Українець, який першим подолав швидкість звуку (відео)

Архип Люлька першим у світі запропонував ідею двоконтурного турбореактивного двигуна, яку й у наші дні використовують у пасажирській та військовій авіації, - йдеться в сюжеті 24 каналу, передають Патріоти України.

Хтозна, чи зацікавився б точними науками простий хлопець із села у Київській губернії, якби доля не занесла у його рідну Саварку видатного академіка Київського політехнічного інституту – Михайла Кравчука. Той не лише захопив хлопця математикою, а й наполіг вступити до Київського політехнічного інституту.

У 1931 році вже у статусі аспіранта Люлька переводиться до Харківського авіаційного інституту, де саме вивчали, як за допомогою гарячої пари розкручувати турбіну літака. Цю ідею конструктор відхилив: навіщо здіймати в небо масивний резервуар для конденсату, який тільки крастиме місткість та корисну вантажопідйомність.

Інша справа – газ. От тільки й тут проблема. Він буде ефективним, якщо сягне понад тисячі градусів, але тоді не існувало матеріалів, які б витримували таку температуру. Ночами на кухні українець зі співробітниками малює ескіз нового турбогазового двигуна, якому вистачатиме й 700 градусів. Думки професорів розійшлися: хтось називає ідею абсурдною, інші ж рекомендують показати креслення у Москві.

У 1939 році Люлька 13 днів просидить у приймальні міністра, доки йому нарешті призначають зустріч о 2 ночі. Скепсис чиновника розсіюється, коли конструктор обіцяє, що з його двигуном літаки розганятимуться до 900 кілометрів за годину.

Українця одразу направляють у Петербург очолити конструкторське бюро, де команда проводить успішні випробування турбореактивного двигуна ТР-1, але це тільки початок. Незабаром конструктор пропонує вдосконалену версію – двоконтурний турбореактивний двигун, за який в квітні 1941 року Архип Люлькаі отримує патент.

Впровадженню нової технології спочатку завадить Друга світова, а потім й супротив інших конструкторів, мовляв, поршневі двигуни й так чудово справляються зі своєю функцією. А от інші країни не зволікали, і у 1944 році на фронті з’являються реактивні винищувачі Me-262 та Не-162 від німецьких фірм Messerschmitt та Heinkel. Партійне керівництво тепер саме йде до українця і просить підготувати реактивний двигун для експериментального винищувача Су-11.

У 1947 році літак мчатиме на висоті 5 тисяч кілометрів на швидкості 950 кілометрів за годину. З цього моменту практично всі винищувачі серії Су літатимуть на двигунах українця і за кожним творінням закріплюватимуть його ініціали.

Пройде лише 7 років і конструктор перевершить своє попереднє досягнення удвічі – АЛ-7Ф-1 дозволив Су-7 розвинути швидкість 2120 кілометрів за годину і встановити 4 світові рекорди зі швидкості та набору висоти.

Військове керівництво однак й далі вимагало покращувати показники. Так презентують нову розробку АЛ-21Ф3, яка за потужністю та технологіями нагадувала дітище General Еlectric – двигун J79. Втім пізніше стало очевидно: двигун українця затягував більше повітря, сильніше його стискав, і при згоранні палива виділяв більше тепла.

Наприкінці життя Люлька представить своє основне дітище – надпотужний двигун АЛ-31Ф, який виводив винищувач Су-27 на висоту 15 тисяч метрів за 76 секунд і забезпечував швидкість у 2,5 тисячі кілометрів за годину. Друзі розповідали, що у московській квартирі конструктора висіло 2 портрети – Тараса Шевченка та його вчителя Михайла Кравчука.