"Цей факультет був символом наших космічних амбіцій": "Так от що, с*ка, ми зробили із нашою музою?!!!", - блогер

Про це на своїй сторінці у Facebook пише В'ячеслав Ільченко, передають Патріоти України.

"Дозвольте говорити відверто. У мене взагалі є багато чого сказати такого, не дуже політкоректного, так що варто цілу рубрику запиляти...

Але конкретно цей пост я уже дуже давно хотів поставити, ще тоді, коли з'явилась новина про закриття факультету авіаційних та космічних систем в КПІ. Це було ще 16 квітня. Але чомусь ніхто із видатних блогерів не присвятив цьому поста. Жоден. Ну закрили, то й закрили, "дєло-то житейскоє".

Ні. Не "житейскоє".

Ну був той факультет з недобором, ну були там застарілі програми, я не знаю, може викладачі всі розбіглись... Але конкретно цей факультет був символом того, що наша країна має космічні амбіції. При нормальній владі туди можна було спрямувати фінансування, підняти старі розробки (а їх вистачає), почати готувати спеціалістів, короче, це була один із реальних заділів України на V технологічний уклад. П'ятий, с*ка. П'ятий! А не третій, в якому заробляють на продажу природніх ресурсів та постачанні елементарних зручностей по захмарним цінам.

Очевидно, комусь муляла ця можливість. Комусь дуже хотілось, щоб і символа – кривого, косого – але символа космічних технологій в Україні не було. Щоб сидів манюпас і не смів очі вгору піднімати. Не його то все. А його – порпатись в болоті, і виживати, очікуючи, коли ж там прийде до нас "другий Гавел", "другий Макрон". І брати участь у черговому експерименті з побудови "просвітленого лібералізму зразка позаминулого століття". Ну, і ще читати в фейсбуці інфографіку (бо ж ми тубільці, читати не навчені) про те, як правильно мити руки.

Далі просто піде цитата з Мартіна Силена ("Пісні Гіперіона"): "Дом я расширил, добавив еще шесть комнат в пяти мирах, и украсил произведениями искусства. Я устраивал приемы. Среди моих знакомых преобладали литераторы, а публика эта во все времена ведет себя одинаково: мы сплетничали и злословили, вылавливали друг у друга «блох» и втайне завидовали чужим успехам. Каждый был уверен, что именно он – истинный художник слова, а халтурой занялся лишь по воле случая; все же остальные – прирожденные халтурщики.

И вот одним холодным утром я проснулся на планете тамплиеров в своей спальне, покачивавшейся на ветвях Древа Мира; проснулся, поглядел в холодное серое небо и вдруг осознал, что Муза меня покинула.

Прошло пять лет с тех пор, как я в последний раз что-то срифмовал. В башне-кабинете на Денебе-3 на столе лежала рукопись «Песней», и за все время со дня выхода книги в ней прибавилось лишь несколько страниц. Обычно я писал свои романы с помощью ментопроцессоров и сейчас, когда я вошел в кабинет, один из них вдруг включился и напечатал: «ЧЕРТ ПОБЕРИ, ЧТО Я СДЕЛАЛ СО СВОЕЙ МУЗОЙ?»

Так от що, с*ка, ми зробили із нашою музою?!!!

Я вам скажу, що ми із нею зробили. Ми її забили нахрен, як мамонта, важкою дубиною гвоздячи по голові, під бравурні воплі про те, які ми звитяжні, моральні та героїчні...

Ми розучились мріяти."