Телеведуча-олігарх: Історія збагачення Оксани Марченко

Вочевидь, на такий крок одіозного політикапідштовхнуло не так кохання, як американські санкції. Медведчука покарали за гру на стороні Кремля, коли Москва кидала всі сили проти Асоціації України і ЄС. Санкції США заважають кредитуванню потужного бізнесу в Україні та багатомільйонним схемам із нерезидентами. Поява імені Оксани Марченко в реєстрах юридичних осіб рятує від можливих неприємностей, але водночас і проливає більше світла на імперію головного друга російського президента в Україні.

«Главком» дослідив, як вона зростала та що являє собою тепер, передають Патріоти України.

Подорожуючи автошляхом через Іршавський район Закарпаття з Києва до Мукачева, не проґавте дивну як для тутешніх місць вивіску на придорожній будівлі – «Динамо Київ». Цей дещо занедбаний готельно-ресторанний комплекс у селі Вільхівка, прикрашений брендом відомого футбольного клубу, має яскраву сторінку з минулого: на початку 80-х років тут відбулась подія загальнорадянського масштабу – засідання ради економічної взаємодопомоги країн соціалістичного табору. Це пам’ятають місцеві. Один із вільхівців ще за часів генсека Леоніда Брежнєва працював тут офіціантом. Він із ностальгією розповість туристу про розмаїття страв, якими кухарі дивували в ті дні поважних гостей із Чехословаччини, В`єтнаму, Куби та інших країн-сателітів СРСР. Упродовж двох тижнів щоденне меню жодного разу не повторилось .

За радянських часів у готельно-ресторанному комплексі зупинялась і партійна номенклатура, і спортсмени, які приїздили до Карпат на тренування. Хоча «футбольної» спеціалізації у цього закладу ніколи не було. Вивіска «Динамо Київ» замість старої назви «Сосновий бір» з`явилась лише 20 років тому, разом із чутками про появу нового власника – Віктора Медведчука. Бізнес-партнер братів Суркісів, що контролювали футбольний клуб, тоді вперше обрався до парламенту саме від Іршавського району Закарпаття, а згодом розпочав стрімку ходу до політичних вершин: керував одним із виборчих штабів Леоніда Кучми, парламентом із крісла віце-спікера, впливовою партією СДПУ(о) (це саме за її списками теперішній президент Петро Порошенко йшов тоді до Верховної Ради). Далі Медведчука чекала посада голови адміністрації президента та чутки, що він – майбутній наступник Кучми.

Звісно, на таких висотах відпала потреба навідуватись до виборців у Закарпатті. Вільхівський готель «Динамо Київ», віддалений на сотні кілометрів від Києва, з часом втратив інтерес власника та занепав. Але схема відчуження, відточена на цьому об`єкті, – прикриття особистого інтересу брендом ФК «Динамо Київ» – стало золотим ключиком до багатьох дверцят у руках бізнес-групи, яку представляв Медведчук. Хоча багатієм його зробив не так футбольний клуб, як здатність отримувати задарма те, що іншим не доступно навіть за гроші.

Як усе починалось

Десять років тому Верховний суд України не визнав Медведчука потерпілим через поширення інформації, що у радянські часи він «користувався великою довірою КДБ і мав допуск до політичних процесів переслідування інакодумців» (поетів Василя Стуса та Юрія Литвина). Роль Медведчука як адвоката в сумній долі дисидентів описувалась у книзі «Нарцис», автором якої є Дмитро Чобіт.

Якщо зв’язки з КДБ – не вигадка, можна припускати їх вплив не лише на кар’єру Медведчука (у 1990-му році завідувач районної юрконсультації в Києві раптом став членом правління Спілки адвокатів СРСР від України), а й на становлення його бізнесу в партнерстві з Григорієм Суркісом. Нагадаємо, на «плівках Мельниченка» екс-голова СБУ Леонід Деркач називав їх обох – агентами КДБ. Звісно, існує й інша версія зближення цих осіб. «Я з 1989 року почав займатися футбольним клубом (як адвокат – ред.), а Суркіс був затятим уболівальником. Ми з ним об'єдналися разом і почали працювати на клуб. Він дружив зі Згурським – так з'явився Згурський. Потім з'явилися Карпенко і Губський – два молодих вчених, які стали кооперативщиками, заробляли гроші…», - так Медведчук описував журналістам становлення легендарної київської «Чудової сімки».

