"Це наша розвесела народна гра - вибери найменше зло", - Притула

Про це в інтерв'ю Gazeta.ua сказав ведучий Сергій Притула, передають Патріоти України.

Моє ставлення до країни після Революції гідності не змінилося. Держава міняється, а моє ставлення до неї - стабільне. Наскільки швидко ми рухаємося до своєї омріяної країни - то вже інше питання. Зміни помітні неозброєним оком. Прикро, що не так оперативно, як би того хотілося. Багато речей ще лишаються у вигляді ембріону. Наприклад, судова реформа. Без неї боротьба з корупцією не має жодного сенсу. Ми бачимо якісь арешти, маски-шоу. Минулого року показували, як на гелікоптерах до Києва звозили різних заарештованих корупціонерів. Ніякого результату немає. Судді спокійно поновлюють на посадах людей, яких недолюстрували.

- Усі свої 37 років я однаково ставився до країни. Навіть за часів Радянського Союзу внутрішня українськість сиділа всередині. Наприклад, коли на чемпіонаті світу в скарбничку збірної СРСР золоту медаль приносив киянин, відчувався додатковий приплив радості. Адже це наші.

Що найбільше хвилює в нашій державі? Що дратує?

- Хвилює війна, якій кінця-краю не видно. Прикро, що від нас не так багато залежить. М'ячик не на нашій половині поля. Багато що впирається у керівництво Росії.

Бентежить, що після Революції гідності була велика ейфорія. Багато людей із приватного сектора вирішили допомогти країні і пішли на державну службу. Залишилося їх там небагато. На жаль, схеми залишилися. Система ламає людей, а не навпаки. Усюди зручні усталені правила гри. Ніхто не хоче це змінювати. Існує кругова порука. Ворон ворону око не виклює. Наприклад, історія з копачами бурштину. Тисячі людей займаються незаконним промислом, вбивають екологію, не платять податки. Силовики звітують, що наведуть порядок, відправляють туди загони нацгвардії. Люди їх б'ють, перекидають машини, відчувають безкарність, бо їх кришують депутати.

Щоб зламати систему, має бути політична воля найвищого керівництва країни. Активність громадського суспільства зросла у рази. Люди проводять розслідування, ставлять владі незручні питання. Але говорити - одна справа, а боротися з цим - зовсім інша. Як каже наш міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, монополію на насильство має держава. Але чомусь вона рідко нею користується.

Чого бракує нам, українцям, найбільше?

- Терпіння. Треба усвідомити, що важливі справи не робляться з бухти-барахти. У нас молода країна. Порівняно з іншими, ми ще лежимо в пелюшках і присипані тальком. Треба пройти шлях помилок, набивання гуль, здобуття досвіду.

Людина отримує сіру зарплату в конверті, не платить податки і хоче, щоб вже зараз стало краще, обкладаючи матом державу. Цирк на дроті.

Ми заслуговуємо на таку владу. Це ж не інопланетяни прилетіли і привезли нам депутатів і міністрів. Багато людей усе ще голосують не розумом, а шлунком і холодильником. Можемо скільки завгодно нарікати на бабусь, які продаються за гречку. Але я з особистого досвіду знаю, студенти не далеко від них пішли. Молодь апатична й інертна до виборчих процесів. А з тих, хто таки йде на вибори, багато не цураються продати свій голос за нещасних 300 гривень. Пробухають потім їх у найближчі вихідні. І цим вони визначають, який упирь буде представляти інтереси цілого округу найближчі 5 років.

У великих промислових містах, де є бюджетоутворюючі підприємства з тисячами працівників, виходить "червоний" директор і прямим текстом говорить, за кого голосувати. Всі покірно опускають голівцю й виконують.

Дехто думає: ми прості люди, нічого не вирішуємо. Українцям бракує самоповаги й віри у свої сили. Ну що значить "ми нічого не вирішуємо"? А хто тоді? Вони ж не самі себе обирають. Внутрішня імпотенція в усвідомленні себе громадянином - біда. Це бісить.

