"Це провина головнокомандувача": "Поранених могло бути набагато менше", - боєць, який відмовився потиснути руку Порошенку (фото)

На думку екс-бійця "Азову" Олега Толмачова, поранених військових так багато тому, що конфлікт на Сході затягується, і не в останню чергу це провина головнокомандувача. Сам хлопець переконаний – повернути окуповані території можливо за півроку, - йдеться в матеріалі видання Цензор.НЕТ, передають Патріоти України.

"28-річний черкащанин Олег Толмачов розповів про свій шлях з трибун стадіону на фронт, про бойові операції, у яких довелося брати участь до важкого поранення, і про те, як у Черкасах вшановують пам’ять загиблих побратимів.

"МИ ЗАВЖДИ БОРОЛИСЯ ПРОТИ МУСОРІВ"

- Чим ви займалися до війни?

- Жив звичайним життям... Працював на підприємстві, яке займалося виготовленням меблів. І був учасником руху ультрас у Черкасах.

Ультрас-рух завжди був реакційним. Ми завжди боролися проти мусорів, якщо можна так сказати – у тому числі і на стадіонах… Це вже було для нас доволі звично – і коли почався Майдан, ми з товаришами, звісно ж, не змогли залишитися осторонь.

Хоча, чесно кажучи, на Майдані я не знаходився постійно. Їздив туди тільки під час загострень – наприклад, ми з хлопцями зібралися і вирушили в Київ коли почалися сутички на Грушевського.

- У Черкасах в ті часи теж було доволі "весело"…

- Так. Тут і облдержадміністрацію штурмували, і сутички з "Беркутом" на дамбі у нас були… Тоді пройшла інформація, що силовиків з іншого міста викликали до Києва – і вони мали проїхати по нашій дамбі. Ми намагалися перекрити рух. Частково це вдалося, але сили тоді були нерівні. Нас розігнали. Застосовувалися навіть автомати і помпові рушниці.

- У соцмережах писали, що ви були поранені не тільки на війні, а і до цього, під час подій Революції Гідності… Це сталося не у той день?

- Та ні, поранений я був тільки на фронті.

- До лав "Азова" ви, мабуть, приєдналися разом з іншими футбольними фанами з Черкас? Коли прийняли таке рішення?

- Так, нас було десятеро.

Офіційно "Азов" був створений 5 травня 2014 року (хоча до цього вже існував "Чорний Корпус")… а 29 травня до підрозділу приєдналися ми. Тобто, 29 травня ми вже прибули безпосередньо на базу, на мобілізаційний пункт "Азова", який тоді знаходився у колишньому готелі "Козацький" у Києві. Там ми розпочали навчання, яке тривало декілька тижнів. Якби з бази ми змогли виїхати трохи раніше – встигли б на звільнення Маріуполя… Але, насправді, на той час ми ще не були достатньо підготовлені.

Так що ми пройшли підготовку і процес оформлення – і тільки після цього, 23 червня, потрапили на базу "Азова". Тоді вона ще знаходилася у Бердянську. Але вже за декілька днів всі переїхали на іншу базу ближче до зони бойових дій – в Урзуф. Там ми вже не тільки проходили ґрунтовну підготовку на полігоні, але і паралельно в нас були бойові виїзди. Спочатку невеликі, розвідувальні…

Першим серйозним бойовим виїздом стала Мар’їнка, яку ми штурмували разом з іншими підрозділами. Дуже важко було… Були і поранені, і загиблі.

Потім ми ще виїжджали під Іловайськ, у Старобєшево.

"КРОВІ Я ВТРАТИВ МАЛО, ХОЧА ПОРАНЕННЯ БУЛО СЕРЙОЗНЕ"

- В якій роті ви були? У Кірта?

- У Черкаса (на сьогоднішній день Ігор Михайленко на псевдо Черкас є командиром "Національних дружин", - Ред.)

- А яка спеціальність, якщо не секрет?

- Я був звичайним автоматником. Хоча деякий час входив у кулеметний розрахунок - був другим номером на ПКМ. Першим номером був Сергій Амброс… Він загинув під час широкинської операції 18 лютого 2015 року.

… А я поранення зазнав ще 24 серпня 2014 року. Це був час найактивнішої оборони Маріуполя. З боку Новоазовська почався наступ у напрямку міста. Ми тоді прибули на підкріплення на позиції ЗСУ.

Машина в нас була не броньована – звичайний армійський УАЗик. Під час невеличкої розвідувальної операції нас обстріляли. Мене поранило. На щастя, більше ніхто тоді не постраждав. А мене благополучно евакуювали і вчасно доставили до лікарні. Крові я втратив мало, хоча поранення було досить серйозне.

- Після цього ви більше не поверталися на фронт?

- Я дуже хотів… Але досить тривалий час проходив лікування, а потім – реабілітацію. І розумів, що виконувати у підрозділі ті функції, які я виконував раніше, я би не зміг. Я просто не зміг би бути піхотинцем.

