"Заручники образу жертви, або Чому українці готові голосувати за диктаторів", - політичний психолог

Експерт пояснив, чому ми любимо вождів, з легкістю прощаємо злодіїв і розуміємо корупціонерів, шукаємо захисту та як діти чекаємо на "справедливого" президента, який прийде і вирішить усі наші проблеми, у тому числі й особисті.

Валентин Кім

Психологічний портрет жителя України склав політичний психолог Валентин Кім, передають Патріоти України з посиланням на Апостроф.

- Які основні характеристики українського виборця ви можете виділити?

- Одна з найголовніших - це прагнення до політиків-популістів. Український виборець дуже "ведеться" на всілякі запевнення і вмовляння відверто популістського толку, і це, безумовно, має психологічне підґрунтя. Ще одна з ключових особливостей - тотальна жертовність: ми намагаємося уявити себе у образі людей, які постраждали від чогось. У психології є такий термін як трикутник Картмана, там розглядаються три іпостасі людської поведінки - в ролі жертви, переслідувача і рятувальника. Так ось, український виборець, який є основою виборчого процесу і повинен бути переслідувачем щодо політика, вимагати від нього чогось, насправді виступає з позиції жертви.

- Є особливості й щодо населених пунктів. Чому, наприклад, жителі сіл ходять на вибори частіше?

- Це зумовлено тим, що щоденне життя українського виборця досить бідне на події, а процес виборів - сам по собі яскравий захід. І якщо людина мешкає в селі або невеликому містечку, де немає концертів, де подивитися блокбастер можна тільки через місяць по телевізору, то вибори самі по собі стають подією.

У селах, в маленьких містах для людей - це яскравість, це видовище, а в мегаполісі вибори не витримують конкуренції з низкою інших подій. Існує досить насичене особисте й сімейне життя: дітей потрібно везти на гуртки, самому їхати до друзів. І вибори відходять на другий та на третій план. Але якщо у людини є переконання, то вона на вибори піде. Якщо у людини цих переконань немає, тоді існує велика ймовірність, що вона похід на вибори замінить можливістю зводити дівчину в кіно або з'їздити відпочити. І це пояснює те, чому на вибори переважно ходять сільські жителі або мешканці невеликих містечок, чому це частіше люди похилого віку, а не молодь.

- Виходить, це як можливість бути причетним до чогось важливого, того, чого ці люди в принципі позбавлені.

- Давньоримський принцип "Хліба й видовищ" продовжує функціонувати. І люди, які ходять на вибори, отримують саме те видовище, яке вони хотіли.

- Ще один цікавий момент: чому українцям властиво ідеалізувати політиків і так швидко в них розчаровуватися?

- Частково це обумовлено нашим негативним минулим. Ми схильні до ідеалізації будь-якого лідера, який стоїть над нами. Тому що це дозволяло нам вижити. Досить тривалий час, протягом ХХ століття, "від мого ставлення до лідера, який наді мною стоїть, багато в чому залежало - виживу я чи ні, і підспудно я починаю ідеалістично ставитися до людини, яка наді мною головна".

Проводилися експерименти, наприклад, на зграї мавп, де дуже жорстка ієрархічна структура. Якщо трапляється надмірно жорсткий альфа-самець, який починає всіх знищувати, то через якийсь час він не зустрічає агресію, він зустрічає любов і пошану. Це є реакцію виживання: людині значно комфортніше жити, коли вона починає любити свого вождя, а не критикувати, тому що це небезпечно.

Такий поведінковий механізм впливає на людей в складних умовах. Протягом всього ХХ століття ми перебували в дуже жорстких умовах і змушені були любити своїх вождів, бо хто недостатньо любив, той не мав шансів вижити. Звичка ідеалізувати й любити вождя збереглася і передалася нам.

Показово, що найчастіше це притаманне старшим людям, молодь до цієї ідеалізації вже не схильна, вони більш вимогливі, а от старше покоління досі ідеалізує.

Плюс треба враховувати, що особливість українського виборця в тому, що ми не довіряємо ідеям, а довіряємо людям, які висловлюють ті чи інші ідеї. Це і дивно, і шкідливо, тому що для нас першорядне значення мають особистості. Ми спостерігаємо, що зараз основні претензії до чинного президента йдуть як до особистості. Основні меседжі до тих кандидатів, які йому протистоять - Тимошенко, Зеленський, Ляшко - йдуть як до особистостей, а не родоначальників якихось політичний ідеологій.

- Це добре ілюструє те, що українці йдуть більше не за програмами кандидатів, а за людьми, і партії у нас в основному "вождистського" типу.

