"Таких людей - не одне село": Історія українського фермера, який вкладає в овочі все до копійки (фото)

Чи не в кожному дворі у Великих Копанях вирощують овочі або фрукти на продаж. Тутешній фермер Сергій Ковальов вже близько 20-ти років вирощує капусту та продає її на оптовому ринку, передають Патріоти України з посиланням на 24 канал.

Аграрні перспективи українського півдня

Таврія – регіон на півдні Україні з добре розвиненим сільськогосподарським виробництвом. Завдяки сприятливому клімату та великій площі орних земель ця територія, зокрема неподалік Херсона, входить до національних лідерів у вирощуванні овочів і гарбузових культур. Найчастіше тут вирощують капусту, помідори, цибулю, баклажани та солодкий перець. Своєрідною візитівкою регіону є херсонські томати і кавуни, а також фруктові сади.

Одним із ключових моментів, що вплинули на аграріїв Херсонщини, стала переорієнтація торговельних відносин України з 2014 року. Якщо раніше чималий відсоток місцевих овочів купували Крим і Донбас, то тепер фермери залишись без звичних ринків збуту та вимушені хутчіш рухатись на міжнародні ринки. З іншого боку, така ситуація стимулює виробників підвищувати якість продукції до європейських вимог і стандартів. Українські аграрії збільшують експорт фруктів до Європейського Союзу, в той час як овочі з так званого "борщового набору" (цибуля, морква, буряк) поки не є конкурентоспроможними. Окрім ЄС, фермери співпрацюють з країнами близького Сходу, Азії, північної Африки.

Серед викликів, з якими належить впоратися херсонським фермерам, – створення профільних асоціацій. Це допоможе їм планувати та аналізувати свою діяльність. Поки аграрії не мають системного уявлення, що і в яких обсягах вирощувати, вони покладаються радше на свою інтуїцію та отримують надвисокий попит або перевиробництво. Це впливає на щорічну зміну цін на овочі та фрукти. Об'єднавшись, фермери зможуть розподіляти спільні ризики та витрати, а також інвестувати у спільні склади, потужності переробки тощо.

Великі Копані

Село Великі Копані розташоване в Таврії, за 47 кілометрів від Херсона. Через село з населенням близько 6000 мешканців проходить дорога з Херсона до Криму, а дістатися до узбережжя Чорного моря звідси можна всього за годину.

Назву села пов'язують зі способом добування питної води на цій території. Жителі викопували неглибокі ями та пили ґрунтову воду, що збирається тут недалеко від поверхні. З 2016 року село Великі Копані стало центром об'єднаної територіальної громади, до якої входить ще два села – Добросілля та Абрикосівка.

У першій половині XVIII століття неподалік цих земель знаходилась Олешківська Січ, тож до заснування Великих Копанів у 1796 році тут вирувало козацьке життя. Перший час населення займалось переважно скотарстом, оскільки оброблювані відносно примітивними інструментами, тутешні піщані ґрунти були не надто родючі. З кінця ХІХ століття у Великих Копанях пожвавлюється економіка й торгівля, у селі працюють торгові підприємства та збираються ярмарки. Тут починають вирощувати більше зерна, плодових дерев, а з 1950-х років – розвивати виноградарство та садівництво.

Сьогодні місцеві жителі займаються переважно сільським господарством, і майже кожен двір обладнаний для вирощування овочів для оптового та роздрібного продажу.

Ринок

У селі Великі Копані розташований ринок сільськогосподарської продукції "Нежданий". Він є одним з найбільших оптових ринків в Україні. Ціни на ринку у Великих Копанях впливають на вартість овочів, фруктів та ягід в усіх регіонах України, оскільки тут задають стартову ціну для торгових центрів, дистриб'юторів і переробних компаній.

Ринок був створений 1995 року. Однією з його особливостей є торгівля ранньоспілими овочами та фруктами, бо завдяки теплому клімату ці культури достигають тут на 2-3 тижні раніше, ніж на всій території України. Загалом сезон продажів на ринку "Нежданий" починається напровесні, а закінчується пізньої осені.

З 2011 року працює також Асоціація сільгоспвиробників Таврії, що об'єднує більш ніж 2000 селян-одноосібників і фермерів. Метою своєї роботи Асоціація називає захист інтересів виробників, громадський контроль за діяльністю влади та впровадження нових технологій вирощування та обробки сільгосппродукції.

Сергій

Місцевий фермер Сергій Ковальов уже близько 20 років вирощує овочі та заробляє цим на життя. Він розповідає, що для жителів навколишніх сіл це основний вид діяльності:

На себе залишається небагато грошей. В основному все вкладається назад у виробництво. Варіанту все розрахувати немає. Все спонтанно, на інтуїції. Таких людей, як я, – не одне село. І кожен намагається щось думать, вгадать.

На ринок "Нежданий" приїздять торгувати з різних регіонів України. Місцевим близькість до базару допомагає швидше орієнтуватися та дає змогу возити свіжішу продукцію:

Меншими партіями продавать легше. Якщо зробити велику партію, все одно її треба потом дробить. А у нас, слава Богу, базар поряд і можемо завжди возити свіжу капусту. Ті, хто їде здалеку, мають навалити повну машину, потім все поділити. Нам простіше, можна півтони закинути в машину і вперед, на базар.