Тим більше, поки я оговтувався, у Черкасах якраз почали створювати осередок азовського руху "Цивільний Корпус" - і справ тут також було чимало… На сьогоднішній день організація досі існує офіційно, але її основний склад перейшов у більш політичне русло: тепер у нас осередок "Національного Корпусу". Як, власне, і по всій Україні.

Хоча, звісно, працюємо ми не тільки у політичному напрямку, а і в громадському секторі, наскільки нам вдається.

- Які зараз найважливіші справи у місті?

- Ми намагаємося організовувати і просувати дуже різноманітні проекти. Але найважливіше… Я згадував про загиблого Сергія Амброса. Він був взірцем людини благородної, чесної, справедливої… Завжди міг дати пораду, вислухати, допомогти. Ця втрата нас жорстко підкосила. Але тепер у нашому місті є спортзал, названий на його честь. Там безкоштовно займаються учасники бойових дій та їхні родини. Для інших людей тренування не безкоштовні, бо на утримання залу потрібні кошти – але ціни дуже лояльні.

Також незабаром має відкритися тир імені В’ячеслава Галви, Кузьмича, справжнього фахівця своєї справи (В’ячеслав Галва був полковником Головного управління розвідки Міністерства оборони України у відставці, інструктором з підготовки фахівців спецпризначення, - Ред). Він загинув у складі полку "Азов" 26 серпня 2014 року. Під Маріуполем.

"Я НЕ ХОТІВ ТИСНУТИ РУКУ ЛЮДИНІ СУТО ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ВСЕ БУЛО ГАРНО"

- Цього року ви вперше брали участь у "Іграх Нескорених"?

- Вперше. Раніше я про них навіть не чув – а цього року їх більше розкрутили. І коли я дізнався, що таке є – зайшов на сайт, заповнив там заявку і почав готуватися.

- Скільки часу зайняла підготовка?

- Я тренувався з початку цього року.

Обрав собі дві дисципліни. По-перше – плавання. Тому що колись я ним займався трохи: вмію плавати, хоч і не досконало. По-друге, мені сподобалося веслування на тренажері.

- … У якому, власне, і вдалося перемогти.

- Так, чесно кажучи, я на це і робив ставку. Чимало тренувався у місцевій федерації академічного веслування.

А у плаванні ніякого місця на змаганнях не посів.

- А як так з Порошенком вийшло?

- Я не хотів тиснути руку людині суто для того, щоб все було гарно… Бо він такий прийшов і привітав поранених з участю у змаганнях.

- Бійці, які брали участь у "Іграх Нескорених", отримали поранення під час бойових дій на Сході України. А бойові дії ці не в останню чергу з вини Порошенка заморожені, знаходяться у стані такого затягнутого конфлікту. Якби війна не затягувалася – поранених було б набагато менше. Ось так і вийшло…

- У соцмережах на цей вчинок можна побачити дуже різну реакцію…

- Не тільки побратими, а й просто глядачі на "Іграх" після цього до мене підходили, тиснули руку. Казали: "красунчик", "молодець"… І у соцмережах багато незнайомих людей пишуть мені особисті повідомлення – це слова подяки та підтримки.

Ну, і журналісти просять дати якийсь коментар, запрошують на телеканали… Я, якщо чесно, втомився вже від того, що вони постійно телефонують.

- Ви кажете: "заморожений конфлікт", "затягнутий конфлікт"… Але чи є інший шлях?

- Я от тільки нещодавно спілкувався з побратимом, який вже чотири роки воює, вже чотири роки він у "Азові" і є керівником певного бойового підрозділу. Він переконаний, що якщо просто почати зараз спланований наступ і провести його коректно – то, якщо боротися проти сил, які зараз знаходяться на окупованих територіях, все цілком можливо завершити за 4-6 місяців. Якщо брати суто бойові дії.

Звісно, і потім, після звільнення територій, існуватиме якась напруга між людьми…

- … Але, принаймні, не буде майже щоденних втрат у режимі очікування невідомо чого, без просування вперед?

- Звичайно. Я вважаю, що треба не домовлятися у Мінську, а активніше повертати свої території. Якщо Росія не залучить свої війська (хоча на Сході, звісно, і так є або приватні військові компанії з Росії, або окремі навчені російські фахівці) – все цілком можливо зробити за півроку.

- Ви згадували, що свого часу повернутися на фронт заважали травми. Зараз ви вже у чудовій формі. Є думки знову приєднатися по полку? Чи у тому поки немає сенсу? Адже "Азов", як підрозділ МВС, зараз практично не має змоги воювати…

- Офіційно полк дійсно не воює. Але от тільки нещодавно якраз загинули два моїх побратими з "Азова"… Хлопці насправді постійно виїжджають на завдання.

І назад тягне. Але, чесно кажучи, вже не так, як було спочатку. Я вже чітко розумію, що і на місцях наразі є завдання, які є не менш важливими, ніж фронт. Націоналістам дуже складно вклинюватися у політичне середовище. Бо політики як на місцях, так і у країні загалом – це здебільшого люди, які бажають заробляти гроші. Бажають відстоювати інтереси власного бізнесу, а не інтереси нації."