"За 4 місяці до президентських виборів надзвичайний стан викликає підозри", - дипломат

У районі Керченської протоки в Чорному морі 25 листопада прикордонні катери ФСБ РФ відкрили вогонь на ураження по корабельній групі ВМС України. У результаті росіянами було захоплено три кораблі й поранено 6 українських військовослужбовців. Начальник Генштабу Віктор Муженко заявив, що загалом на українських суднах перебували 23 особи, доля моряків, які були захоплені російськими службами, Україні невідома. За результатами засідання РНБО президент Петро Порошенко просить Верховну Раду розглянути на позачерговому засіданні в понеділок, 26 листопада, рішення про запровадження воєнного стану в Україні. Драматичні події вчорашнього дня мають декілька складових, висловив свою думку "Апострофу" дипломат Василь Філіпчук. Він вважає, що їх треба чітко розрізняти, щоб не заплутатись у тому, що відбулося і що далі може бути, передають Патріоти України.

"По-перше, із правової точки зору, дії українських моряків перебувають у правовій площині - як міжнародного права, так і українського національного законодавства. Українські бойові кораблі ідуть з українського порту Одеси в український порт Бердянська чи Маріуполя українською акваторією. Є порушення? Немає. Російський флот на них нападає за нібито "порушення її суверенних вод" - які є суверенними лише в її правовому полі і не визнані Україною чи міжнародним співтовариством. Тому їх напад є порушенням щонайменше міжнародного і українського законодавства, чинної угоди щодо статусу Азовського моря і так далі, і матимуть відповідну негативну міжнародну оцінку.

Водночас є декілька моментів навіть з правової точки зору, які слід враховувати. По перше, є правила судноплавства через цю територію, які були зруйновані анексією Криму і не відрегульовані до цього часу. Дійсно, як пройти українською суверенною територією українським воєнним кораблям, якщо вона де-факто контролюється ворогом? І допустити ворога на корабель для проходження протоки не можна - це ж ворог, і не допустити також - де-факто він ж контролює протоку. Це якби наша армія вирішила провести передислокацію воєнних батальйонів із Краматорська в Маріуполь через Донецьк. Це ж також українська суверенна територія, тобто у принципі наша армія має для цього усі формальні правові підстави, але не робить цього, оскільки це призведе до відновлення повномасштабних бойових дій.

Звичайно, є певна різниця між Донбасом і проходом по Керченській протоці: ситуація на Донбасі введена в міжнародно-правове поле резолюцією Ради Безпеки ООН №2202, яка підтримала "Мінск-2" і обмежує свободу дій української армії. Щодо Криму чи Керченської протоки таких обмежень для української сторони немає. Тому з правової точки зору порушення є лише з російського боку, окрім нюансів щодо дотримання правил проходження кораблів Керч-Єнікальським каналом. У результаті ми будемо звинувачувати РФ у порушенні міжнародного права - і ці дії є наслідком його порушення росіянами з лютого 2014 року і відсутності домовленостей до цього часу. А росіяни будуть звинувачувати нас у порушенні проходження по її "території" та правил перетину цієї частини морської акваторії. Дискусія, яка найближчим часом навряд чи до чогось конструктивного призведе. Я вже публічно пропонував розірвати двосторонню угоду щодо Азову - після призупинення дії "Великого договору" користі від неї дуже небагато. Принаймні мати звичайне міжнародно-правове регулювання акваторії краще, ніж статус "внутрішніх вод двох держав".

Водночас не можна було не розуміти, що колізія, створена російською анексією Криму - це рушниця, яка рано чи пізно вистрілить. Тим більше, що ця рушниця навіть і не висіла на стіні, а вже була зведена і прямо направлена - зрозуміло в кого. Рано чи пізно все це мало статися. І зараз питання лише у тому - хто краще був готовий і які політичні наслідки матиме Керченська криза.

По-друге, із зовнішньополітичної точки зору, із однієї сторони, безперечно, Україна у виграші - відповідальність за події, з точки зору права, покладається на РФ. Якщо в Брюсселі минулого тижня обговорювали ситуацію навколо небажання Італії підтримувати посилення санкцій щодо РФ, то зараз це питання стане неактуальним. Формальне порушення РФ міжнародного права призведе до загострення санкційного тиску.