"Кива прийде - порядок наведе", - це якраз квінтесенція суті українського виборця: хтось повинен прийти і навести порядок. Частково це обумовлено тим, що ми самі не здатні організуватися: не здатні створити працездатні інститути, не здатні створити працездатні відносини навіть на своєму рівні.

Ми прекрасно знаємо, хто у нас президент, які негідники у нас депутати. Але запитати, хто представляє їх інтереси в районних, міських радах - мало хто відповість на це питання.

Ми не цікавимося політикою, яка стосується безпосередньо нас, а глобальною, масштабною - так. Ми не можемо налагодити відносини на своєму рівні, а відтак коли включаємось в політику високого рівня, у нас залишаються звичайні людські реакції "подобається - не подобається". У нас виборча кампанія - це війна особистостей, а не війна ідеологій. Ми не звертаємо уваги на раціональну складову, ми йдемо слідом за емоціями.

- Ще один момент, який нас характеризує, полягає в тому, що українці готові заплющувати очі на корупційні скандали і голосувати все одно за тих, хто з ними асоціюється. Чому так?

- Дуже просто відповісти не вийде. Коріння корупції не тільки в законодавстві, не в тому, що можновладці прокралися, а в тому, що народ сам по собі не містить антитіл, які дозволяють боротися з корупцією на низовому рівні. У нас практично кожен готовий давати хабарі, ми часто їх навіть хабарами не називаємо - це подарунок, подяка, людина просто дала "сотню" лікарю за те, що той її прийняв. Або давали раніше хабарі даішникам, одиниці були, які ніколи нікому не давали хабарі та боялися порушити правила дорожнього руху.

Це відбувається і тому, що самі по собі закони не є досконалими. Спочатку так будувалося, що держава і закони, які її підтримують, протиставлялися громадянину. І якщо взяти старий російський або ординський принцип управління, то там особистість підпорядковується суспільству, а суспільство підпорядковується державі. Якщо брати європейські принципи, то там зовсім інакше, там верховенство права щодо особистості, тобто особистість понад усе - захист життя, інтересів, це основа основ.

Старий ординський принцип, за яким ми живемо досі: основа основ - це інтереси держави. Отже мене, як просту людину, держава постійно пригнічує, тому що змушує підкорятися собі, і відповідно моє ставлення до будь-яких державних інституцій - негативне. Але я не можу їм протистояти, а ось купити можу. Кожен купує на своєму рівні. Таким чином, коли ми бачимо чиновника, який займався крадіжками, ми його прекрасно розуміємо, тому що цей чиновник до нас не з космосу прийшов, він з нашого середовища, і ми так само діємо, тільки робимо це в менших масштабах. Тому поведінковий портрет чиновника не викликає у нас відторгнення.

- Виходить, ми чекаємо виконання того, чого самі не дотримуємося.

- Є формальні відносини з державою. Тобто ми повинні жити в державі, яка буде про нас піклуватися, "отже, ніхто не повинен вимагати від мене хабарів, але якщо я бачу, що хабар треба дати, то я його дам". Не за гроші, по знайомству якісь послуги надаються, а це ж теж незаконно. Тому в українського суспільства толерантність до хабарництва присутня, і буде присутньою ще дуже довго. До тих пір поки не будуть створені умови, в яких особистість перестане сприймати себе як жертву держави, поки люди не почнуть пишатися собою і перестануть ставитися до себе як до жертви, ось до тих пір хабарництво буде в нашій країні, і ми будемо ставитися до нього терпимо.

- Українцю комфортний образ жертви, ми звикли бути приниженими і ображеними, і ті кандидати, які вміло підживлюють це в нас, матимуть успіх. Це так?

- Так. Жертовність - це досить ефективний спосіб поведінки. Протягом всього 20 століття, і плюс попередні століття в тому числі, виживали ті, хто підпорядковувалися. Заповзятливі, активні, з лідерським потенціалом - таких людей система пожирала і просто знищувала, і так тривало багато поколінь. Відповідно, вижили хто? Ті, хто підкорився системі, або самі стали катами, тобто гвинтиками цієї системи, або повністю з нею змирилися і продемонстрували свою нездатність з нею боротися, свою миролюбність по відношенню до неї. Ця жертовна поведінка увійшла в норму, тому що забезпечувала можливість вижити.

Кілька поколінь поспіль такий спосіб поведінки передавався і став основним. Тепер, коли стикаємося з тим, що у нас є свобода, ми не знаємо, що з нею робити. До нас приходять різні політики, які дають різні меседжі. Один каже: "Ми повинні пишатися собою". Ну так, повинні. А інший каже: "Ми постраждалі", а ми йому: "Так, так, це ми!". "А вам як постраждалим повинні дати, повинні забезпечити!", "Так", - відповідають йому. І ось такий політик набуває популярності, тому що позиція жертви дає нам право на бездіяльність, дає нам право на те, що не від нас щось залежить і нам винні - це дуже зручна позиція.