Саме під такою назвою в 90-ті роки сформувався конгломерат впливових підприємців, до якого увійшли екс-голова київського міськвиконкому Валентин Згурський, Віктор Медведчук, Григорій та Ігор Суркіси, Юрій Карпенко, Богдан Губський, Юрій Лях. За президентства Леоніда Кравчука, який надто помітно опікувався інтересами цієї «сімки», вона перетворилась на бізнес-групу № 1 в Україні. Його наступник Леонід Кучма у 1994 році так підсумував її діяльність: «…монопольки, які, при мізерних статутних фондах, примудрилися оперувати мільярдами доларів…». Новий президент забов`язав уряд перевірити цей бізнес, після чого в офісі Суркісів–Медведчука трапилась пожежа і згоріли всі документи.

Призначення ревізії виглядало помстою Кучми за підтримку на виборах свого опонента –Кравчука. Хоча перевіряти і справді було що. Бартерні схеми з енергоносіями на початку 90-х – спосіб збагачення, випробуваний багатьма відомими мільйонерами, який при цьому не завжди вкладався в рамки закону. Наприклад, постачання туркменського газу в Україну в обмін на товари й послуги концерном «Славутич» (Суркіса-Медведчука) та корпорацією «Республіка» (Ігоря Бакая) призвело до утворення держборгу перед Туркменістаном у чверть мільярда доларів. Ще один скандал навколо київської бізнес-групи тих часів пов'язаний із крахом фінансової піраміди, що була створена під парасолькою концерну «Омета XXI століття». Довірливим громадянам пропонували купувати цінні папери, обіцяючи 1000% річних. У 1995 році виплати припинилися, більш ніж десять тисяч вкладників залишились без очікуваних дивідендів.

Як Кучма рахував «мільярдні» прибутки «чудовій сімці» – зрозуміти важко, але повірити в такі суми легко. Бізнес Суркіса-Медведчука мав розгалужену структуру, ключовими стовпами якої були концерни «Омета XXI століття» та «Славутич», міжнародна адвокатська компанія «Бі.Ай.Ем», «Український кредитний банк», СП «Динамо-Атлантик». Через них власники імпортували не лише газ, а й нафту для переробних заводів; ввозили підакцизні товари – тютюн та алкоголь; експортували з України зерно, цукор, метал. Прибутки виводились на рахунки підконтрольних офшорів: Berlee Management, Newport Management, Ubaros Invest Trade. Інтереси деяких офшорок в Україні офіційно представляв особисто Віктор Медведчук.

Ставка на програшного кандидата під час президентських виборів 1994-го року могла зруйнувати бізнес, та замість цього лише підсилила авантюризм впливової бізнес-групи, яка зіграла на політичній слабкості Кучми. Останній шукав союзників у боротьбі за владу із амбітним прем’єром Павлом Лазаренком. Команда Суркіса-Медведчука підставила новому главі держави своє плече – її фінансовий та політичний ресурси, Соціал-демократична партія (об`єднана), стали працювати на другий термін президентства Леоніда Даниловича. А з його початком у 1999 році настав час для збору щедрих дивідендів причетними до перемоги на виборах. Медведчук отримав посаду першого віце-спікера парламенту, а згодом – голови адміністрації президента. Григорій Суркіс став президентом Федерації футболу України.

Недоторканний та успішний

Проте справжньою винагородою були не портфелі, а контрамарки в перші ряди під час великої приватизації кінця дев’яностих – початку нульових. Бізнес-групі дісталися ласі об’єкти енергетики, металургії та інших галузей, що важливо – за безцінь. Наприклад, у 1998 році «Український кредитний банк» (серед засновників – Медведчук, Суркіси та інші) отримав в управління державні акції «Кіровоградобленерго», «Тернопільобленерго», «Херсонобленерго» та Запорізького заводу феросплавів комбінат «Дніпроспецсталь». Під контролем групи згодом опинились значні пакети «Полтаваобленерго», «Прикарпаттяобленерго», «Одесаобленерго», «Сумиобленерго», «Чернігівобленерго» та інших енергопідприємств. Водночас, очільники партії СДПУ(о) підсилили свій вплив низкою ЗМІ: телеканали «Інтер», «ТЕТ», газети «Київські відомості», «Закон і бізнес», кілька FM-станцій.