Нещодавно повернувся з "Вар'ятами" з гастролей по США. Ми дали 6 концертів у різних містах. Зазвичай виступали в українських культурних центрах. До одного з них довго їхали бусом по передмістях Нью-Йорка. Звернули увагу, що в містечках коло будинків немає парканів. Просто стоїть хата, заїзд до гаражу і гарний газончик. Потім бачимо дім із парканом, і розуміємо - наші. Це не тому, що вони дикі й відгороджуються від світу, розповіли в Філадельфії місцеві українці. Просто більшість наших, які живуть у приватному секторі, тримають за хатами городи. А з лісу приходять олені і зжирають городину.

В Америці була ще одна ситуація. Прийшли з хлопцями пообідати в ресторан. Він великий, там чоловік двісті. Я, доки є вільна хвилинка, гортаю стрічку у Facebook. Мені один із наших акторів каже: "Подивися на зал". А він гуде. Я поглянув на людей, потім - на нас. Зрозумів, що ми - єдині, хто втикає у телефони. Усі інші розмовляють між собою. Нашим людям не вистачає спілкування. Забагато перенесли в онлайн.

Ми тотально нетерпимі одне до одного. У нас відсутня культура політичного діалогу та суперечки як такої.

Розбіжності в політичних поглядах провокують людей на відверте хамство й агресію. "Порохоботи" ненавидять "Юлеботів" і навпаки. "Ляшківців" ненавидять усіх, а зверху ще Ілля Кива (голова Соціалістичної партії України, радник міністра внутрішніх справ України Арсена Авакова. - ред.). Колись під час концерту перед 40-тисячним натовпом соліст гурту The Black Eyed Peas на колінах закликав не голосувати за Джорджа Буша-молодшого. Після цього до них не перестали ходити на концерти і давати їм різні премії.

У нас будь-яке політичне висловлення медійної особи повертається для нього великими проблемами. Коло його прихильників звужується до кількості шанувальників певної політичної сили. Інші думають, що він – ублюдок, продався. Актор Роберт де Ніро зі сцени прямо у мікрофон сказав "Fuck Trump". І нічого не сталося. Це не вплинуло на його неймовірну популярність.

Мені ж прихильники партії, з якою виникло непорозуміння, засрали всі коментарі в соціальній мережі. Мовляв, я ублюдок, продався Порошенкові. Мені, чесно кажучи, - як з гусака вода. Але неприємно бачити, які люди накручені.

Політичні заяви публічних осіб мають короткий термін дії. Покійний Кузьма колись із прапорцем "Партії регіонів" підтримував Януковича. Зараз це не має ніякого значення. Адже потім Кузьма сказав, що "всю ту пи...доту у Верховній Раді треба пи...дити і стріляти". Це знайшло набагато більше відгуків у серцях українців. Я таких одразу відправляю до Наді Савченко. Вона ж сидить саме за те, що озвучував Кузьма. Теж хотіла стріляти та підривати.

Як оцінити 4,5 роки після Революції гідності? Могли досягнути більшого?

- Об'єктивно ми не могли стартувати галопом хоча б тому, що в країні почалася війна.

Порушилося багато економічних зв'язків. Пішли двосторонні санкції з РФ. Ми були змушені переорієнтуватися на інші ринки. Але не все зводиться до економіки.

Перший рік покладали великі надії на люстрацію та реформи. Сподівалися, що чиновники часів Януковича більше ніколи не матимуть влади. У "Свободи" був свій генпрокурор в уряді. Потім "свободівці" розказували, що він пішов від них, і вони не несуть за нього відповідальності. Але пан Махніцький (з 24 лютого по 18 червня 2014 року виконував обов'язки генпрокурора. - ред.) мав можливість увійти в історію, довести до пуття розслідування розстрілу Небесної сотні. Ні він, ні його наступники цього не зробили. У мого шкільного вчителя фізкультури Володимира Голоднюка син Устим загинув на Майдані. І уявіть його почуття, коли він приїжджає зі Збаража до слідчого в Київ, а у того справа навіть не зшита. Це виглядає як саботаж.