Водночас я би не аплодував чудовій спецоперації української сторони з посилення антиросійських санкцій. Впевнений, що у всіх провідних МЗС країн світу відповідальні за регіон шукають відповідь на запитання: для чого потрібно було направляти воєнні кораблі через акваторію, яка де-факто контролюється державою-агресором? Ризики агресивної реакції з боку РФ легко прогнозовані, тому іти на них - це або не розуміти об’єктивної ситуації і підставляти власних воєнних, або свідомо підвищувати ставки у протистоянні з РФ з якихось, відомих лише вищому українському воєнно-політичному керівництву, причин.

Який у них був план, намагаються розгадати зараз європейські й американські дипломати… І чи був він взагалі… Відсутність пояснення з української сторони, якому можна вірити, не менш важлива, ніж правова інтерпретація, яка переважно на нашу користь. Із росіянами все зрозуміло - після отруєння в Солсбері на Заході не залишилось якихось ілюзій щодо них. Але українці - не росіяни, вони мали б враховувати, з ким вони мають справу. Якщо не буде надано і партнерам, і спостерігачам зрозумілої інтерпретації мети і планів українських військових, - це гратиме не на користь сприйняття України як прогнозованого партнера. Якщо партнери розумітимуть, який був і план А, і план Б української сторони, то можна сподіватися на якусь реальнішу підтримку. Якщо не розумітимуть, то почуємо звичайні заяви про стурбованість і, що важливіше, - заклики до обох (!!!) сторін проявляти стриманість. І для ЄС, який готується до Brexitі перезавантаження власних інституцій наступного року, і для США - ця криза дуже не на часі, і особливих надій на їх допомогу покладати не варто.

По-третє, внутрішньополітичний аспект зараз найважливіший. Запровадження воєнного стану за чотири місяці до президентських виборів за умов низької підтримки і величезного антирейтингу чинного президента не може не викликати підозр, що саме це і був план - чи то А, чи то Б. Саме тому українському керівництву зараз треба буде добре докласти зусиль, щоб і міжнародні партнери, і українці повірили, що все це - не інтрижки, а дійсно частина добре опрацьованої стратегії і тактики захисту українського суверенітету. Що були якісь попередні домовленості, які дозволяли розраховувати на прохід наших воєнних катерів через проблемну акваторію, яка контролюється ворогом, прораховано усі варіанти, що інших можливостей не залишалося, що був план підтримки наших воєнних…

Якщо таких аргументів не буде надано, то довіру утримати буде важко, а підозри, що все це через вибори, лише посилюватимуться. Особливо, якщо далі буде розганятися істерична хвиля підконтрольними медіа і експертами, посилюватиметься контроль над тими, хто ще зберігає якусь частку незалежності у редакційній політиці, пресингуватимуть опозиційних політиків…

Про МВФ, курс гривні, ВВП й інші очевидні наслідки "Керченської кризи" і говорити немає сенсу. Ніхто не очікував, що буде легко найближчим часом. Тепер треба готуватися до того, що насправді буде ще важче.

І, нарешті, моральний аспект. Неймовірно важко було спостерігати кадри таранів українських катерів і слухати аудіозапис захоплення наших військових. Можна ще тисячу бордів про армію розвісити по всій країні, ще двісті полум’яних виступів зробити про те, яка вона у нас за ці п’ять років стала потужна, але, якщо армія потужна, то такі події недопустимі. Якщо ж вона не настільки ще потужна, то тим більше. Бо відчуття приниження, яким вже вчетверте чи вп’яте за останні роки облили голови і душі українців, матиме не менші наслідки, ніж ситуація конкретно навколо захоплених моряків і катерів. Відчуття приниження від дій щодо наших військових, яких на п’ятому році збройного конфлікту так захоплюють, поєднане з погіршенням відчуття безпеки і невпевненості того, як довго цей конфлікт триватиме, лише заохочуватиме виїжджати тих, хто ще не виїхав, не інвестувати тих, хто ще не інвестував і так далі… Президентські вибори дають надію на перезавантаження і покращення після них, а воєнний стан і, не дай бог, перенесення виборів - позбавлятимуть небагатьох оптимістів і цієї надії."