"Свій "Трамп" у Бразилії, падіння "СРСР" в Єревані і удар по владі в Німеччині і Польщі" - експерт-міжнародник про головні події в світі

Про це розповів експерт з питань міжнародної політики Українського інституту майбутнього Ілія Куса, передають Патріоти України.

Яблуко розбрату. Російські санкції проти України

Перш за все варто пам’ятати, що введені економічні обмеження не охоплюють критичні для Росії сектори української економіки. Для російських санкції є три основні причини. Перша - ідеологічна. Ця гра на внутрішній ринок показує росіянам, що вони тиснуть на Україну, адже там теж виникли питання, чому ж це Москва не вводить жодних обмежень проти Києва. Друга - використання ефекту залякування й паніки для того, щоб тиснути на Україну й фінансово-політичні групи навколо влади, які формують чинний істеблішмент. Росія дає сигнал: вона дещо знає про їхні активи, майно в окупованому Криму тощо. Третя причина - вкинути цей список напередодні виборів, щоб усі сперечалися про те, чому хтось є у цьому списку, а когось немає.

Саміт у Стамбулі - США за бортом сирійської кризи

Саміт у Стамбулі скликали за російської ініціативи, й це перша зустріч у такому форматі: зібралися Туреччина, Росія, Німеччина й Франція. Цей формат залишив за бортом Сполучені Штати та їх союзників, тоді як Париж і Берлін, а в ширшому контексті - Європа, втягнулися у сирійські процеси на противагу Вашингтону. Для росіян було дуже важливо залучити європейців уже як партнерів, які б могли допомогти відбудувати Сирію. Частково їм це вдалося.

На випадок, якщо перемир’я у провінції Ідліб, про яке Росія й Туреччина домовилися в Сочі, зірветься, Росія отримала дозвіл допомогти сирійській армії зачистити останній анклав антиурядових сил у Сирії. Москва тільки цього й чекала. А Туреччина змогла втягнути гарантами цих домовленостей Німеччину й Францію. Тож розвалити їх тепер - дещо складніше. Стамбульський саміт став генеральною репетицією ширших переговорів під егідою Росії, Туреччини й Ірану, у які будуть втягнуті регіональні гравці.

Вибори в Гессені - кінець ери повоєнних еліт

Після виборів у Баварії волевиявлення у Гессені остаточно добило німецьку коаліцію. Соціал-демократи отримали найнижчий результат із 1949 року, а християнські демократи - із 1966-го. Це спровокувало заяву канцлера Ангели Меркель про те, що вона не балотуватиметься на посаду лідера партії в грудні, а у 2021 році полишить велику німецьку політику. Результати виборів у Гессені засвідчили: популярність партії Меркель падає не тільки й не стільки через міграційну політику. Люди віддавали голоси за будь-кого, але не за владу.

Що ж посади очільника Християнсько-демократичного союзу, то на це крісло є троє головних претендентів. Перший - чинний міністр охорони здоров’я Єнс Шпан. Раніше він очолював молодіжне крило ХДС і є одним із найбільших критиків Ангели Меркель. За логікою прихильників він може допомогти партії грати на електоральному полі "Альтернативи для Німеччини". Друга претендентка - нинішній генеральний секретар ХДС Аннегрет Крамп-Карренбауер. Її називають "міні-Меркель", і багато хто каже, що Меркель обрала її своєю наступницею. Третій основний кандидат - бізнесмен Фрідріх Мерц, давній соратник чинного канцлера. Він може стати компромісною фігурою для фракції всередині партії й зберегти центристські позиції християнських демократів, за які нині чіпляється Ангела Меркель.

Латиноамериканський "Трамп" у Бразилії

В обох турах виборів у Бразилії переміг Жаїр Болсонару, представник правих консервативних сил. Він ішов із меседжами захисту традиційних християнських цінностей та ультраправою риторикою. Основні пункти його кампанії: ультранеоліберальна економічна політика, яка потерпає від корупційних скандалів, жорстка боротьба з організованою злочинністю, бідністю, корупцією та венесуельськими мігрантами, а ще - скасування квот для секс-меншин та представників корінних народів.