Величезна проблема в низькому коефіцієнті корисної дії парламенту. Мій товариш Борислав Береза (позафракційний народний депутат. - ред.) кожної п'ятниці виставляє у Facebook фото з парламентської зали. Там видно, скільки народних обранців присутні на робочому місці. Зазвичай від 12 до 18. Будь-який інший працівник не прийде на роботу - його виженуть. Є 5 прогулів без поважної причини - треба забирати мандат. Хай іде собі гуляти далі. Засікли на кнопкодавстві - те саме. Польські депутати, коли приїхали до нас із візитом, знімали на телефони, як наші "зайчики" стрибали по сесійній залі й тикали на кнопочки. Лютий сором. Вони роблять - ми стидаємося. Проблема в тому, що саме депутати і мають прийняти нові правила. Але вони ж не дурні, щоб собі в ногу стріляти.

Хто за цей час із громадських діячів, військових, митців, політиків проявив себе найяскравіше?

- Український народ. Так, є окремі персони, які виділяються на загальному тлі, але їх яскравість була б неможливою без жертовності мільйонів українців. Я схиляю голову перед роботою керівника фонду "Повернись живим" Віталієм Дейнегою. Ця організація для мене завжди була певною планкою, до якої хотілося дорости. Так от, він провів кілька тижнів у Вашингтоні. Розповів, що американські інститути зараз досліджують феномен волонтерської підтримки армії українцями. Подібних прикладів раніше не було. Населення забезпечувало військо в момент, коли країна сиділа на розтяжці з голими кишенями. Феномен військового волонтерства потягнув за собою схожі потуги в інших напрямках.

Я займався благодійною діяльністю з 2007 року - підтримкою дитячих будинків. Зазвичай благодійні фонди тоді просто відмивали гроші. Зараз я тішусь. З'явилися благодійні організації з вузькою спеціалізацією. Хтось допомагає військовими, хтось - дітками з синдромом Дауна, хтось - сиротами. Люди з шоу-бізнесу перестали звертати увагу на тих, хто говорить, що вони піаряться на дітях. Є частина суспільства, яка ніколи не буває задоволена. Якщо не помагаєш дітям - мудак. Помагаєш - тварина, піаришся.

Я особисто знаю, як багато добра для діток зробила співачка Віра Брєжнєва. Її благодійний фонд забезпечив, мабуть, всі дитячі онковідділення обласних центрів України необхідним обладнанням. Телеведуча Маша Єфросініна кілька років проводить свої Charity Weekends (благодійні вихідні. -ред.). Збирає там величезні суми грошей, вони теж ідуть на підтримку дітей. Кошти, які виграють учасники програмі "Хто зверху" на Новому каналі, перераховують на допомогу дитячим будинкам.

Кому одному присвоїли б звання Герой України, якби були президентом, і чому?

- Точно знаю, в кого я це звання забрав би. Перелік тих, кому я особисто симпатизую за роботу та жертовність - великий. Але ця нагорода знецінена через рішення нагороджувати кого попало. Свіжий приклад - вручення її Наді Савченко. Я так і не зрозумів, за що їй дали це звання. Деякі військові та волонтери знали, за яких обставин Надія Савченко потрапила в полон. Це сильно різнилося від офіційної позиції Росії та насамперед самої Савченко. До Олега Сенцова не пускають нашу уповноважену з прав людини. Ми не знаємо, що відбувається зі Станіславом Клихом (український історик, якого у Росії засудили до 22 років ув'язнення нібито за злочини, скоєні під час Першої чеченської війни. - ред.). А Надя спокійно входила до зали суду у футболці з тризубом, показувала факи сотні кореспондентів із камерами. Її, як офіцера, мали перевірити на предмет співпраці з російськими спецслужбами, а не ліпити одразу Героя України. Зараз вона сидить. Вийшло, що Героя України дали людині, яка хоче розстріляти законодавчий орган влади і віддати Турчинова "сєпарам". Мені за "кривавого пастора" аж образливо стало.