Тривалий час радянська модель управління на цьому була заснована: ми у вас все заберемо, а за це ми вам щось дамо. Будете добре служити - отримаєте більше, будьте хорошими жертвами. І будь-який політик, який звертається саме до цієї частини електорального мислення - він перемагає. Добре працює жалість по відношенню до народу: "мої ви бідні і нещасні", або "нас всі обманюють", "дивіться, які вони всі негідники, зараз прийду і позбавлю всіх депутатської недоторканності". Жертва потребує захисника, жертва потребує образа батька або матері, які будуть про неї піклуватися.

- Щодо образу матері. Ми обговорювали його в контексті Юлії Тимошенко, вона дуже експлуатує цей образ, і багатьом це дуже комфортно - відчувати себе безпорадними, що "зараз хтось прийде і все за нас вирішить".

- Тут може бути застосована інша модель, з транзактного аналізу теорії Еріка Берна, де є внутрішня дитина, внутрішній батько і дорослий. Політик часто займає позицію турботливого батька, який вимагає у відповідь транзакцію - слухняну дитину. І ми виступаємо в ролі слухняних дітей і чекаємо, що прийде якийсь дорослий дядько або доросла тітка, які покарають інших поганих дітей і дядь, повернуть назад іграшки, встановлять правила, кого треба розставлять по кутках, і тоді все буде добре.

Тобто хтось прийде вирішувати наші проблеми, тому цим почуттям часто маніпулюють, воно спрацьовує. Але тут не варто забувати про віковий склад нашого населення, тому що може звучати дивно фраза "внутрішня дитина" щодо бабусі, якій 70 років, тим не менш, це так. Але тут віковий склад показує, що люди похилого віку досить масивна група в нашому суспільстві, яка вже фізично не здатна на активність і у них немає часу чекати 10-15 років, поки все стане добре, вони хочуть зараз. Ця категорія орієнтована на соціальну дотаційність, тому будь-який лозунг на кшталт "я вам дам по тисячі гривень до пенсії" матиме популярність. А молодь думає інакше: дайте нам можливість. Приберіть обмеження, зітріть кордони, дайте нам можливість робити бізнес.

- Хоча й у молоді є свої крайнощі, вони часто хочуть все тут і зараз.

- Є таке. З нашою молоддю досить складно працювати, тому що вони багато в чому нігілісти. Це почасти властиво вікк, почасти вихованню, так як їх виховували ми - більш старше покоління – з неповагою до старших, неповагою до державних інституцій, тому що держава погана.

Тому таких людей навіть зловити на вулиці і попросити відповісти на питання - вже велика проблема. Вони не хочуть витрачати час на нецікаві дії. Тому вибори, на які треба йти і стояти в черзі, ця якась багаторівнева комбінація і для них неприйнятна, вони мріють про електронну державу: я хочу впливати на якісь процеси, не виходячи з дому і не напружуючись. Таким чином у нас з'являються дві категорії, у яких є сильний розмежувувальний принцип: одна категорія - молодь, яка не хоче напружуватися, а друга - люди похилого віку, які готові напружуватися і стояти в чергах. Яка категорія переможе? Друга.

- У багатьох штабах розраховують на те, що електорат Зеленського молодий і не прийде на вибори як раз з огляду на ці причини.

- Швидше за все, це невиправдані очікування тих політиків, які борються з феноменом Зеленського. У нього потужна підтримка серед молоді, але тут треба розуміти, що він подобається і бабусям. І тут ще невідомо, за кого бабуся піде і проголосує: за Ляшка з Тимошенко або за Зеленського, який пропонує щось робити разом.

Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Інші публікації автора

Хіти тижня. "Українці можуть втратити право на вищу освіту", - ЗМІ

середа, 13 листопад 2019, 1:00

Новим законопроектом пропонується при поновленні чи переведенні до іншого університету повторно здавати ЗНО. "Понад 300 тисяч українців можуть втратити право на вищу освіту через нові правила, які хочуть ввести в Міністерстві освіти і науки. Правила бу...

З архіву ПУ. Скинути ядерну бомбу на вулкан: У Росії вигадали, як влаштувати пекельну помсту США

вівторок, 12 листопад 2019, 20:30

На думку експерта, якщо нанести удар по Йєллоустону і тихоокеанським розломам, «США і вся транснаціональна еліта будуть знищені». Президент Академії геополітичних проблем доктор військових наук Костянтин Сівков запропонував російській владі «оригінальн...