13 років тому група депутатів Верховної Ради, в тому числі теперішній генпрокурор Юрій Луценко, почали вимагати розслідування діяльності Суркіса-Медведчука силами парламенту та правоохоронних органів. Нардепи вказували на «мільйонні збитки» українців, причетність Медведчука до віргінської Newport Management, на яку виводились сумнівні прибутки, згадували про 1 млрд доларів в офшорах… Коли Луценко став головою МВС, слідчі навіть наполегливо запрошували Медведчука на пояснення щодо цих та інших фактів. Але, як завжди траплялося з такими ініціативами в Україні, продовження історія не мала.

Тим часом бізнес Медведчука нарощував статки власника. Ще до Помаранчевої революції авторитетний польський щотижневик Wprost підрахував капітал тодішнього керівника адміністрації Кучми – вийшло 800 млн доларів. Сьогодні лише одна його яхта (із найбільшим у світі басейном на борту) вартує чверть цієї суми. Звісно, в цей рядок також можна додати літак Falcon 900, нерухомість у Криму, Карпатах, центральній Україні… Але справжні статки не там.

Копалини, енергоносії та нанотехнології

«У 2005-му році я повернувся в бізнес і активно ним займаюся. Цей бізнес пов'язаний з IT, гірничо-металургійним комплексом, видобутком корисних копалин, нафтопереробкою, енергетикою, агропромисловим комплексом. Він, природно, легальний. Я ні від кого не приховую, що є заможною людиною», - розповідав Медведчук років десять тому в інтерв'ю «Кореспонденту».

На те, що він не перебільшував, вказує, наприклад, історія п’ятирічної давнини. Тоді ЗМІ повідомили про «запобігання розкраданню 43 млрд кубометрів газу» в Київській області. Мовляв, наприкінці 2012 року депутати облради не дали отримати спецдозвіл фірмі «Геофізика-777» на вивчення та видобуток газу на Володарсько-Тетіївській ділянці. Як виявилось, мова йшла про виявлене на Київщині велике родовище, що за попередніми оцінками містить 43 млрд куб. м газу. Засновник «Геофізика-777» – компанія «Укркапітал», бенефіціаром якої є телеведуча Оксана Михалівна Марченко, дружина Віктора Володимировича. Можливо, саме його ім`я відіграло не останню роль в тому, що Держгеонадра зрештою таки дала фірмі спецдозволи на користування надрами Північно-Київської, Володарсько-Тетіївської та Макарівської площ.

Бізнесові амбіції Медведчука можна оцінити й завдяки складу маловідомих фірм «Геофізика-21» та «НВФ «Інститут нанотехнологій». Засновниками обох є знову ж таки «Укркапітал», а також вчені Едуард Бакай, Федір Бурцев, Юхим Ройтман. Ця трійка не так давно запатентувала свій спосіб одержання порошку полікристалічного кремнію, що використовується у сонячних батареях. Попит на цей товар у світі демонструє контракт між Казахстаном та Японією кількарічної давнини. Згідно з ним, острівна країна щорічно купуватиме полікристалічний кремній на 1 млрд доларів.

Вочевидь, перелічені компанії працюють на перспективу. Виявити те, що приносить десятки мільйонів вже сьогодні, дещо складніше, оскільки бізнес Медведчука – непрозорий. Як розповідав журналістам екс-голова «Нафтогазвидобування» Олег Семинський, п’ятьма відсотками найбільшої в Україні приватної газовидобувної компанії Віктор Медведчук довгий проміжок часу володів неофіційно. Офіційно ж цей пакет належав Несторові Шуфричу. Однак, ховається не все.

