"Військовий тріумф Росії іде на спад", - експерт

Серпень завжди приносить Росії невдачу. Але десять років тому Москва зробила собі нещастя, від якого досі не може втекти.

"На початку серпня 2008 року ескалація відносин між Грузією та Росією перетворилась на хаотичну битву в Цхінвалі, Південна Осетія", - пише у своєму блозі політолог, професор Інституту досліджень миру (Осло) Павло Баєв, передають Патріоти України.

"У результаті «П’ятиденної війни» російські танки просунулись до передмістя Тбілісі. Про перемир’я домовився тодішній президент Франції Ніколя Саркозі, який діяв від імені ЄС. Та відлуння цієї війни виявилось важким та довготривалим.

Менше ніж через десять років російські танки у той же спосіб котились полями Донбасу на Сході України, а російські війська досі скидають бомби на сирійські міста. Багато з генералів російського Генштабу, які були причетні до вторгнення в Грузію, сьогодні працюють над планами нових інтервенцій. Загалом, Захід фактично вирішив тлумачити російсько-грузинську війну 2008 року як незначний конфлікт у хронічно нестабільному Кавказі. Поразка у вигляді відмови дати адекватну відповідь на порушення Москвою міжнародних норм вимостила шлях до подальших конфліктів, які завдали шкоди європейській системі безпеки, ймовірно, навіть непоправної. Росія оживилась від легкої перемоги та сп’яніла від своїх оновлених амбіцій створити «велику державу».

Грузія прийшла в себе від шоку поразки та продовжила рухатись вперед – крок за кроком – шляхом демократичної консолідації та економічних реформ. Уряд у Тбілісі досі наполягає на своєму бажанні приєднатись до НАТО та ЄС. Частину важкої роботи задля реалізації цього вибору знову повторили минулого тижня, розпочавши щорічний захід НАТО «Благородний партнер-2018», який завершиться 15 серпня на грузинській землі. Більше тисячі американських військових та п’ять танків M1A2 «Абрамс» залучені до цієї події. Москва відповіла масштабними навчаннями, які простяглися до квазінезалежної де-факто окупованої Росією Абхазії. Російська пропаганда сфокусувалась на уроках війни 2008 року, яка, як стверджується, навчила «поганого» південно-кавказького сусіда. У той же час ЗМІ намагались завуалювати незмінний рух на позбавлення від російського «протекторату» в Абхазії та Південній Осетії. Нові погрози накласти обмеження на імпорт грузинського вина знову в силі, можливо, навіть в контексті асиметричної відповіді на санкції проти Росії, накладені Конгресом США.

Грузія залишається подразником для російського лідерства. Та ще більший гнів нині зосереджений на Вірменії, яка енергійно втілює нові реформи після мирної Оксамитової революції, що відбулась у травні цього року.

Президент Володимир Путін позиціонував себе як чемпіон у боротьбі проти революційного хаосу, та він сприйняв події у Вірменії за належне, а вуличні протести – за незначні заворушення. Згодом він змушений був зробити вигляд, що нові вірменські лідери загалом відповідають російським інтересам. Та коли політики у Вірменії розпочали жорстоку кампанію проти корупції, кульмінацією якої став арешт екс-президента Роберта Кочеряна, у Москві напружились. Приміром, Кремль виразив незадоволення розслідуванням проти Юрія Хачатурова, колишнього вірменського начальника Генштабу. Зараз той виконує функції головного секретаря Організації Договору про колективну безпеку – інституції, яка відводить Росії роль менеджера з безпеки на пострадянському просторі. Здається, що тверде домінування Москви, встановлене шляхом наказування Грузії десять років тому, починає виглядати неефективним в ході демократизації Вірменії.

