Це діагноз!: "Чому ми російське знаємо краще, ніж своє", - Забужко

Про це у своєму блозі пише письменниця Оксана Забужко, передають Патріоти України.

"Упс, виглядає, що мій комент до статті А.Санченка прочитало вже більше людей, ніж саму статтю.(( Але статтю варто прочитати не тільки щоб розуміти, що саме я коментую)), - а й тому, що автор там проговорює деякі базові речі, які мали би всім учасникам дискусії бути самоочевидні, але такими, на жаль, не є. І з них №1 - це головна прикмета всякого колоніалізму: КОЛОНІАЛІЗМ - ЦЕ КОЛИ ВИ КУЛЬТУРУ КОЛОНІЗАТОРА ЗНАЄТЕ КРАЩЕ, НІЖ СВОЮ.

Це елементарно, Ватсоне, і описано в усіх підручниках з postcolonial studies. Нам залишається просто це усвідомити: що ми ВСІ, без різниці віку й рівня освіти, ДОСІ знаємо російську культуру краще, ніж свою. Це діагноз, з якого просто треба здати собі справу (Санченко саме про це й пише) - і ані того не соромитись (бо не наша в тім вина: "как покойничка кормили, так он и выглядит"!), ані не бикувати, розказуючи, ніби це тому, що "російська краща", бо це страшенно смішно звучить в 21-му ст. (і заперечення по лінії "ні, наша краща" теж смішні, і Санченко теж про це пише)), - бо та частина людства, яка запускає теслу на Марс, цю тему "проїхала" ще в 19-му (так, XIX-му!) ст., - і ми там були, мед-пиво пили, і коли старенький Панько Куліш, дещо здивачілий на старість, заявив був, що, мовляв, "сором нам, що ми не виробили собі культури, рівної з поляками, і наші Сапіги, Жовковські, Чорторийські і т.д. мусили через те пригорнутись до польського гурту", - то першим, хто обреготав дідуся на все горло, був І.Франко: невже ж, жовчно питав він, д.Куліш щиро вірить, що Сапіги, Жовковські і т.д. пригорнулись до польського гурту тому, що він був "культурний" - а не тому, що він був ПАНУЮЧИЙ? (с)

Бо саме це й є головний секрет "культурної привабливости колонізатора", завжди і всюди)), - що у нього ВЛАДА. Гроші й ресурси, вчитель у школі, піп у церкві, жандарм на розі: знання культури колонізатора обіцяє туземцеві ті прямі й негайні дивіденди, яких годі сподіватись від своєї. За 130 минулих рр. ця Франкова теза стала загальником. Станом на 21-ше ст. людство (та його частина, яка запускає теслу в космос) погодилось на тому, що культури не бувають "кращі" й "гірші", а бувають тільки "свої й чужі", і кілька наук. дисциплін спеціально вивчають механізми підміни "свого чужим" в умовах колоніалізму, - на цю тему написано гори книг, знято гори фільмів, і тільки деякі горді "борисфенці" з усіх своїх насуплених брів усе ще удають, ніби до нас це все жодного стосунку не має)).

От для них Санченко й пише - про те, як він сам боровся із своєю solid colonial education (c) (пішов у 1990-ті, другою освітою, вчитися на україністику - рецепт не універсальний, не кожному підійде)), але ЯК ПРИНЦИП - що своєї культури треба ВЧИТИСЯ, і є прямий сенс якось знаходити на те час, бо це пов'язано з твоєю персональною безпекою, - цей досвід безумовно заслуговує стати, як казав Кант, "принципом загального законодавства" (с)))).

І в мене теж був подібний досвід - на поч. 1990-х я поїхала в США викладати Ukrainian culture, щоб самій її навчитися.

Так що - ні, нема стиду в тому, щоб не знати. Стидно - ПОЗБАВЛЯТИ когось (індивідів, групи, народи...) потрібного їм знання (те саме, що дурити). І вже зовсім, зовсім "стид і ганьба", і "завал карми" власними руками - це добровільно, за згодою помагати тому, хто дурить.

Але про це вже якось іншим разом..."