"Вже не та бойова тигриця...": Політичний психолог розповіла про Тимошенко

Політичний психолог Світлана Чуніхіна розповіла про лідера партії "Батьківщина" Юлію Тимошенко, передають Патріоти України.

- Почнемо з іміджу Юлії Володимирівни. Зараз вона дещо змінила свій зовнішній вигляд, дивиться з білбордів на виборців в образі smart casual. Також нещодавно можна було побачити її фото у відвертій майці. Що це в комплексі нам може сказати про Юлію Володимирівну?

- Для неї зовнішній вигляд – це не просто композиція одягу, зачіски і макіяжу, які їй підходять за типом обличчя, за типом фігури. Це політичне послання, політичний меседж. Кожен її образ – це повідомлення, яке несе в собі її тіло. Вона з цим експериментує, дуже ретельно, продумано, зважено, кожна деталь на своєму місці.

Коса – це був, напевно, найбільш іконічний образ. Усе одно для нас Тимошенко залишається в тому її образі. Але вона не може його носити вічно, тому що все-таки такий образ не кожному за віком підходить. А Юлія Володимирівна – це не Ангела Меркель, яка носить одну й ту ж зачіску, один і той самий костюм протягом всієї своєї кар'єри. Для неї важливо виглядати таким чином, і вона провокує нас це обговорювати, тому що для неї це важливо.

Яку інформацію вона несе? Це повідомлення, як на мене, двояко. З одного боку – так, дійсно це діловий стиль: строгий костюм небесно-блакитного відтінку, який вона носить з часів "Нового курсу", гладка зачіска. Але з іншого боку – це сексуалізований образ: розпущене волосся. За каноном зовнішнього вигляду для жінок-політиків розпущене волосся – це взагалі неприпустимо, а з певного віку категорично неприпустимо. Тобто це вихід за канон, вихід, мені здається, навмисний. І ще Юлія Володимирівна дуже любить облягаючий силует, лінію стегна дуже любить підкреслити. Їй характерні вузькі спідниці. Це теж сексуалізація образу. І сексуалізація навмисна, вона теж виходить за межі канону.

Але справа в тому, що Тимошенко не слідує канону, вона його задає. Не такий, який можна тиражувати для інших політиків. Вона не задає стиль, якому потім будуть слідувати, вона задає стиль для себе, диктує стиль, який буде носити сама. Навіть якщо він виходить за межі, він все одно залишається пристойним. На межі, але все одно він пристойний, офіційний. Виглядає офіційно, але з сексуальним підтекстом.

- Наскільки такий образ є вдалим?

- Оскільки ми з вами обговорюємо його більше п'яти хвилин, він більш ніж вдалий. Як кажуть політики, не важливо – який, важливо, щоб про нього говорили.

- Наступна тема – меседжі передвиборчої кампанії Юлії Тимошенко. Її "Новий курс" порівнювали з "Новим курсом" Франкліна Рузвельта. У своїх колонках ви проводили паралелі з Ангелою Меркель. Крім того, від неї звучали нові слівця на кшталт "блокчейна", "3D-принтера"... Що Тимошенко транслює своєму електорату?

- Мені здається, що та термінологія, яку вона використовувала у своєму титульному виступі на "Новому курсі", - не головне послання електорату. Я не великий спеціаліст в аналізі програм, але мені ця програма здалася еклектичною і сирою, вона не цілісна. Особливо за контрастом: там їй чоловік із залу розповідав, що у них десь у Львівській області провалюються старі шахти і уходить земля, лихо таке. Він каже: "Я на вас сподіваюся, що мені робити?" І, звичайно, цей контраст – блокчейн, який вона пропонує, і глибина проблем, з якими доведеться мати справу будь-якому президенту – особисто мене бентежить.

Чому вона це робить? Вона, як ми знаємо, дуже чутлива до нових трендів – як модниця. Вона і в політиці модниця. Їй дуже важливо не застаріти, бути попереду, бути тим, хто задає тон і термінологію. Для мене це не програма. Що там читають інші люди? Що вона готова дбати, що вона готова протистояти, об'єднувати.

"Новий курс" був хороший не програмною заявою, самим текстом, а контекстом – це був шестигодинний форум, де Юлія Тимошенко відстояла на ногах стільки-то, потім відсиділа, у всіх цих дискусіях брала участь, була залучена. Був шматок, де вона сиділа і людей питала. Сидіти збоку і давати слово на сцені якимось іншим людям, щоб ті були героями, - для неї це було чимось новим. Вона любить пробувати нове, тому що для неї важливо не застаріти, постійно бути свіжою та актуальною. І, звичайно, вона постійно шукає нові ідеї.

Ви пам'ятаєте, ще з часів "Українського прориву" була у неї ця ідея, мовляв, ми на сайті відкрили вікно – і, будь ласка, пропонуйте, генеруйте ідеї, ми згуртуємо інтелектуальний потенціал нації, щось там придумаємо.

- Але чи немає певної невідповідності між меседжами, які вона транслює, і запитами її ядерного електорату?