Сергій Ковальов каже, що його родина намагається більше співпрацювати з постійними покупцями. Вони вважають, що так простіше домовлятися та знаходити спільну мову: "Зі своїми легше. Десь ми підемо на поступку, в іншому випадку нам підуть назустріч. Все життя — постійний компроміс. Нас можуть попросити трохи знизити ціну, а ми порахуємо, доречно це зараз чи ні. Може, наступного разу знову до нас приїдуть. Живем же не одним днем. Не можна так, щоб ставать в позу. Так бізнес і робиться. Якщо їхати з настроєм, що ти не домовишся, то не варто й їхати. Сиди дома."

Сергій пробував вирощувати різні овочі, однак останніми роками займається переважно капустою, перцем і баклажанами. Експериментувати з екзотичними культурами господар не поспішає: "Чогось звик до капусти, знаєте. Різне пробували садить, але з капустою виходить найкраще. Колись мені пропонували посадити незвичайні культури, але для них має бути ринок збуту. Намагаємось працювати так, щоб потім усе продавалося легше. Якщо воно лежить на прилавку, це не значить, що буде добре продаватися."

За словами Сергія, вирощування овочів часто схоже на лотерею. Оскільки товар швидко псується, його треба квапливо продати. А попит і пропозиція на цьому ринку постійно коливаються: "Овочі треба довго везти, потім швидко продати. Весь скоропорт – він же довго не зберігається. Якщо лежить дві капустини: і одна заваляща, а друга свіжа, то ясно, що куплять свіжу. Магазини не морочаться зберіганням, це лягає на плечі виробників. На ринку зараз всього ізобіліє. Немає сезонних перепадів."

Був такий випадок, коли капуста не продавалась і її безкоштовно відвезли до військової частини: "Минулого року нарізали капусту, а вона нікому не потрібна. Класна капуста, викинути шкода. Кажу, синок, відвези солдатам. Хай люди її просто з’їдять і всьо. Всяке буває. В основном продається, но буває і таке."

Іноді Сергій Ковальов їздить на ринок по декілька разів на день, а іноді не їздить взагалі. Згадує, що організовано ринок працює близько 20 років. Раніше на місці базару велась стихійна торгівля: "Чи базар годує село? Люди самі себе годують. Щоб їздить на базар, треба щоб воно виросло. Інколи росте так, що нема даже чого їздить на базар. Тоді вихід один – все мішається з землею і починається з нового листка. Перепахав, перерив, і садиться все спочатку."

Батько Сергія був трактористом, і загалом вся родина працювала на землі. Тож і він у свої 50 років не хотів би змінювати сферу діяльності: "Я вважаю, що основні досягнення треба робити до 40 років. У 50 років треба зберегти те, що заробив. Змінювати щось уже не хочу і не можу. Це моя справа, моя зона комфорту. До того ж, якщо ти цим живеш 20 років, то ти усіх знаєш і тебе усі знають. Якось все воно просто. Не буває, що ти завжди в виграші. Буває втрачаєш. Це постійний пошук рівноваги."

Якийсь час Сергій працював слюсарем на заводі. Спочатку боявся піти з роботи, але згодом вирішив вкластися у власну справу: "Я вважав, що повинен заробити пенсію і все. Потім це переважило, стало приносить більше задоволення і більше грошей. Я зрозумів, що мені в цьому комфортніше. Був колись один город, заробляли трохи. Потім розвивались, розвивались… Постійний рост, зупинятися нільзя. Як зупинишся, починаєш топтатися на місці."

На думку Сергія, найприємнішим у його справі є достойна оплата. Коли фермер отримує винагороду за виконану роботу, то й сама праця приносить задоволення: "Зараз без грошей нікуди. Я не сказав би, що гроші – це найголовніше в житті. Але моя справа є дорогою і потребує вкладень. Справа у тому, що не знаєш, скільки заробиш. Я коли будував ці теплиці, вклав усе. До наступного року залишився геть без грошей. Навіть було страшнувато, коли починається новий рік, а у тебе нічого немає. Дуже важко все запускати з нуля."

Сергій має двох дітей: дочка вчиться на лікаря, а син допомагає батькові з городом. Чоловік розповідає, що родина працює з ранку до вечора, іноді без вихідних та без обідів. І так живуть чимало сімей у цьому регіоні: "Тут огородами займаються всі. Це не хобі, це стиль життя. У нас тут тепло і вдосталь води. Це все-таки південь. І у нас тут немає промисловості. Людям нема більше де працювати. Хто заробляє, той виживає."

Іноді Сергій розмірковує над ідеєю здавати грядки в оренду і надсилати вирощені овочі власнику поштою. Він прочитав про подібну практику в Іспанії, де можна посадити своє апельсинове дерево та слідкувати, як за ним доглядають: "Потім урожай апельсинів збирають і тобі відправляють. От і я думав про такий бізнес-проект: здати в оренду півтеплиці. Посадить всього по рядку: помідори, огірки, капуста, полуниця і так далі. Людина платить за оренду і за доглядання врожаю, а потім може сказати: "Відправ мені сьогодні-завтра свіже". Такі ось роздуми вголос."

З України Сергій їхати не збирається. За його словами, як батьківщину не обирають, то і змінювати її не хотілося б: "Це місце, де я народився. Тут я виріс, живу, мене всі знають. Я б не зміг би поїхати. Воно мені настільки близьке, рідне. Своє місце."