Занепокоєння НАТО або чому українська армія здала Крим без бою: Етнічні росіяни схильні до зради, - Reuters

Про це йдеться в матеріалі Reuters, передають Патріоти України.

Сергій Єлісєєв дослужився до другої по значимості посади на українському флоті ще задовго до того, як Росія захопила Крим, й ілюструє роздвоєну вірність, з якою можуть ще зіткнутися деякі військовослужовці країн, які раніше належали Радянському Союзу.

Корені Єлісєєва знаходилися в Росії, але в він перестав служити Україні, іншій колишній радянській республіці, й одразу ж зрадив, коли настав час випробуваннь. Військові планувальники НАТО зараз вірять, що Москва вважає людей з аналогічними неоднозначними особистими зв’язками потенційно цінними, якщо вирине нове протистояння з Заходом.

У 2014 році Єлісєєв був першим заступником командира українського флоту, який значною мірою базувався в Криму, коли російські солдати у формі без знаків розпізнавання взяли під контроль київські кораблі та військові бази на півострові.

Замість того, щоб протистояти, Єлісєєв, якому зараз 55 років, зрадив і згодом отримав нову роботу: заступника командуючого російського Балтійського флоту.

У Києві, однак, немає ніяких сумнівів, де лежить його вірність. “Коли він присягнув Україні, це були для нього порожні слова, він завжди був проросійським”, – сказав Ігор Воронченко, нині командуючий українським флотом, який колись служив з Єлісєєвим.

В кінці лютого 2014 року російські солдати фактично вривалися у відкриті ворта, а Єлісєєв був лише одним з багатьох дезертирів-зрадників, і майже всі українські сили в Криму не змогли чинити опору.

Росія приєднала Крим наступного місяця, починаючи велике протистояння з Заходом, яке поглибилось роллю Москви у збройних заворушеннях на сході України, що тривають і донині.

Згідно з інтерв’ю, проведеному Reuters з приблизно десятком людей з обох сторін конфлікту, у той час Москва та її агенти в Криму використовували слабини київських військових, щоб підірвати їхню здатність до опору.

Один з головнокомандувачів НАТО сказав Рейтеру, що намагаючись повторити свою тактику, яку вона розвинула у Криму, російська розвідка намагається вербувати етнічних росіян, які служать у військах країн що межують з її кордонами.

Говорячи за умови анонімності, командувач сказав, що альянс особливо насторожений до ризику в країнах з високими концентраціями етнічних росіян, зокрема країн Балтії.

НАТО повинно пильнувати це, сказав командувач, хоча цей ризик не повинен бути перебільшним, оскільки наявність російських коренів не обов’язково означає, про лояльність людини до Москви.

Військовослужбовці в Прибалтиці, колишніх радянських республік, які на відміну від України є членами НАТО, знижують небезпеку.

Генеральний секретар НАТО Йенс Столтенберг також сказав, що довіряє арміям Естонії, Латвії та Литви. Тим не менш, він сказав Рейтеру: “Ми завжди повинні бути пильними. Ми завжди повинні розвивати наші інструменти розвідки та бути в змозі побачити будь-які спроби підірвати вірність наших сил”.

Усунення від виконання обов’язків

За кілька років до кримської анексії, українська комісія з призначеннь була усунута від виконання обов’язків після співбесіди з Єлісєєвим на посаду заступника командуючого флотом.

Єлісєєв народився під Москвою, закінчив радянську військово-морську школу в російському місті Калінінграді в 1983 році і служив у російському тихоокеанському флоті.

За словами Мирослава Мамчака, колишнього українського капітана, який служив з Єлісєєвим, коли комісія запитала Єлісєєва, що він зробить, ящо Росія та Україна почнуть воювати. Він відповів, що подасть на достроковий вихід на пенсію. Незважаючи на цю відповідь, Єлісєєв отримав посаду в 2006 році.

Мамчак не розкрив “Рейтеру”, зідки йому відомо, що було сказано в кімнаті співбесіди, але наступні події пітверджують його інформацію.

Відносини між Росією та Україною розійшлися в різні боки, коли Київ почав зближуватись з НАТО і через вісім років після свого призначення, разом із країнами на межі конфлікту щодо Криму, Єлісєєв залишився вірним своєму слову, зрадив.

Дії Росії були не єдиним чинником кримських подій. Українські військові зазнали багаторічного забуття і нехтування, в Києві був сильний вакуум управління після того, як уряд був скинутий, і багато жителів Криму відчували більше спорідненості з Москвою.