- Будь-який кандидат, який претендує на загальнонаціональну підтримку, змушений працювати не тільки зі своїм ядерним електоратом, а й з усіма іншими групами електорату. Вона, звичайно, буде виходити з повідомленнями для інших соціальних груп, для регіональних груп, для тих, хто її не підтримує беззастережно, для тих, хто її слухає і зважує. В тому числі для тих, хто її не підтримує. Їй доведеться з ними спілкуватися. Тому їй доводиться розширювати свій лексикон, свій програмний діапазон. Чи є тут невідповідність? Тут, швидше, багаторівневість. Невідповідність в тому, що справді вся Україна зараз в такій ситуації, що, перебуваючи в центрі Європи, ми самі дуже не відповідаємо тому, де ми могли би бути.

- Поговоримо про рекламу. У одній зі своїх колонок ви писали, що "реклама – це емоційна конституція партії", і цей наратив вказує на те, за що бореться партія. За що ж бореться Юлія Володимирівна, виходячи з її рекламної кампанії?

- Скажімо так, виходячи з її рекламної кампанії, складно говорити, за що вона бореться. Тому що реклама "Нового курсу", яка зараз транслюється, вся цитатна. Вона дуже сильно схожа на рекламну кампанію Ангели Меркель. Образний ряд, побудова, сама концепція, що "ми надаємо слово простій людині".

Оскільки я в цій професії давно, я серйозно ставлю собі питання: за що насправді бореться той чи інший політик? Що для нього важливо? І це не так просто зрозуміти, це не завжди випливає з рекламних повідомлень. Рекламні повідомлення кон'юнктурні, вони відповідають на поточний запит суспільства, який визначають через фокус-групи, через соцопитування, через інтуїтивні відчуття, тому що Юлія Володимирівна дуже тонко відчуває потреби людей, вона в цьому сенсі дуже досвідчений, талановитий політик.

Я взялася читати, коли вона оголосила свій "Новий курс", всі її програми з 2002 року і побачила там повторювані мотиви. Для неї важливо було не стати мейнстрімом. Ніколи з нею не асоціюється, але присутня в кожній програмі ідея про те, що Україна є якоюсь світовою лабораторією, в якій куються нові смисли, нові зразки соціальної організації. Є ідея, що в Україні ми можемо створити певну соціальну утопію і показати всьому світові, що "можна так", що не обов'язково бути реалістом і робити так, як у всіх виходить, а можна робити ось так. Це щось, швидше за все, туманне, з її погляду, вона не до кінця сама розуміє, як це може бути, але, напевно, це будується на ідеї справедливості. Це якась лівацька ідея про те, що суспільство – як сім'я, де мама любить всіх дітей і всім дітям добре. Це утопічна ідея. І цей материнський архетип вона дуже потужно транслює.

- Ви зазначали, що, виходячи з кампанії Тимошенко, виборець постає "безпорадною людиною, що потребує захисту". Чому комфортно нашому виборцю поставати в такому образі?

- Це комфортно далеко не кожному нашому виборцю. Хоч вона і лідер рейтингу, але давайте не забувати, що там максимум 13%. Далеко не 100%. Антирейтинг великий. Чому їй це комфортно? Напевно, у неї якась несвідома материнська енергія. І їй зрозуміла політика як турбота про немічних, про тих, хто про себе подбати не може. Чому це зручно? Тому що безпорадний виборець – це виборець, якого можна контролювати, який нездатний тобі створити особливих проблем, який сидить з відкритим дзьобиком і чекає, що ти туди покладеш. Виборець, який обмежений у можливостях подбати про себе сам і сказати, що "ти нам не потрібна, Юліє, ми самі можемо впоратися". Або сказати, що "ми категорично не згодні, Юліє Володимирівно, з тим, що ти робиш, ми вважаємо, що потрібно робити так і вийти на Майдан". Це теж дискомфорт. Дуже комфортний виборець – це сповитий по руках і ногах. Це політика "тугого сповивання". Такий образ у мене виникає в голові, коли я думаю, що робить Юлія Володимирівна зі своїми виборцями, що вона хоче зробити з країною. Вона робить політику "тугого сповивання". "Давайте посидьте сповиті тихенько, поки я тут все "порішаю". Поки я вам здобуду, захищу, поборюсь і все таке". Для мене таке приховане послання.

- Чи коректно сказати, що вона просто реалізує свій материнський інстинкт на країні?

- Ні, напевно, не так однозначно працюють речі. Вона материнський інстинкт реалізує на своїй дочці. І у жінок, мені здається, не такий потужний материнський інстинкт, щоб ось прямо колихати 40 мільйонів. І не завжди він однозначний, не завжди сприятливий. Я думаю, що це працює не так прямолінійно. Але те, що вона розуміє політику як "політику турботи" в першу чергу, а не співпраці, не подолання, це так.