Телеведуча-олігарх

Статутний капітал компаній, які асоціюються з Медведчуком, складає близько 3 мільярдів гривень – це фірми «Укркапітал», «Спорт-тур», «Терра-інвест», «Гармонія» та інші. Їх зв'язок із політиком відслідковується не лише публікаціями в ЗМІ. Завдяки аналітичній системі YouControl видно, що всі перелічені структури сьогодні об’єднує спільний знаменник – бенефіціар Оксана Марченко. Це – дружина одіозного політика та популярна телеведуча. Він сам напряму заснував лише компанію «Форпостінвест», яка наприкінці нульових купила готель у Карпатах, а згодом розірвала цю угоду, «Благодійний приватний фонд Віктора Медведчука», «Громадський рух «Український вибір – право народу». При цьому діяльність останнього наразі перевіряє СБУ за підозрою у спробі посягань на територіальну цілісність країни. Працює досі й «Міжнародна адвокатська компанія «Бі.Ай.Ем», яка після розпаду СРСР фактично стала для Медведчука вхідним квитком у підприємництво.

Адвокати – важлива ланка в бізнесі, що милить око правоохоронним органам. На сьогодні діяльність півдесятка компаній, де Оксана Марченко є співзасновником, викликає сумніви у слідчих. Так, вони вважають низку агрофірм – «Галицьку аграрну компанію», «Ландрас-Агро», «Галагробізнес МЗ», «Галичина-Органік» і «ПСП «Оскар» – фіктивними та створеними заради ухилення від оподаткування суб'єктами реального сектору економіки. Наприклад, встановлено, що ці компанії «ковтали» значні суми від інших бізнес-структур родини Медведчука. На кшталт компанії ПСП «Оскар», яка у 2013 році отримала на свої рахунки від «МБК Агротехніка» (серед співзасновників – також Оксана Марченко) майже 400 млн гривень. Ще одна показова сума з цього розслідування: вартість угод з продажу пшениці між «МБК Агротехніка» та нерезидентів IT Industry Trading Company SA, Olfanura Export LLP та Cortex Sales Limited у 2013 – 2014 роки перевищила $20 млн. Слідство підозрювало, що операції насправді були безтоварними.

Ці офшорки не лише зайвий раз вказують на присутність Віктора Медведчука, а й демонструють розгалуженість його бізнесу. Так, згідно з судовим реєстром, наразі триває суперечка між згадуваною вище Olfanura Export LLP та «Північно-східною добувною компанією» щодо постачання мінеральних добрив на суму в майже $33 млн. У свою чергу, «Північно-східна добувна компанія», за даними ДФС, була задіяна у виведенні в «тінь» 1 млрд гривень монополістом на ринку тютюну – «Мегаполіс Україна». Ця фірма, з російським корінням, вже потрапила під санкції РНБО. А за даними «Економічної правди», на український ринок свого часу її завів саме Медведчук.

«Північно-cхідна добувна компанія», як писала Liga.net, спеціалізується також на експорті м'ясних виробів до Росії. У 2015 році основним покупцем цієї продукції стала російська компанія «Некст», яку СБУ підозрює у фінансуванні «ДНР». Засновники фірми – Семен Кацман і Олександр Зибін – водночас володіють московською «Русснефтедобыча», яка постачала в Україну вугілля з Росії. Варто нагадати, що ЗМІ неодноразово називали Медведчука куратором поставок вугілля з Росії та ОРДЛО. Ще одна деталь: згадуваний вище нерезидент, що торгує з фірмами Медведчука, – швейцарська IT Industry Trading Company SA – має спільного директора з співзвучною фірмою International Trading Partners AG. Остання у 2015 році купила нафтопровід «ПрикарпатЗахідТранс» (продавець – російська «Транснєфть»).

Динамоманія

Нафта, газ, копалини, тютюн… Типовий набір плутократа з пострадянського простору, бракує хіба що футбольного клубу. Чи може він є?