Серпень 2008 року переконав Путіна, що військова сила залишатиметься найбільш ефективним та безпосередньо готовим до застосування політичним інструментом, а тому спрямував курс Росії на мілітаризацію та переозброєння. Головуючи у липні на військово-морському параді в Санкт-Петербурзі, він проявляв очевидне захоплення шоу відновленої військової потужності, навіть якщо економічні витрати на наново затверджену Програму державного озброєння-2027 стають все більш недосяжними. «Диво-ракети» мають свою ціну, а російська економіка ковзає на межі від стагнації та раптової кризи, як це вже одного разу відбулось невдовзі після війни з Грузією.

Чимало мільярдерів з оточення Путіна не радіють перерозподілу ресурсів на користь оборонно-промислового комплексу, який не приносить доходу та виготовляє збройні установки типу головного бойового танка «Армат» за такою ціною, що військове командування змушене повсякчас скасовувати замовлення. Деякі олігархи Путіна володіють яхтами, що значно перевищують вартість нових сторожових кораблів «Адмірал Макаров», які були родзинкою морського параду в Санкт-Петербурзі, – хоч і не можуть приплисти до причалів Ніцци чи Валлетти через санкції.

Мілітаризм не відповідає інтересам та стилю життя більшості російської еліти. І загальна аудиторія, травмована падінням прибутків, все більше стомлюється і від цього. Нещодавні соціологічні опитування довели, що 68% населення підтримують розширення зв’язків із Заходом, а 42% респондентів виражають позитивне ставлення до США. Це може бути короткотривале коливання, спричинене позитивом від зустрічі Путіна та президента США Дональда Трампа в Гельсінкі. Та аналогічне позитивне ставлення росіян до Грузії уже давно стало трендом. Тріумф від перемоги 2008 року значною мірою випарувався. І навіть радість від найбільш знаменитого досягнення з анексією Криму постійно йде на спад, оскільки увагу аудиторії цілковито захопили земні справи на кшталт підвищення пенсійного віку. Кремлю потрібно знайти спосіб протистояти все більше розповсюдженим переконанням про те, що країна стрімголов прямує в неправильному напрямі. Незадоволені олігархи мало що можуть запропонувати, та вище керівництво напоготові застосовувати нові ідеї застосування сили та «патріотичної мобілізації».

Попри переможну риторику російських медіа на події серпня 2008 року, легкі перемоги, як правило, дорогого коштують та можуть завершитись затяжною взаємодією на місцях малого матеріального значення. Зрештою, раціональний вибір є неабиякою рідкістю у російській системі прийняття рішень, які тісно переплітаються з примхами боса Кремля. Путін заледве може насолоджуватись чудовою літньою перервою: його курс на розвиток діалогу з Трампом пішов у нікуди після зустрічі в Гельсінкі, у той час як Сирія генерує все більше ризиків, а Кавказ продукує безкінечні подразники. Урядові технократи зі своїми сумними передбаченнями та нудними даними найближчими тижнями навряд чи можуть розраховувати на увагу Путіна – а ось генерали можуть скористатись прекрасною можливістю проштовхнути свої проактивні пропозиції. Серпень завжди приносить Росії невдачу. Але десять років тому Москва зробила собі нещастя, від якого досі не може втекти."

Опублікував: Олег Устименко
Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Інші публікації автора

Хіти тижня. Нормандський саміт: Що пише західна преса про зустріч в Парижі

середа, 11 грудень 2019, 23:55

У понеділок, 9 грудня, в Парижі відбулася зустріч лідерів країн «нормандської четвірки», перша з жовтня 2016 року. Анализ парижского саммита в нормандском формате для американской газеты The New York Times подготовил политический обозреватель Эндрю Хиг...

Хіти тижня. Заява Зеленського за підсумками "нормандського саміту" "підірвала" мережу (відео)

середа, 11 грудень 2019, 23:16

Володимир Зеленський розповів про домовленості на нормандській зустрічі в Парижі. Зустріч Володимира Зеленського та Володимира Путіна на нормандській зустрічі тривала близько години у складі делегацій та 10-15 хвилин тет-а-тет. Президент України в Пари...