Емоційна конституція – це історія, яка пояснює, хто ми такі, що нами рухає і куди ми хочемо. В Америці та Ізраїлі головний наратив – про те, що ми боремося, ми долаємо, ми б'ємося, ми сильні, тому що ми разом, ми хочемо досягти неможливого. Може бути і така політика – політика досягнень, співробітництва, протистояння, уникнення. А в неї політика турботи. Це не безальтернативний варіант. Але її наратив такий: я подбаю про вас.

- Враховуючи новий образ Тимошенко, нові меседжі, яка її нова аудиторія зараз?

- Ви знаєте, мені здається, все-таки її аудиторія більш-менш постійна. Якісь покоління, напевно, змінюються, але соціально, демографічно і психологічно це дуже схожі люди. Ті, які готові інвестувати в Юлію Володимирівну Тимошенко свої очікування щодо майбутнього. Це ті, кому відгукується ця турбота, це "туге сповивання".

- Якщо дивитися нові ролики лідера "Батьківщини", то можна помітити, що вона постає в образі мудрої порадниці, в образі матері, яка може допомогти, наставниці.

- Це не наставництво. У ролику "Розмова з країною" дуже чітко йде накладення "Україна – мати, я – мати, а ви – мої діти". Ця асоціація "Україна – мати – Тимошенко і ви всі мої діти" дуже простежується. Немає там наставництва. Вона ж говорить зі сльозою, у неї цей вкрадливий голос, з заплаканою інтонацією. Архетип страждаючої матері. Мати, яка відчуває біль, страждання, і з одного боку, вона може обігріти, а з іншого боку – потребує, щоб її обігріли. Тут не наставництво, вона нічому не вчить.

- Чи буде такий образ затребуваний у воєнний час? Наскільки він потрапляє в ціль?

- Безумовно, тому що для великої кількості наших співгромадян війна – це щось, що витісняється, що не приймається адекватно як конкретна зовнішня загроза від сусідньої країни, якій потрібно протистояти. Їм комфортніше вважати, що це результат змови [президента Петра] Порошенка, який більш доступний до того, щоб з ним щось зробити, наприклад, змістити з поста президента. І Тимошенко продає цей контракт, що війна – це щось на кшталт змови якихось злих українських дядьків, які на цьому наживаються, а я, мовляв, це "порішаю", від цієї напасті визволю. Вона не закликає до опору, до мобілізації, захисту. Вона не говорить, що ми сильні і можемо відстояти свою країну, що вона буде стояти попереду нас у цій боротьбі. Вона каже: "Я вас обігрію, захищу від війни, від цієї біди". Це нечесне повідомлення.

- Мені здається, це може підійти тільки інфантильному виборцю.

- Я далека від присудження людям таких номінацій, тому що ми знаходимося з вами в дуже складній ситуації. Ми знаходимося в ситуації війни, яка нібито не війна. Нібито вона є, але нібито вона далеко. І ми не знаємо, як до неї ставитися. Вона ніби є, ми повинні на неї дивитися, а на неї не хочеться дивитися. І поки у нас є можливість на неї не дивитися – а у нас вона є, тому що ми з вами живемо поки в мирному Києві, ходимо вулицями і живемо звичайним життям – звичайно, ми не будемо на неї дивитись. Це природна захисна реакція психіки – не думати про загрози, небезпеку, зберігати частину психічної енергії для того, щоб жити звичайним життям. Не можна сказати, що це прямо інфантильність. Нам треба якось жити в умовах того, що насувається щось.

- Юлія Тимошенко – досить досвідчений політик. Вона була замішана у багатьох скандалах, сиділа у в'язниці, часто їй пригадують газові контракти. Як вважаєте, наскільки цей бекграунд позначився на ній як на політику? Чи зробило це її сильною, розважливою?

- Іноді мені здається, що в якійсь мірі події останніх років – ці тюремні ув'язнення за Януковича, звільнення і наступні події – її трішечки надломили. Іноді у мене було таке відчуття, що вона вже не та бойова тигриця, якою вона була до цих подій. Не знаю, наскільки це правда, у мене є таке відчуття надлому. Разом з тим, безумовно, у неї є приголомшливі здібності до відродження з політичного попелу, коли її кар'єра, здавалося б, уже все...

У 2014 році здавалося, що вже все, а вона стала лідером перегонів і створює колосальні проблеми Порошенку. Такі проблеми, що у Порошенка, по-моєму, вже ніяких шансів немає, принаймні, дуже і дуже примарні шанси. Звичайно, її здатність працювати над помилками, мобілізувати енергію після падіння, відновлюватися – абсолютно приголомшлива. І, звичайно, все це робить її політиком з настільки багатим і тривалим досвідом, досвідом подолання і виходу з різних ситуацій, що в цьому їй немає рівних в Україні. Двадцятирічна кар'єра, насичена такими подіями, ексцесами, екстремумами і різними ролями (крім головної), – це унікальний досвід.

Я, звичайно, не можу не відчувати поваги до людини, яка демонструє такі здібності до навчання, до відновлення, до творчих рішень, які ламають всі прогнози, всі стереотипи. Приголомшливо за цим спостерігати. Але я не впевнена, що вона як президент – це те, що потрібно країні.