"Тільки в Україні іноземець може відчути, що таке справжня свобода", - Пітер Сантенелло

Тому я почну з одного слова, яке резонує так тісно для кожного американця: свобода. Свобода для мене завжди була неоднозначною теорією з досить широким визначенням, яке використовується дуже легко, але його набагато складніше пояснити, ніж нас цьому вчать.

З першого дня життя ми, як американці, розповідаємо, що ми з кращої нації на планеті і більша частина світу є темним, небезпечним і обмеженим місцем. Мої вихователі представили нам, студентам, свободу, як лотерейний квиток, який ми виграли, і всі інші – програли.

Я гостро усвідомлюю, що в американці, що ростуть тут, мають відчуття свободи з народження, воно ніби вплетене в ДНК країни, особливо стосовно індивідуального вибору: де жити, чому навчати, що робити з життям...

І хоча американці постійно кажуть, що вони вільні та можуть робити усе, що заманеться, існує багато культурних обмежень, які суперечать самій природі свободи. Америка може надмірно обмежувати, якщо хтось буде недостатньо обережним.

Це питання, звісно, також зводиться до того, як визначати свободу. Для деяких це може бути здатність потрапити човном на озеро щотижня, або купити що-небудь коли завгодно. Для мене спрощене визначення свободи – це здатність робити те, що я хочу з моїм часом, що впливає на світ.

Більшість американців не подорожують світом. Не тому, що вони не мають свободи у своїх паспортах, щоб зробити це, а тому, що вони не мають свободи у своєму житті зробити це. Якщо ви працюєте 50 тижнів на рік і виїжджаєте лише на два (багато хто навіть цього не може собі дозволити), то подорожі в інші країни здадуться надто далекими, такими, що виходять за межі рівняння.

Спитайте у більшості іноземців (особливо європейців), які переїхали до Сполучених Штатів, про вільний від роботи час, і у відповідь, як правило, ви почуєте, що вони задихаються так, ніби тільки що винирнули з-під води під час гри у водне поло.

У більшості випадках професії тримають американців так цупко, що вони можуть відпочити хіба що на пенсії. Не дивно, адже США – це конкурентоспроможна земля, наповнена фахівцями, багато з яких перебуває на піку своєї гри, і, щоб конкурувати, ніхто не може просто піти.

І хоча існує розповсюджена думка, що українці не можуть дозволити собі подорожувати світом, у Києві я зустрів тих, хто їздить закордон набагато частіше, ніж в США американці, які, як я знаю, фінансово точно можуть собі це дозволити.

Завдяки уважному спостереженню за обома культурами, я можу сказати, що українці в цілому мають більше свободи в часі, спокої, тривалому спілкуванні з друзями та родиною та у сні.

Американці ж мають більше свободи у виборі, у підвищенні мобільності, у можливості робити більше грошей. Варто порівняти лише середнє американське весілля з середнім українським весіллям, щоб зрозуміти відображення цих свобод.

Свобода може бути розділена і визначена мільйонами способів. Можна стверджувати, що свобода – це лише стан розуму, і зовнішній світ не має значення; у більшості випадків я згоден з цим пунктом. Але в цьому короткому опусі я все-таки скажу, чому Україна – це і є свобода для мене.

Як американець, що живе в Україні, по факту я не пов’язаний із тими негативними явищами, що відбуваються у мене на Батьківщині, оскільки я за її межами: тобто ані бездушна маркетингова машина, ані безнадійно дорога медична допомога, ані твіти Дональда Трампа на мене ніяк не впливають. І в той же час на мене так само не впливають негативні сторони України, особливо темна політика та корупція, що загрожує життю.

У цій реальності я лавірую між націями, і саме тут, між ними, і є свобода. У певному сенсі я перебуваю в обох місцях, але не пов'язаний надто глибоко з проблемами кожного з них. Це так, якби я міг вибирати товари, але усувати при цьому усі їх недоліки. Тож Україна – це країна, яка є дуже відкритою для іноземців.

Я маю свободу у тому, щоб в Україні знову прокинулась моя допитливість, адже це зовсім інакше місце. Я також маю свободу у пересуванні в будь-який кінець світу, адже все зараз настільки близьке (до Стамбулу та Берліну можна долетіти всього за 1:45). І я вільний жити із менш жорсткими правилами, такими як обов’язкові метри при паркуванні у Сан-Франциско, або знаки "стоп", якими усіяне полотно американських міст.

Кожна людина вирішує самостійно, що є свобода для них, і де вона є більше пов'язаною з їхніми цінностями та інтересами. Але на сьогоднішній день свобода до мене прийшла в Україні: де події на Батьківщині не впливають на мене, а нова земля не заставляє мене повністю змінити свою "орбіту".

Тому, незважаючи на те, що я родом із "вільної землі", тільки тепер, коли живу в Україні, я можу сказати, що я відчуваю себе вільно."