Наступним президентом буде Тимошенко або Порошенко? Хтось третій здатен втрутитися в їхнє протистояння?

- Можливо, буде третій. Хтось із новеньких. А їх у нас аж двоє на горизонті - Зеленський і Вакарчук. Мені подобається, як перший будує свою агітаційну історію. Економить величезні суми. Телеканал крутить трейлери серіалу "Слуга народу". А в них все закладено. Це геніально.

Славко рік не може зрозуміти, чи він розумний, чи красивий. А Зеленський тим часом відкушує шматки електорату в кожного з політиків. Думаю, флешмоб "Ідіть у сраку" (відповідь на нецензурні висловлювання нардепа Олега Барни на адресу журналіста в стінах Верховної Ради. Зеленський записав відеозверення, яке підтримали інші публічні люди. - ред.) відібрав у Ляшка відсотки два. Сам лідер Радикальної партії свого часу піднявся, бо Юля сиділа, а людям був потрібен полум'яний трибун. У ньому побачили свого пацана. Смішно було, коли по телевізору показували Ляшка з людьми в полі. Він купив у них мішок картоплі і запевняв, що він такий як і вони – простий хлопець із народу! І закинув мішок в багажник Range Rover.

Про що свідчать високі рейтинги Вакарчука й Зеленського, хоч вони не є політиками і ще не заявили про участь у виборах?

- Вони раніше стикались з політичною діяльністю. Вакарчук був нардепом і склав мандат. Зеленський був у різних колах, його вплив не варто недооцінювати. На виступи "95 Кварталу" не дарма ходить вся верхівка політикуму. Найбільший їх клопіт у тому, що не мають сформованої команди. Володимирові Зеленському треба дистанціюватися від власника каналу "1+1" Ігоря Коломойського. Довести, що він є самостійним гравцем.

Мером столиці Ісландії Рейкявіка 2010 року став комік Йон Ґнарр. Він йшов на вибори з найдебільнішими гаслами ( "Більше панку, менше пекла". - ред.). Немає нічого страшного, коли люди, які ніколи не займалися політикою, починають це робити.

Українці шукають альтернативу. Пачка сьогоднішніх кандидатів на другий тур - це ті, хто останні 15 років тусуються в парламенті й уряді.

Абсолютно резонний хід зробив Тягнибок. Публічно заявив, що не піде на вибори та запропонував Руслана Кошулинського (заступник голови ВО "Свобода", 4 лютого 2015-го був мобілізований, служив в артилерійських військах на Донбасі. - ред.). Він може стати новим обличчям партії та повернути прихильників "Свободи".

Тимошенко й Порошенко здатні розвивати Україну і розвиватися разом із нею? Чи це - політики вчорашнього дня?

- Це люди з найвищими рейтингами перед президентськими виборами. Якщо в когось із них не вийде цього разу, - це ще не крапка. Янукович був розтоптаний і знищений після поразки у третьому турі виборів 2004-2005-го. Зник із поля зору на довгий час. Потім Тимошенко і Ющенко пережерлися між собою. Пізніше "легітимний" таки виграв вибори. Але 2005 року здавалося, що це не просто збитий льотчик, а списаний в утиль. Пам'ять у людей коротка.

Поразка на президентських виборах для політика - біда, але не трагедія. До того ж у нас президент без парламентської більшості мало що може вирішувати. Якщо один програє, через півроку зможе непогано відірватися на парламентських виборах. Люди в Україні традиційно не люблять владу. Від весни до осені (президентські вибори відбудуться в 31 березня 2019-го, парламентські - 27 жовтня. - ред.) можна так розкритикувати чинного на той момент президента, що ставки зміняться. Це наша розвесела народна гра — вибери найменше зло.