Тим не менш, український військовослужбовець з російськими зв’язками поміняв сторони, коли почалася анексія, і деякі офіцери намагалися чинити опір тільки, щоб уникнути військового трибуналу. Москва також перехоплювала накази з Києва, щоб вони ніколи не доходили до Кримського гарнізону.

“Не було нічого спонтанного, все було організовано, і кожен скрипаль зіграв свою роль”, – сказав Михайло Коваль, який у той час був заступником голови української прикордонної служби, а зараз є заступником голови Ради Безпеки в Києві.

Пропозиція зради

Воронченко, який був ще одним заступником командувача військово-морським флотом під час анексії, заявив, що він отримав пропозицію переходу на бік Москви незабаром після початку російської операції.

Пропозиція, сказав він “Reuters”, надійшла від Сєрьгєя Аксьонова, який тоді був главою самопроголошеного проросійського уряду Криму, а також від командира південного військового округу Росії та заступника міністра оборони Російської Федерації.

Відповідаючи на те, що вони запропонували в обмін, Воронченко сказав: “Посади, квартира … Аксьонов запропонував зробити мене міністром оборони Криму”.

Воронченко, як і більшість інших старших українських офіцерів, служив у радянському війську разом із людьми, які зараз служать у російських збройних силах. Він провів роки в Криму, де Росія орендувала бази в України для свого Чорноморського флоту після розпаду Радянського Союзу 1991 року.

“Ті генерали, які прийшли переконати мене … сказали, що ми належимо до того ж кола, ми прийшли з радянської армії”, – сказав він. “Але я сказав їм, що я інший … Я не ваш”.

Командувач флотом Дєніс Бєрєзовскій, який зрадив разом із кількома своїми командирами, пізніше став заступником начальника Чорноморського флоту Росії.

Багато військовослужбовців пішли за його прикладом.

В одній українській військовій частині зв’язку військовослужбовці дивились російське телебачення, коли на екрані з’явився президент Володимир Путін. “На мій подив, вони всі встали”, – заявив Святослав Вельтинський, інженер військової частини. “Вони чекали цього”. Більшість військової частини перейшла на російську сторону.

Просто шоу

Навіть ті, хто хотів чинити опір, опинилися в безнадійній ситуації. Один з членів української прикордонної служби повідомив “Рейтеру”, як його командир відправив кораблі своїх підрозділів, щоб вони не потрапляли в російські руки, і наказав своїм людям готувати свою зброю на кожного, хто намагатиметься увійти н його базу.

Проте військовий зв’язок бази не працював, глушився, або обривався росіянами. Ізольований від своєї власної сторони, оточений численими та озброєними російськими військами, командир уклав угоду з командиром російського підрозділу спеціальних сил.

Проросійським цивільним особам було наказано штурмувати ворота бази без наслідків. Українці “ймовірно нічого не могли зробити, ви не можете стріляти в цивільних осіб”, – заявив військовослужбовець за умови анонімності, оскільки він все ще живе в Криму і боїться наслідків.

Потім російські війська йдучии за цивільними особами, взяли базу і запропонували підрозділу можливість змінити рисягу на вірність Росії. Близько половини погодилось, хоча командир бази відмовився і йому дозволили покинути Крим.

“Командир не чинив опору”, – сказав військовослужбовець частини. “З іншого боку, він зробив те, що міг за цих обставин”.

Двоє інших людей, які брали участь в анексії – колишній український військовослужбовець, який зараз служить на російській базі в Криму, та джерело, близьке до російського військовослужбовця, який перебував там у той час, – також описують свідчення подібних фейкових протистоянь.

“Ви повинні розуміти, що захоплення українських військових частин у Криму було просто шоу”, – сказало джерело, близьке до російських військових.

Вивчені уроки

Прибалтійські члени НАТО значно відрізняються від України. Наприклад, командири радянських часів значною мірою залишили свої збройні сили після приєднання країн до західного Альянсу в 2004 році.

Офіційні особи також зазначають, що серед семи членів латвійських збройних сил, які загинули під час міжнародних місій в Афганістані та Іраку, були російськомовними.

Тим не менше НАТО вивчило уроки Криму. “Ми вивчили, звичайно, що важливим було не тільки питання вірності, але й віддані фальшиві накази, а також блокування зв’язку під час операції в Криму “, – заявив Держсекретар Міністерства оборони Латвії Яніс Гаріссонс.

Латвія змінила закон, так що командири військоих частин без ваганнь зобов’язані чинити опір. Але Гарісон сказав, що найпростіший крок був зроблений задовго до анексії, коли в 2008 році було введено верифікацію служб безпеки “для всіх, хто приєднується до збройних сил, від рядового до генерала”.