Розмови про Медведчука як співвласника «Динамо» завжди були не більше ніж чутками. У реєстрі юросіб в числі бенефіціарів ФК «Динамо Київ» Медведчука не має (левова частка належить Ігорю Суркісу, решта – Леоніду Кравчуку, дочці Валерія Лобановського та низці кіпріотів). Але чи все, що записано на Суркіса, є його власністю? Згадаймо слова екс-голови «Нафтогазвидобування» Олега Семинського, що 5 відсотками видобувної компанії Медведчук володів неофіційно.

На можливу присутність Медведчука в «Динамо» вказують опосередковані факти. Наприклад, згідно з даними сайту importgenius.com, що відслідковує зовнішньоекономічні контракти, «Динамо Київ» три роки тому купував у фірми з Віргінських островів Newport Management запчастини для сільськогосподарської техніки (не виключено, що мова йде про техніку для підготовки футбольного поля). Як ішлося вище, згадувану вище офшорку в 90-ті роки представляв в Україні Віктор Медведчук, якого водночас вважали її власником.

Ба більше, через рахунки Newport Management «Динамо Київ» платив за трансфери футболістів. А до недавнього часу динамівці навіть отримували свої зарплати через цю структуру. Про це можна дізнатися із судової суперечки щодо розподілу майна між розлученою парою – екс-футболістом «Динамо» Олегом Гусєвим та Олесею Гусєвою. Остання претендувала на частину активів спортсмена, серед яких були і виплачені фірмою Newport Management LTD гроші. Згідно з твердженнями позивача, Гусєв з 2005 по 2012 рік отримав з рахунків цієї фірми $1,4 млн.

Певна річ, усі ці факти – не докази. Беззаперечним є лише те, що футбольний клуб зробив чималий внесок у формуванні статків одіозного політика.

Наприклад, саме завдяки динамівцям Медведчук та пов’язана із ним фірма «Укркапітал» стали власниками 11 гектарів на території колишньої бази відпочинку «Пуща-Водиця» під Києвом. Ці землі на початку нульових Кабмін спочатку передав футбольному клубу, але згодом клуб розпродав більшу частину. У тому числі, Медведчуку. По сусідству з ними оселилася донька Леоніда Кучма, фірма з орбіти Суркісів МТІР Ессет Менеджмент та невідома Саndеlfіеrа Еsтатеs LТD (Кіпр).

Маєток під Києвом не витримує жодного порівняння із резиденцією «Ведмежа діброва» біля села Жденієво Воловецького району Закарпаття. Більш вишуканий, ніж «Хонка» Віктора Януковича, він не поступається масштабами відомому «Межигір`ю». 125 гектарів карпатського лісу навколо «Ведмежої діброви» перебувають в оренді фірми «Спорт-тур» родини Віктора Медведчука, ще 11 га – в оренді «Динамо Київ». Власне, це міні-королівство і починалось свого часу як санаторно-оздоровчий комплекс для динамівців. Згодом спортклуб фактично відмовився від збудованих об’єктів на користь одіозного політика, залишивши собі шматок лісу.

Облаштовувати родове гніздо допомагали не лише столичні футболісти, а й держава, за рахунок якої здійснювалось будівництво. Наприклад, газопровід високого тиску діаметром 110-250 мм та довжиною майже 14 км тягнули у «Ведмежу діброву» за державні гроші. За документами, паливо мало йти до бази ФК «Динамо Київ». Фінансування об’єкта відбувалось, у тому числі, за рахунок львівської залізниці та закарпатського облавтодору. Влада не стояла осторонь і за часів Януковича – тоді володіння одіозного політика приросло додатковими площами заповідного лісу.

Саме сюди завітав «Правий сектор» одразу після «Революції гідності». Як можна дізнатися з кримінальних справ, матеріали яких доступні у судовому реєстрі, після візиту з маєтку зникла колекція із 25 картин (за деякими даними 28 картин) та шести ікон, які за курсом трирічної давнини оцінювались в 10 млн гривень.

До речі, це не єдиний маєток Медведчука, збудований завдяки державній скарбниці. Сім років тому році суд звільнив від кримінальної відповідальності чотирьох представників Служби автомобільних доріг в Івано-Франківській області, яких визнали винними в розтраті 2 млн гривень. Шляховики замість будівництва місцевих доріг витратили цю суму на благоустрій бази відпочинку «Бескид» в селі Мисливка Івано-Франківської області. Вона належить компаній «Укркапітал», підконтрольній Віктору Медведчуку.