Людина з якими якостями зараз потрібна на посаді глави держави? Хто з українських політиків найбільше підходить для цієї посади?

- Яким має бути ідеальний президент - записано в Законі "Про вибори Президента України". Насправді ідеальних не буває в принципі.

У нас люблять цитувати Лі Куан Ю (колишній прем'єр-міністр Республіки Сінгапур, один з творців сінгапурського "економічного дива". - ред.). Він казав: щоб був порядок, треба не боятися посадити трьох друзів. За правління хорошого президента тюрми мають поповнитися не тільки бухгалтерами з приватних підприємств, а й чиновниками найвищого рівня з горами золота і мощами святих у сейфах. Якщо людина все життя на держслужбі з установленою зарплатнею, але має купу дорогого майна — має це пояснювати. Досить ліпити історії про бабусь із комерційною жилкою, щасливих власниць двох заводів. Президент має свою вертикаль - від себе й до губернаторів і голів райдержадміністрацій. Поставивши на ці посади незамазаних в корупційних схемах людей, вже багато чого можна поміняти.

Чи можливий реванш колишніх "регіоналів"? За яких умов?

- Не в такій мірі, як їм би хотілося. На президентських виборах навряд у них щось вийде, а на парламентських це може стати суттєвою проблемою. Величезна кількість людей, які живуть із установкою "при Януковичі такого не було" нікуди не ділася. Деякі національні канали, сайти, газети підігрівають можливість реваншу. Не варто скидати з рахунку можливості Російської православної церкви в Україні.

Можна подивитися аналітику за виборами в Тернопільській області за останні 15 років. Там різний відсоток "Партії регіонів" по районах. Є кілька, де в них найвищі проценти. Не зважаючи на те, що ця партія апріорі не може бути популярною на Тернопільщині. Конкретніше — райони навколо Почаївської лаври — Кременецький, Шумський. Там величезна кількість парафій колишнього Московського патріархату.

Якщо всі лояльні до колишніх регіоналів категорії населення будуть мобілізовані своїми лідерами, а проукраїнський фланг залишиться пасивним, крові нам ще поп'ють.

Яка нова партія потрібна Україні? Чим принципово має відрізнятися від теперішніх?

- У ній має бути трохи менше популістів. Завжди є яскраві спікери. Без них партія перетворюється на сіру масу. Але ядром у партійному осередку мають бути бюрократи. У нас негативне відношення до цього слова ще з Радянського Союзу. Насправді — це ті, без кого країна не може жити і розвиватися. Люди, які скрупульозно вивчають букву закону, знають механізми, за яким все працює, і впроваджують рішення в життя.

У нас не люблять багатих. Не розумію, як у парламент може прийти депутат із зарплатою ІТ-шника з обласного центру і вирішувати питання на мільярди. Як йому уникнути спокуси? Бажано, щоб вони були трішки забезпечені. Щоб не мали великого бажання голосувати на користь свого гаманця, а не країни.

Як змінився український виборець за роки після Революції гідності?

- Парламентські вибори покажуть. Гречка і далі працюватиме. Це найнадійніший спосіб забезпечити собі позитивний результат. Особливо на периферії, подалі від Києва. Приїхав, вікна в школі поміняв, бабкам продукти засандалив, ще парі хлопців з АТО відсипав трохи грошей — все, з усіх сторін прикритий. Гречкосійство — довготривала перспектива на виборах.

Люди бідні, бо за кілограм крупи вибирають тих, хто нічого не робить 5 років. При цьому постійно збагачуються. Якщо ти сьогодні ситий, завтра не нарікай, що голодний. Свій вибір ти вже зробив. Час має внести зміни. Жінку в 70 років не переконаєш, за кого вона має голосувати. 62-річний дядько ментально не зміниться. Подивіться на всі вибори у нашій країні. Колись Соціал-демократична партія України зайшла в парламент, бо мужики пішли голосувати за "Динамо" (президентом клубу був член партії Григорій Суркіс. - ред.). Це сміх крізь сльози.

