Темношкірий репер, який народився в Луганську, після смерті брата пішов воювати за Україну: Історія поневірянь "афробандерівця"

Історію луганського репера розповіла "Народна армія", передають Патріоти України.

Як розповів Стів, вхід до підвалу накрили іржавим залізом, а зверху клали холодильник, аби в'язні, більшість яких потрапили сюди лише тому, що розмовляли українською, не втекли. Щоранку сонних, знесилених бранців вели на допити.

"Спочатку він найбільше боявся чеченців. Та ті мовчки й похмуро водили бранців на допити й не чіпали полонених. Московські найманці й "свої ополченці" були страшніші. Вони штрикали його ножами, били по голові, ребрах і нирках. Казали: "Зізнавайся, що ти коригував вогонь "укропів". Хіба то збіг, що обстріли починалися саме тоді, коли ти, замурзяко, виходив на вулицю…" Те, що катували його, хлопець міг ще якось зрозуміти. А от навіщо мучили брата, який навіть муху не скривдив, був пацифістом. Після допитів їх знову відправляли до підвалу, за яким наглядали двоє вартових... " - розповідається в статті.

"На шостий день полону брата вивели на допит, після якого він не повернувся. Їх роз'єднали, аби поодинці схилити вступити до "ополчення". Уявляєте, як би на радощах репетувала російська пропаганда: "Двоє темношкірих братів воюють за Новоросію, бо в фашистській Україні з них знущаються". Стів відразу відмовився: "Що хочете робіть, але ні воювати за вас, ні зніматися в пропагандистському відео я не буду".

"Я добре розумів, - каже хлопець, - що нас використають і як свідків пристрелять. Говорив це і брату, обіцяв придумати, як утекти. Тому вони нас і розлучили. Більше ми не бачилися".

Далі в статті розповідається, що через шістнадцять днів першого полону ув'язненим вдалося втекти. Саме тоді почався наступ української армії. Піднявся безлад, яким полонені і скористалися.

"Вартові втекли, "оружейка" залишилася без охорони. Вони запаслися бронежилетами і попростували через мінне поле в напрямку Миколаївки. Іншого шляху для втечі не було. Тоді здавалося, що краще вже підірватися на міні, ніж повернутися до катівні. Вони шкандибали мінним полем, ледве переставляючи ноги під небом, в якому вили "Гради". Проте на волі втікачі пробули недовго. Вже коли перейшли поле, з кущів вийшли найманці.

Другий полон був недовгим - дві з половиною години. Через стрілянину від охоронця вдалося вислизнути. Українські військовослужбовці спочатку прийняли бранців за російських шпигунів, але їх врятував командир блокпоста, який виявився шанувальником репу і бачив відеокліпи Містера Стіва.

Про втрату брата Стів дізнався в листопаді 2014-го. Подзвонили з того боку й повідомили, що родича відключають від апарата штучного дихання.

Після смерті брата, якого дуже любив, та всіх поневірянь Містер Стів довго оговтувався, а згодом зважився підписати контракт із ЗСУ. Обіцяв же братові воювати із сепарами. Опанував у навчальному центрі військову спеціальність і став у протитанковому взводі окремого мотопіхотного батальйону навідником СПГ.