"Три человека готовы бросить ему вызов": У Stratfor розповіли про нові проблеми Путіна

Однак наразі не все йде так, як того хоче Кремль. Москва стикається з безліччю проблем (від соціальної напруженості до зростаючої бідності населення), вирішити які не можна за допомогою патріотичних ескапад або пропаганди. І з поширенням опозиційних поглядів, які, ймовірно, стануть ще більш помітним більмом в оці для Кремля, в Путіна не залишається вибору, окрім як вирішити такі проблеми після його майбутньої "коронації". При цьому щонайменше троє представників опозиції здатні кинути виклик новому російському лідеру, йдеться в матеріалі приватної американської розвідувально-аналітичної компанії Stratfor, який є у розпорядженні "Апострофа", передають Патріоти України.

Проблеми вдома і за кордоном

Суспільне невдоволення, що вилилося в акції протесту на російських вулицях, є глибоким, але Кремль намагається вирішити цю проблему. Москва стикається з демографічними змінами, включаючи зниження чисельності етнічного російського населення і зростання кількості мусульман, що призвело до посилення соціальної напруженості. Зміна поколінь – ще один фактор життя сучасної Росії. Майже третина росіян народилися після розпаду Радянського Союзу, а покоління, яке наразі досягло повноліття, не знає жодного національного лідера, окрім Путіна. Нове покоління живе у відносно процвітаючій та стабільній Росії. Вмілі користувачі соціальних мереж, вони мають доступ до інформації та новин поза державними системами обміну повідомленнями. Юні росіяни, охочі змінити політичну систему, все частіше виходять на протести. Тим самим нинішні демонстрації відрізняються від попередніх, учасники яких були значно старші.

Інша істотна криза, з якою зіткнувся Кремль, - це застійна економіка. Росія впала в рецесію у період між 2014 і 2017 роками через низькі ціни на нафту, західні санкції та зниження промислового виробництва. У відповідь Москва спочатку підігріла націоналістичні настрої, окупувавши Крим, відправивши військових на Схід України в 2014 році та почавши військову інтервенцію в Сирію в 2015-му. Оскільки останні дві військові кампанії затягуються, не принісши якихось відчутних результатів, дехто в Росії все частіше висловлює несхвалення щодо іноземних авантюр, вимагаючи замість цього розібратися з послабленою економікою. Низький рівень життя, пенсії та зарплати є головною турботою переважної частини електорату. Зростання бідності досягло найвищого рівня з 1998 року, і 5 мільйонів росіян за останні три роки опинилися за межею бідності. Половина громадян країни також зіткнулася зі скороченням заробітної плати або із затримками у виплатах, а пенсіонери стали турбуватися після того, як Кремль запустив руку в пенсійний фонд.

Вибори "70/70"

Не маючи можливості розібратися з більшістю з цих проблем, Кремль вирішив у 2017 році перенести вибори з вересня на березень, щоб голосування пройшло до очікуваного погіршення економічної ситуації. Початковий план Кремля полягав у тому, щоб провести вибори "70/70", в яких Путін набрав би 70% голосів за 70%-ї явки виборців. Проте уряд був змушений відмовитися від таких надій після того як рейтинги схвалення російського керівництва почали падати, а деякі опозиційні групи почали кампанію, аби переконати виборців залишитися вдома. У Кремлі немає жодних побоювань, що хтось інший може перемогти Путіна, але низька явка буде кидати тінь на його президентство і підривати його мандат в очах громадян, еліти і решти керівництва країни. Такий мандат є необхідним в російській політиці, щоб вживати рішучих заходів, протистояти інакомисленню і залишатися головним арбітром серед еліт.

Відповідно, Кремль почав кампанію з підняття ажіотажу навколо виборів, оголосивши про плани провести рок-концерти на ключових виборчих дільницях, влаштувати ярмарки та роздачу грошей і призів – усі типові інструменти в кремлівському арсеналі.

І, на відміну від минулих років, коли одні й ті ж обличчя прикрашали бюлетені, влада прагне струсити політичний ландшафт, допустивши безліч впливових кандидатів. Ця тактика, однак, створила ґрунт для політичних дискусій і змінила те, як Кремль буде керувати опозиційними силами у майбутньому.

Створення конструктивної опозиції

Існує російська опозиція правого, лівого та центрового спрямування, хоча найбільш доречна диференціація між тими, хто виступає проти Кремля, за принципом, чи діють вони в межах системи або за її межами. Члени першої групи, що складається з представників парламентських партій і регіональних урядів (КПРФ, ЛДПР і "Справедлива Росія"), зрідка оскаржують статус-кво, що захищається пропутінською "Єдиною Росією". Ті, хто поза системою, зазвичай прямо висловлюють вороже ставлення до Путіна і схильні працювати на периферії російської політики. Останніми роками антикорупційний діяч Олексій Навальний посідав почесне місце у другій групі, хоча багато інших гравців також повернулися на сцену, наприклад, ліберальна партія "Яблуко".

Коли Кремль зіткнувся із серйозними викликами і розчарованим електоратом, різним опозиційним групам вдалося сформувати політичний порядок денний, піднявши рівень дебатів у пресі, поширивши свої повідомлення всією країною через соціальні мережі та поставивши під загрозу контроль "Єдиної Росії" на інших рівнях у державі. Усе це було б немислимо десять років тому. Хоча жоден кандидат не загрожує четвертому терміну Путіна, дебати опозиції піднялися до рівня, який Кремль більше не може ігнорувати.

