Відступ означав смерть: 99-річний українець розповів, як брали Берлін та як проспав День перемоги (відео)

Своєю історію Микола Сотник свого часу поділився із журналістом Юрієм Кравчуком, який передав матеріали ексклюзивного інтерв'ю власкору Голосу Карпат, передають Патріоти України.

У пам'яті довгожителя добре закарбувалися події другої світової війни. Тоді, після жорстого вбивства рідних у Корюківці в далекому 1943-му, він рвався на фронт і дійшов аж до Берліна.

У період з 1941 по 1943 р.р., через початок війни, Микола Сотник мимоволі зробив карколомну кар'єру від курсанта військового училища до начальника арт-забезпечення дивізіону.

Бої йшли вже і на території Білорусії, і в західній частині України. Миколу Сотника перевели в Мінськ, до навчального центру, на посаду начальника озброєння полка, якого по суті не ще не було. Тут проходила комплектація, отримували озброєння та тривалий час готувались до ведення бойових дій. В грудні 1944 року в повній бойовій готовності у складі Білоруського фронту вступили на територію Польщі.

Звідси в Миколи Федоровича почалося бойове життя. Війська 1-го Білоруського фронту вийшли на ріку Віслу і захопили плацдарми в районі Пулави і Магнушева. За кілька тижнів його підрозділ вже брав участь у боях за Варшаву. А потім розпочалась нелегка дорога на Берлін.

Шлях від польського Магнушева до німецького Одера (близько 300 км.) їх війська подоли майже без боїв. Попереду йшла піхота, батальйон у складі 80 чоловік та артилеристи.За словами Миколи Федоровича, діставшись річки Одер наприкінці березня, його перейшли по льоду. Переправили навіть 21 одиницю 45 мм пушок, які були в бою. Втім, за кілька днів лід зійшов. Тепер, відступ для радянських солдат означав смерть у крижаних водах ріки.

Тут війська зайняли дамби та під командуванням Чуйкова почали готуватися до наступу на Берлін. "За 70 кілометрів до Берліну нашого полку приблизно 250 осіб лишилось, а на початку взагалі йшли піхотинці, 80 чоловік всього на плацдпрмі близько 11 кілометрів, допомагала артилерія. Проте, німці вже відступали. В кінці березня, фашисти здійснили нічний наспуп на наш дивізіон, ми втратили 12 пушок, вони - стільки ж танків. Втім, цей нічний бій ми програли. Ми не очікували, що німцям допомогли власівці", - згадує Микола Федорович.

Вже 16 квітня почався повноцінний наступ на Берлін. На ділянку фронту 5-ої ударної армії прибув Г. Жуков. "З 16 по 22 квітня ми йшли до Берліна, це 5 - 6 днів. При наступі ворога сліпили прожекторами. З 22 квітня по 1 травня на німців було випущено стільки снарядів боєприпасів, скільки американці, французи та англійці разом взяті не використали за увесь час війни. Втім, у Берлін радянські солдати заходили зі словами, що Берлін буде німецьким "Berlin an die Deutschen", - розповів Микола Сотник.

Так, Війська 1-го Білоруського фронту закінчили війну участю в Берлінській операції 8 травня 1945 року о 22:43 (9 травня в 00:43 за московським часом) в Карлсхорсті (Берлін) Жуков прийняв від генерал-фельдмаршала Вільгельма Кейтеля беззастережну капітуляцію військ нацистської Німеччини.

Проте, як розповів Микола Федорович, власне сам День перемоги він проспав. Річ у тім, що попередні кілька днів спати майже не доводилось, через те, що ситуація на фронті залишалась вкрай напруженою. Коли ж вдалось заснути, він проспав більше доби, а коли прокинувся радянські війська вже святкували перемогу. За відсутність на шикуванні йому могло добряче влетіти від командування, втім, зважаючи на виснаження бійця, вирішили його не будити та не застосовувати покарання.

Після війни Микола Федорович певний час ніс службу в Німеччині та ще в кількох містах на території СРСР. Насамкінець, його перевели в Ужгород, де він і закінчив свою військову кар'єру. Тут проживає і сьогодні в оточенні великої родини. Микола Сотник виховав трьох дітей, первісток народився ще в час війни, які народили йому 7 онуків, а останні - 9 правнуків.