Ситуація міняється поступово. Помаранчева революція 2004 року породила пласт людей, без яких не відбулося Революції гідності. А вона помножила таких кратно. З'явилося багато українців із новим поглядом на політику, на роль державних чиновників у житті країни, на стосунки з ними. Проблема середньостатистичного українця в тому, що він стоїть на задніх лапках перед чиновником. Совковий пережиток страху перед начальником. Їде людина на "Волзі", можна впасти на коліна і поклони бити. Досі багато хто вважає, що мер чи голова адміністрації - недоторкані. Що на них криво глянути не можна. Якщо покірно жити, то гніватися буде ні на кого, окрім себе. Ми гідні того, що маємо. Якщо у суспільстві знайдеться трохи більший відсоток тих, хто не поведеться на заяви популістів і розумітиме відповідальність чиновників, у нас все складеться добре. Якщо в під'їзді викрутили лампочку, винен не прем'єр-міністр. Якщо батареї не гріють, винний не депутат. У Верховній Раді приймають закони. Для багатьох людей це китайська грамота. Люди поголовно не розуміють, чим займаються депутати, чим міністри, чим президент! Ти депутат? Значить маєш мені все порішати.

Якою має бути стратегія України щодо Криму? За яких умов зможемо повернути півострів?

- Найболючіше для мене питання. Стратегії повернення Криму в Україні нема на жодному рівні. Ні в кого. У передвиборних програмах у жодного з кандидатів нема дорожньої карти повернення півострову. З Донбасом у нас все набагато серйозніше. Він кожен день у стрічці новин. Щоправда, вже ближче до прогнозу погоди. А Крим відпускають, ніби все вирішиться само собою. Як рятувати дітей, яким промивають мізки ватною історією? З кримчанами багато переписуюся в мережі. Одна знайома надіслала два фото. На першому - її дитина 1 вересня 2013 року у віночку зі стрічками і у вишиваночці. На другому — 1 вересня 2014-го в гімнастерці з зірками і портупеєю. Ідуть роки, ми втрачаємо маленьких українців, які в тому середовищі ментально виростатимуть росіянами. Добре, хоч маємо преференції для студентів із півострова у вузах. Хоча б таким чином утримаємо частину з них в своїй орбіті.

Права на окуповані території Донбасу росіяни ніде не заявляють. А Крим РФ вважає своїм суб'єктом. Будь-яка спроба повернення його зброєю обернеться повномасштабною війною з Росією. Лишається лише дипломатичний шлях. Усе, чим займаються наші дипломати у цьому напрямку, - вряди-годи змушують іноземців не випускати глобуси з російським Кримом. Боремося, щоб хоча би на карті він був наш.

Було б ідеально, якби всім росіянам ввели заборону на виїзд за кордон. Не просто 350-м людям із санкційного списку, а всім до одного. Маєш російський паспорт? Їдь у Рязань. Чого летиш у Маямі народжувати, російська патріотко? В Америці ж "піндоси". Їдь у Суздаль, у місцевому пологовому пускай у світ маленьких путінських патріотів. Не треба вам та Домініканська республіка з Карибським басейном. Вали на Байкал, плавай, пірнай, хай тебе комарі їдять. Ніяких спортивних змагань, ФІФА, УЄФА. Ніяких гастролей російського балету Європою. Сидіть у своїй клоаці. Вони б свого Володю Путіна самі б на вилах із Кремля винесли на другий день і розірвали б на шматки. Але це може бути лише в моїй бурхливій фантазії.

