За що хочуть карати українців: У мережі розтлумачили деталі та наслідки скандального польського закону

Про це йдеться в матеріалі "Європейської правди", передають Патріоти України.

Це – наочний приклад для України, як відстоювати свої інтереси.

Тель-Авів обурила нова норма про покарання тих, хто припускатиме провину Польщі та польського народу у Голокості та інших злочинах часів Другої світової війни. Ізраїль трактує її як заборону говорити про участь окремих поляків у цих злочинах. Адже кримінальне переслідування тих, хто "паплюжить добре ім’я Польщі та польського народу", може стати перешкодою навіть для дискусії про воєнні злочини у Польщі.

Між тим, останнє повною мірою стосується й України. Адже українська частина законопроекту, ухваленого за останній тиждень польським Сеймом та Сенатом, є не менш скандальною.

"Злочини" та покарання?

Законопроект вносить зміни до двох перших глав закону про Інститут національної пам’яті. У першій статті розширено сферу діяльності інституту – окрім нацистських та комуністичних злочинів, а також інших злочинів проти людства, він має вивчати "злочини українських націоналістів та членів українських формувань, що співпрацювали із Третім німецьким рейхом".

Зміни до другої статті дають пояснення, яких саме подій це стосується. Отже, йдеться про дії, "вчинені українськими націоналістами у 1925-1950 роках із застосуванням насильства, терору або інших форм порушення прав людини щодо окремих осіб або груп людей". Також додається, що ці злочини включають "знищення єврейського населення та геноцид громадян Другої Польської Республіки".

І хоча у нових нормах не йдеться про кримінальну відповідальність, вона все одно з’являється – на підставі вже діючого у Польщі законодавства. По суті, парламент прирівняв "геноцид поляків" до Голокосту та злочинів нацистів.

У чинній редакції закону про Інститут нацпам’яті вказується, що невизнання злочинів, вказаних у главі 1 цього закону, карається штрафом або ув’язненням від трьох до п’яти років.

Важливо, що ця норма є екстериторіальною, тобто польські суди можуть виносити вироки на підставі заяв, які прозвучали навіть за межами Польщі. І, звісно ж, за цими нормами каратимуть не тільки польських громадян.

Це ключова норма законопроекту – адже його автори у пояснювальній записці наголошували, що така ініціатива має стати відповіддю на "глорифікацію ОУН-УПА" в Україні. А відповідно – під ударом можуть опинитися всі, хто не вважає, що історія українсько-польських відносин у 1925-50 роках – це лише злочини українців, тоді як поляки є виключно безвинними жертвами.

Формально під дію цього закону не підпадають наукові дослідження та художні твори. Однак ці норми прописані настільки розпливчасто, що не дають можливості зрозуміти, що саме за новим польським законом є злочином, а що – ні.

Чи є науковою роботою твір, який написав не співробітник академічного закладу? Або – чи варто чекати на покарання за оцінку, подану в науково-популярній статті?

Одним із аргументів Ізраїлю проти цього закону є побоювання, що ризик потрапити під кримінальну відповідальність змусить науковців "про всяк випадок" оминати слизькі теми. України це стосується ще більшою мірою. Зокрема, у законі формально немає заборони символіки ОУН-УПА.

Однак де та межа, після якої "демонстрація" такої символіки може бути оцінена як "пропаганда", що автоматично робить її забороненою? Відповіді на це питання у законі немає. А відповідно – це створює широке поле для тлумачень.

За новими нормами закону криміналізованим стає "паплюження доброго імені" Польщі та польського народу. Чи не підпадатиме під цю статтю згадка про те, що перебування західноукраїнських земель у складі Польщі було окупацією?

Закон із наслідками.

Що на практиці це означатиме для україно-польських відносин? Якщо цей законопроект буде підписаний президентом Польщі, це зруйнує грудневі домовленності Анджея Дуди з Петром Порошенком про деполітизацію наших історичних відносин.

Законодавче визнання Польщею подій на Заході України виключно як злочинів українських націоналістів виключає можливість суспільного обговорення багатьох інших аспектів, включаючи злочинні дії польської адміністрації у минулому сторіччі.

Тут варто нагадати, що весь 2017 рік пройшов під супровід україно-польських суперечок з питань історії. Конфлікт досяг апогею наприкінці року, коли у відповідь на руйнування українських поховань на території Польщі Україна заборонила ексгумацію польських поховань.

Зрештою, на зустрічі у Харкові президенти Польщі та України домовились відмовитися від політизації історії. Ця домовленість "коштувала" Україні поступок, в тому числі – скасування мораторію на ексгумації.

Підпис Дуди під цим законом означатиме, що домовленості "обнулені", а замість обіцяної деполітизації польська влада надала перевагу використанню історії для мобілізації своїх прихильників.

Важлива деталь: скандальні зміни до закону про ІНП декілька років лежали у Сеймі і досі ніхто не поспішав їх ухвалювати. Ще 2016 року правляча партія "Право і справедливість" відмовлялася за них голосувати, вважаючи законопроект занадто радикальним. Як бачимо, нині ситуація докорінно змінилася. Те, що раніше вважали неприпустимим, тепер має підтримку парламентської більшості.

І це черговий "дзвоник" для України. Було б наївно сподіватися, що нова польська влада зупиниться на цьому. Все це ставить перед Києвом складне питання: якою має бути наша реакція?

Дії України.

Наразі можна говорити про кілька можливих стратегій. Першу з них умовно можна назвати "німецькою стратегією". Гучні польські заяви про необхідність виплати Німеччиною репарацій за злочини часів війни фактично ігноруються Берліном. Їх коментують чиновники невисокого рівня, а керівництво країни немов не помічає дій сусідів. Однак такий курс навряд чи є можливим для України, особливо якщо нові законодавчі норми будуть застосовуватися на практиці.

Другий шлях – умовно ізраїльський: симетрична відповідь. Так само, як Кнесет погрожує офіційно оголосити, що норма польського закону про захист "доброго імені" Польщі є запереченням Голокосту.

В українських реаліях такою відповіддю могло б стати, приміром, аналогічне розширення повноважень вітчизняного Інституту нацпам’яті, офіційне визнання на рівні держави злочинів польської адміністрації часів окупації Західної України тощо. Втім, не є очевидним, що цей шлях є виграшним для Києва. Якщо ми вважаємо політику Варшави деструктивною та нецивілізованою, то чи повинні ми копіювати її?

А отже, у разі підписання закону польським президентом Києву доведеться шукати складне та нестандартне рішення. І, очевидно, працювати над ним краще зараз, поки скандальний закон ще не набув чинності, аніж потім – коли з’являться його перші жертви.