Суперником Болсонару був Фернандо Аддад, представник донедавна правлячої Партії трудящих. Його порядок денний - це захист прав робітників і селян, соціальна рівність, боротьба з корупцією, захист прав сексуальних меншин і корінних народів, тобто протилежний до того, що говорить Болсонару.

Перемогти мали саме ліві - Партія трудящих та їхній кандидат. Не вдалося їм це через корупційний скандал 2014 року. Антикорупційний суд і прокуратура почали операцію "Автомийка" - серію розслідувань у державних структурах, яка виявила справжню корупційну піраміду, в яку були залучені не просто чиновники середнього рангу, а топ-політики з правлячої партії, включно з президентом Ділмою Русеф. Розчарування привело до влади позасистемного Жаїра Болсонару.

Те, що до влади у найбільшій країні регіону прийшли ультраправі означатиме, що розворот Латинської Америки в бік правих сил пошириться на всі інші країни. Прихід до влади Болсонару майже автоматично спричинить його протистояння з лівими урядами регіону. Болсонару не приховує свого захоплення фігурою Дональда Трампа, тож можна очікувати на нову еру у відносинах цих держав. Цілком можливий варіант спільної операції США та Бразилії проти президента Венесуели Ніколаса Мадуро. Загалом ризик дестабілізації Латинської Америки із вступом на посаду нового президента Бразилії зросте.

Виклик пострадянській номенклатурі у Вірменії

У Вірменії зараз відбуваються епохальні події. Прихід до влади Нікола Пашиняна, подальша спроба реваншу старих сил, коли в Єревані знову була криза, й він пішов у відставку, а потім тріумфував, змусивши парламент саморозпуститися й призначити дострокові вибори, демонструє агонію старих еліт.

Нікол Пашинян за короткий строк зумів провести масштабну антикорупційну кампанію й зачистку пострадянських еліт. Після розпаду СРСР система багато в чому лишалася старою, а чимало людей у владі - колишні партійні функціонери. І така ситуація зберігається в багатьох пострадянських країнах. Віджила система має проблеми із молодшою частиною суспільства, тож потрібно шукати варіанти переформатування. Вірменія стала показовим прикладом того, як стара система просто впала, її знесли.

Питання в тому, наскільки успішним Пашинян буде надалі. Одна справа - лякати корумпованих чиновників, а зовсім інша - довести до суду, змінити політичну систему й добитися економічного зростання. Додаткові виклики - як повернути до країни діаспору і що робити з геополітичною ситуацією у Вірменії. Її кордони з Азербайджаном і Туреччиною закрито, тож Єреван має два вікна - Іран на півдні й Росія (через Грузію) на півночі. США хочуть, щоб Вірменія закрила кордон з Іраном, але вона не може цього зробити. Якщо Пашинян хоче, щоб його країна процвітала, він має якось вирішити проблему кордонів.

Місто vs провінція у Польщі

На місцевих виборах у Польщі правляча "Право і справедливість" набрала 34% голосів. Про спад популярності говорити зарано, але можна сказати, що країна наближається до періоду тимчасового паралічу. За результатами виборів у великих містах перемогли опозиціонери - "Громадянська платформа". А от провінцію взяла "ПіС" - це її електоральне ядро. Вибори засвідчили, що партія влади так і не змогла переконати великі міста підтримати її.

Таким чином "Право і справедливість" на національному рівні контролює парламент і уряд, а на місцевому рівні владу зберігають опозиційні сили. Враховуючи глибокий рівень польської децентралізації, можна очікувати, що політичні сили блокуватимуть одна одну на регіональному рівні. Тобто будуть проблеми стосовно формування бюджетів, ініціювання інфраструктурних проектів. Це означає параліч, який триватиме до парламентських виборів у 2019 році.

У перспективі ця ситуація може вилитися у підтримку позасистемних сил, але не на цих виборах, а вже на наступних. Ці ж вибори засвідчили розкол у Польщі - місто проти провінції. "ПіС" ідеологічно неприйнятна для жителів великих міст. Права популістська риторика дуже добре працює на малоосвічених жителях селищ, сіл та невеликих міст. А "Громадянська платформа" не дискредитувала себе в очах містян.