Та й проблема не тільки в Путіні. Він - білий вершечок фурункула. Будь хто наступний суттєво ситуацію не покращить. Навіть умовні ліберали й опозиція викликають багато питань. Олексій Навальний писав, що мала робити російська армія з грузинами у серпні 2008-го. Коли його запитали про Крим, відповів, що "це не бутерброд, щоб совати його туди-сюди", тобто повертати його не збирається. Проблема в імперській ментальності середньостатистичного росіянина, який ностальгує за величчю Радянського союзу.

Ви часто буваєте на Донбасі, як волонтер. Як змінювався регіон за останні чотири роки? Принаймні підконтрольна українській владі територія. Які зараз настрої у місцевих жителів?

- Хотілося б думати, що щось суттєво змінилося. Я настільки близько не контактував із місцевими. Приїжджаю до військових. Вони кажуть, що все не так вже й добре. Є прошарок людей, які люто ненавидять українських військових. Співчувають сепаратистам і мріють про "русский мир". Часом думаю, як же їм серед нас дискомфортно.

На які поступки варто піти задля повернення окупованих територій?

- Ситуація така: прийшов гопник і забрав у нас велосипед. А ми хочемо його повернути. Щоб він погодився, треба ще й віддати "тетріс".

Єдина можлива поступка — віддати заарештованих терористів. Але і це не дуже хочеться. Тяжко взагалі про щось домовлятися з Росією. Сильний і тупий бандит не розуміє, що таке поступки. Знає тільки, що лох дав слабину. Наші компроміси сприймуть за свою перемогу, яку треба максимально наростити. Апетит приходить під час їжі. Краще займати категоричну позицію. Але якщо вони діятимуть так само, ситуація не зрушиться з мертвої точки.

Російсько-українська війна триває понад 300 років. Коли і чиєю перемогою вона закінчиться?

- Імперії можуть існувати довго, але не вічно. Це показав приклад Золотої орди, Римської та Британської імперій. Радянський союз теж розвалився. Сталось це чисто з економічних причин. Нічого тягатися з наддержавою США, якщо в тебе півкраїни не газифіковані. Неможливо в рамках однієї держави утримувати народи, які ментально поряд не стояли. Естонця і узбека нічого не пов'язує, окрім силового методу утримання в одній компанії. Неоднорідність населення суб'єктів колись в один момент пустить по швах усю Росію. Думаю, що я це побачу. У РФ є три великих міста-мегаполіса, які живуть своїм окремим життям. І регіони, в яких правлять свої царьки. Всі вони бояться Путіна, але є достатньо автономними.

Повернення Криму відбудеться, коли Росія тріщатиме і їй буде трохи не до нього. Мрію про той день, коли з сином поїду в Крим на озеро Донузлав (найглибше озеро в Криму і найбільше в Чорноморському районі. Площа - 47 кв. км. - ред.). Ми поплаваємо з дельфіном на ім'я Ян.

Що чекає Росію - після поразки?

- Ніколи не буде демократичної Росії. Немає генетичної пам'яті - що це таке. Україна мала свої державні інститути з часів Київської Русі. Була козацька вольниця. Жили собі люди хуторами і селами. Мали море землі, по сіль їздили. Прийде якесь чмо — зібралися, пішли, наваляли, захистили свою землю. Була демократична система обрання отаманів, гетьманів. Повага до приватної власності. Цінувався хороший господар, а не "уравніловка", яку принесла радянська влада. Коли 1939 року совєти зайшли на Західну Україну, селяни одягали кільця ковбаси на шию. Казали, що це ярмо, від якого їх звільняють.

Я не помітив у Росії періодів, які дали б підстави сформувати демократичне суспільство. Може декабристи щось і зробили б, але ж їх постріляли іншим у приклад. Усе життя - цар-батюшка, бояри, чернь. Із тих пір аж надто нічого не помінялося. Вдячний народ складає пісні про диктаторів. Північна Корея, Радянський союз і путінська Росія мають купу пісень про своїх лідерів. Це загальнонаціональний рак мозку. Люди бояться приймати рішення і перекладають це на свого вождя. За нього готові їхати в Сирію та стати перемолотим м'ясом.