Таким чином, Кремль намагається розробити стратегію, щоб позбутися тиску, викликаного громадським невдоволенням, в той же час перетворивши системну та несистемну опозицію на так звану "конструктивну" опозицію, тобто опозицію, яка буде працювати з Кремлем, щоб формувати політику для росіян на наступний термін. Один з кандидатів у президенти, який, схоже, є частиною конструктивної опозиції, Ксенія Собчак виступила за усунення Путіна "через еволюцію, а не революцію".

Тріо, яке кине виклик Путіну

З основних фігур, що кидають виклик Путіну (чи то офіційні кандидати, чи ні), троє можуть викликати проблеми для Кремля у післявиборчий період: кандидат від КПРФ Павло Грудінін, глава "Яблука" Григорій Явлінський, а також Олексій Навальний.

Грудінін з'явився на політичній сцені у грудні 2017 року як кандидат від Комуністичної партії після того, як давній лідер КПРФ Геннадій Зюганов відмовився втретє балотуватися проти Путіна. На відміну від свого попередника, Грудінін зумів привернути до себе увагу широких кіл населення. Грудінін також є колишнім членом "Єдиної Росії", підтримуваної Путіним, і товаришує з Володимиром Жириновським і його Ліберально-демократичною партією. Грудінін керує підмосковним "Радгоспом імені Леніна", який поєднує в собі радянські ідеали та капіталістичну ділову етику, пропонуючи працівникам високі зарплати й відрізняючись високою продуктивністю. Останніми роками КПРФ намагалася переробити свій відсталий радянський образ, використовуючи у передвиборній агітації гумористичні гасла та плакати (Володимир Ленін в джинсах), а також приймаючи представників молодого покоління у вище керівництво.

Спочатку, як передбачалося, Кремль схвалив кандидатуру Грудініна проти Путіна з метою спонукати жителів Підмосков'я прийти на голосування. Однак в останні тижні Кремль, схоже, заспівав іншу пісеньку, особливо після того, як опитування радіостанції "Вести" показало, що Грудінін завоював велику підтримку на противагу Путіну. Звичайно, цифри могли бути перекручені, оскільки опитування не враховувало вибірку, але цей показник все ще турбує Кремль. Тому в останні тижні Грудінін став об'єктом чорної піар-кампанії, підтримуваної державою, яка розкрила його іноземні активи (хоча він відмовився від них, коли зареєструвався як кандидат). Тим не менше зіпсований образ комуністичного кандидата, що володіє іноземними активами, погіршив його становище.

Явлінський знову з'явився на російській політичній арені після довгих років борсання на периферії. Його партія "Яблуко" колись мала місця в Держдумі та користувалася великою популярністю в 1990-ті й на початку 2000-х років, але її ультраліберальна політика мала небагато підтримки під час націоналістично орієнтованої каденції Путіна. Тепер "Яблуко" стало популярним серед багатьох представників нового покоління, які підтримують його ліберальну політику, що включає капіталізм без кумівства, поліпшення зв'язків із Заходом, відмову від корупції в Кремлі й авторитаризму. У вересні 2017 року "Яблуко" змусило політичний істеблішмент Росії похвилюватися, коли виграло муніципальні вибори в найважливішому московському регіоні. "Яблуко" навіть оптимістично оцінює свої шанси потіснити мера Москви, відданого прихильника Путіна Сергія Собяніна, на вересневих виборах.

Кремль хотів би перетворити Грудініна та Явлінського на конструктивну опозицію. Ходять чутки, що Кремль обмірковує діалог з обома сторонами, щоб допомогти сформувати свою майбутню політику. Грудінін міг би допомогти Кремлю в проведенні реформ у сфері пенсійного забезпечення та боротьби з бідністю. Між тим, Явлінський виступав за зміну підходу Москви до України й необхідність покращувати відносини із Заходом, щоб знову привернути інвесторів і міжнародний капітал. У листопаді 2017 року Путін несподівано зустрівся з Явлінським. За даними журналістів, Путін запросив у Явлінського план щодо України, що не означає, що президент РФ готовий пом'якшити підходи до зовнішньої політики, але вказує, що Москва запитує думку опозиції в спробі стримати антикремлівські настрої.

Третя фігура, втім, навряд чи опиниться в "колі близьких" Кремля. Антикорупційна кампанія Навального проти російських еліт виявила зростаючий тиск з боку російського населення.

Платформа політика значно розширилася за останні роки, оскільки його команда відкрила 80 офісів по всій країні, які організували найбільші протести в останні роки. Навальному заборонили балотуватися на посаду президента через судимість, але Кремль ще не посадив його у в'язницю, оскільки він служить корисним лідером громадського протесту, не становлячи прямої загрози Кремлю (поки що). Тим не менш Навальний і велика частина його команди, ймовірно, проведуть кілька тижнів під вартою під час майбутніх виборів, щоб вони не створили перешкоди Кремлю організацією масових протестів.

Кремль чаклує над різними стратегіями, щоб впоратися зі зростаючим невдоволенням в країні та зміцнілою опозицією, адже час, коли Москва могла ігнорувати думки незгодних, добіг кінця. У найближчі місяці та роки російській владі доведеться вживати жорстких заходів щодо боротьби з бідністю і економічними проблемами, а також шукати відповіді на різні очікування нового покоління і заклики до реформ. Якщо Кремлю вдасться зробити з деяких опозиційних фігур конструктивну опозицію, то таким чином він зможе нейтралізувати загрозу з боку деяких своїх супротивників, в той час як діалог з такими політиками допоможе Путіну окреслити свій четвертий термін. І навіть якщо Кремль не зможе дістати всіх видних опозиціонерів, ті, хто відмовиться грати на умовах Москви, як і раніше будуть важливі для Путіна – щоб керувати протестами на вулицях. Зрештою, опозиція, можливо, ніколи не була такою важливою для Путіна, як зараз.