'ютерника, водія - отримає безкоштовно права, або людина отримає бойові навички, - пояснює "Апострофу" військовий інструктор. - Крім того, людина може отримати бонус престижу, адже пройшовши армію в Ізраїлі і маючи у своїй трудовій біографії цей пункт, - це вхідний квиток в найкращі IT-компанії, якщо строковик був, наприклад, програмістом в армії. Якщо солдат служив в бойових частинах, значить, роботодавець одразу зрозуміє, що людина пройшла певні труднощі і гідно закінчила службу. Це абсолютно практичні бонуси, а не ідеологічні чи ще якісь. У строковій українській армії це все відсутнє".

Друга проблема - погана робота органів місцевої влади. "Узагалі, призовною кампанією, згідно із законом, займається не Міноборони і ЗСУ, а місцеві органи влади. Міноборони виконує тільки малу частину цієї роботи", - додає Стариков.

Дійсно, відповідно до закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", поряд із військовими комісаріатами, виконання військового обов'язку забезпечують органи місцевого самоврядування, "підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності".

Крім того, на час виконання військового обов'язку, громадяни України звільняються від роботи зі збереженням місця роботи, посади та середньої заробітної плати, однак воєнкоми скаржаться, що більшість керівників підприємств відверто саботують цю норму закону, звільняючи призовника "заднім числом", щоб не платити йому взагалі нічого. При такій ситуації, коли на одній чаші ваг у призовника робота, зарплата і посада, а на іншій - шанс втратити це все, повернувшись з армії безробітним, нескладно здогадатися, що вибере рекрут.

Нарешті, третій комплекс проблем - ставлення до строковика в армії. "Ми живемо за старим радянським статутом, там, де солдат раб, де солдат, навіть якщо вважає наказ неправильним, зобов'язаний його виконати, а потім через того ж командира, який віддав цей наказ, поскаржитися вищому начальству, - додає Жданов. - Щоб виправити ситуацію, необхідно робити кардинальну реформу армії, починаючи від структури ЗСУ, закінчуючи правовою базою".

"Ніхто не хоче, щоб його принижували, - погоджується Цві Аріелі. - А в строковій українській армії досі до солдата відносяться, як до другого сорту. До сьогоднішнього дня офіцери обідають окремо від солдатів, відбуваються образи підлеглих. В ізраїльській армії, якщо хтось вдарив підлеглого, або солдати побилися між собою, це відразу - покарання у вигляді арешту, як мінімум, або вигнання з бригади, якщо мова йде про елітний підрозділ. Можна карати, можна ганяти солдат, не давати спати шляхом різних фізичних вправ, караючи його, але ображати людину не можна. Якщо командир ображає людину, то, по-перше, солдат не піде з ним у бій, а, по-друге, незрозуміло що від нього потім очікувати".

Якщо в найближчі рік-два ситуація не зміниться, за прогнозами експертів, набирати строковиків до армії стане ще складніше, і в підсумку ЗСУ отримають обмежено небоєздатні або і зовсім небоєздатні частини.