З іншого боку, США можуть бути незацікавлені в розвалі Росії. Бо остання має другий у світі ядерний арсенал. При розпаді РФ його розділять. Одна справа домовлятися з однією божевільною людиною, що сидить в Кремлі. Інша - мати справу з півтора десятками самодурів із ядерними кнопками. Ми завжди в сусідках мали тоталітарну, неадекватну країну. Маємо не розслаблятися і надалі. Сильна армія і свідоме суспільство — це найкращий рецепт.

Що вразило з побаченого чи прочитаного останнім часом?

- Отримав масу задоволення від роману Ніла Ґеймана та Террі Пратчетта "Добрі передвісники". Давно не ржав під час читання художньої літератури. Це неймовірно смішна історія про партнерство чорта й ангела, які намагаються врятувати Землю від апокаліпсису. Чортові сподобалося жити в ХХ столітті. Їздить на класній тачці, є кльова музика і шикарні ресторани. Каже ангелу, мовляв, неважливо хто виграє, адже потім більше не буде суші-барів. Уявімо, що Рай виграв. У раю з композиторів двійко, решта - в пеклі. Світ стане нудним!

В Україні зараз якщо читаєш 5 книжок на рік - ти активний читач. Багато хто взагалі цим не переймається. Кілька разів на рік у мене - відпустка. Беру з собою купу книг і читаю запоєм, аж дружина лається.

Найбільше візуальне потрясіння - фільм "Донбас" режисера Сергія Лозниці. Він дуже гротескний, образи гіперболізовані. Але в ньому нема чогось такого, що автор вигадав. Усе, що бачимо на екрані, було з 2014-го по цей день. Бачимо побиття українського добровольця на вулиці, його прив'язали до стовпа. Подібна історія була з бійцем батальйону "Донбас". Весілля, на якому побудований великий шмат сюжету, дуже нагадує гуляння Мотороли з дівчиною, яку зараз "дуже люблять" в Абхазії (росіянин Арсен Павлов - командир терористичного бандформування ДНР "Спарта". Підірвали в ліфті у Донецьку 16 жовтня 2016-го. Влітку того ж року відпочивав із дружиною Оленою в Абхазії. Вона написала у соцмережах, що там скрізь "срач і розруха". - ред.). Фільм лишає подвійний післясмак. Показані люди, з якими ми жили в одній країні. Вистачило перемикання рубильника, щоб вони стали такими. Виходиш з гнітючим усвідомленням, що коли ми повернемо території під свій контроль, доведеться наново вибудовувати стосунки з ними. Не зрозуміло, як.

На яке питання тривалий час шукаєте відповідь і не можете знайти?

- Хто за третьою ширмою? 1998-му я прийшов на репетицію нашої інститутської команди КВН. Розповів ідею номеру. Романтичний хлопець каже дівчині, що хоче зробити їй сюрприз. На сцені стоять три ширми. "Уяви, - каже він їй. - Я, ти, Нью-Йорк, тераса на даху хмарочоса, вид на мільйон вогнів, свічки, шампанське, саксофон". У цей момент відкривається перша ширма і саксофоніст грає чарівну музику. Галя каже, що їй то не подобається. Хлопець пропонує другий варіант: "Акапулько, берег океану, пляж, горять смолоскипи, на столику вечеря з морепродуктами і шампанським. Відкривається друга ширма. За нею три чоловіка з сомбреро і гітарами видають жвавий ритм". Галя знову невдоволена. І тоді хлопець пропонує третій варіант. 20 років я ставлю собі питання: що за третьою ширмою? Можливо, тоді не зміг розібратися. Але з тих пір був капітаном команди КВН "Тернопільська особлива", учасником команди "Восток-Запад", учасником Comedy Club UA, зараз - "Вар'яти". Це все - ненайгірші гумористичні структури. В жодній ніхто не зміг придумати відповідь.