Ось, що писали про «Бескид» туристичні сайти десять років тому: «село Мислівка за останні роки стала помітно багатшою. Не в останню чергу через те, що тут облаштував собі обійстя колишній голова адміністрації президента Кучми Віктор Медведчук. Поруч із його віллою виріс пансіонат «Ведмідь». Кажуть, урочище Йозефсталь на південнозахідній окраїні села хочуть перетворити на другий Буковель…». Високі паркани, озброєна охорона, відгороджений прохід до лісу, річки і цілющого джерела, писали про це місце ЗМІ після Революції Гідності. Тоді резиденцію також «відкрили» для загалу. Місцеві розповідали журналістам, що раніше тут був дитячий табір, а опісля — база відпочинку для дітей-чорнобильців. «Практично нова будова була, десь в 2000-му році її забрав Медведчук — переписали на фірму «Укркапітал». Це є власність Медведчука», - розповідав представник медіа Тарас Мельник, що мешкає у селі.

Профілакторій для Путіна

Звісно, це не останній актив у Карпатах, який цікавив всюдисущого Медведчука. Наприклад, біля курорту Славське близько десяти років тому підконтрольна йому фірма «Форпостінвест» спочатку купила незавершений готель, а потім розірвала цей договір. Та й справді, який сенс у великій країні з розмаїтою і багатою природою чіплятись за місце?!

П`ять років тому, напередодні візиту в Крим президента РФ Володимира Путіна, у «Профілакторії спортклубу «Динамо Київ» в Сімеїзі підсилили систему безпеки. Замовник цих робіт – фірма «Спорт-тур» Віктора Медведчука – закупила інфрачервону підсвітку периметру та додаткове обладнання для системи відеоспостереження. Навіщо оздоровчому закладу підвищені заходи безпеки стане зрозуміло згодом, коли туди завітає російський президент. Профілакторій, насправді, не що інше, як кримська резиденція Віктора Медведчука. Саме та, де він разом із дружиною – Оксаною Марченко – влітку 2012 року приймали високоповажного гостя, який, до того ж, є хрещеним батьком їхньої доньки.

Розкішний палац, в якому відбулась ця зустріч, з`явився на території протитуберкульозного санаторія, де раніше лікували шахтарів. Коли Медведчук очолював президентську канцелярію, частина цієї землі рішенням Сімеїзької сільради відійшла клубу «Динамо Київ», а потім футболісти віддали цей актив «Спорт-туру» Медведчука разом із пляжем.

У сусідній Алупці, до речі, відбулось щось схоже, хіба що без «Динамо». Близько років тому на території дитячого протитуберкульозного санаторію фірмі «Консул Україна», пов’язаній із Медведчуком, дісталося близько 1 гектара землі. Ділянку огородили парканом, перекривши доступ дітей до моря.

Ще один кримський актив – дві ділянки у смт. Гаспра сумарною площею близько 4 га неподалік від «Ластівчиного гнізда». Підконтрольний Медведчуку «Укркапітал» планував на одній із них звести багатоповерховий готель.

Перелічувати багатства, які асоціюються із нескромним екс-головою адміністрації президента, можна далі. Згадати б, скажімо, базу на Дніпрі для спортивно-любительської ловлі неподалік від Києва чи, десятки квартир на тисячі квадратних метрів у найдорожчих будинках Києва (на вул. Грушевського 9-а та у столичному будинку «Діамант»). Проте, з огляду на заплутану систему власності імперії Медведчука, не має гарантій, що перелік буде геть повний, або навпаки – що у ньому раптом не опиниться зайве майно. Досвід Медведчука свідчить про інше: важлива не кількість активів, а здатність їх примножувати. З огляду на зафіксоване розмаїття, одіозному політикові це вдається краще за багатьох інших в Україні. Попри зв’язки з президентом країни-агресора та сумнівне становлення своєї бізнес-імперії.