"Жіноче обличчя війни": Роль жінки-воїна в українському війську (фото, відео)

Однак, як доводить історія, українські дівчата завжди стояли пліч-о-пліч з чоловіками на захисті рідної землі, передають Патріоти України з посиланням на 24 Канал.

Жінки на Запорізькій Січі

Зі шкільної парти ми знаємо, що жінки на Запорізькій Січі були небажаними, навіть забороненими персонами. Однак, деякі історичні дані доводять, що це було не зовсім так.

До прикладу, Дмитро Яворницький у переказі "Могила Настина" (у деяких варіантах — "Могила Насті") описує зовнішній вигляд та життя отаманші Насті. Вона змушена була приховувати, що є жінкою. У переказі йдеться, що Настя носила шаблю, шаровари та "держала у себе ватагу козаків, а ніхто того не знав, що вона дівка.... Кілька років правила вона за козака. А як умерла, то тоді тільки й дізналися, що вона дівка".

І це був непоодинокий випадок. Аби потрапити на Січ, жінки не тільки переодягались, але й голили голови і навіть часом підмальовували вуса. Під час опису бою у замку на Поділлі у 1524 році історик Алекссандро Гваньїні, пише, що серед загиблих захисників замку були знайдені тіла переодягнених у чоловічий одяг жінок. "Для того, аби їх не розпізнали, жінки поголили собі голови".

А у записах краєзнавця Георгія Ковальова є інформація про частину жінок із бойових козацьких підрозділів. От, у повстанні під проводом Якова Острянина у 1638 році брала участь дружина козацького сотника Семена Мотори — Варвара. Жінка відзначилась під час захисту повстанського табору біля Жовнина на річці Сулі.

За переказами, Острянин доручив Варварі стріляти "особливо важливих персон" у ворожому таборі. Через відмінну стрільбу вороги називали її відьмою, бо не могли повірити у її майстерність.

Також деякі перекази розповідають, що у походах із запорожцями були дружини козацької старшини та заможних козаків, а також куховарки, та "ворожки-чарівниці". Функції жіноцтва були різноманітні — від сестер-жалібниць до зв'язкових і шпигунок.

Жіноцтво в УПА

Жінки відігравали дуже важливу роль у діяльності Української повстанської армії. Причини приєднатись до УПА у жінок були різними. Одні йшли туди через патріотизм, іншим доводилося йти вслід за своїми рідними чи коханими, але були й такі, що боялися стати легкою жертвою ворога.

Загалом, в УПА можна було виокремити дві групи жінок: активні учасниці визвольної боротьби та її прихильниці. Прихильниці постачали харчі, забезпечували необхідним одягом, дбали про доставку медикаментів.

Найбільше жінок в УПА були задіяні у медслужбі, щоправда вони також володіли елементами боротьби. Так, відомо, що у січні 1947 року в районі гори Хрещата, на Лемківщині, шпиталь УПА оточили війська МГБ. Тоді поранені разом з усім медперсоналом чинили відчайдушний опір. Коли ж боєприпасів не стало – вчинили самогубство. Серед 17 полеглих було двоє медсестер: Пчілка і Калина.

Жінок залучали до поширення патріотичних ідей серед мирного населення. Вони займалися редагуванням та розповсюдженням підпільної преси та літератури. Так, дописувачкою головного журналу УПА "Повстанець" від 1945 року була Богдана Світлик (Литвинко). Вона друкувала свої твори під літературним псевдонімом Марія Дмитренко. За її авторства вийшли збірка новел "На смерть, не на життя", оповідання "Учителька", "Михайлик". Видатна жінка загинула 29 грудня 1948 року під час сутички з підрозділом МГБ. Їй було всього 30 років.

Ще однією важливою ланкою повстанської армії були зв’язкові – вони налагоджували контакти між загонами УПА: переносили листи ("грипси"), усні повідомлення, матеріали. Ці жінки були такими собі "кровоносними судинами" всього повстанського руху.

При головному командирові УПА Романові Шухевичу була зорганізована група жінок-зв’язкових. Як розповіла одна з них Ольга Ільків (Роксоляна), пішла в УПА після того, як прочитала матеріал Бандери.

Якось Володзьо (псевдо "Вихор" – чоловік Ольги) дав листок зі статей Степана Бандери… Я його прочитала й зрозуміла, що мені треба йти до націоналістів,
– розповіла сама Ільків.

У 1950-му, майже перед своєю смертю, Шухевич наказав Ользі Ільків їхати на Донбас і там створити осередок ОУН. Однак, у той день, коли вона мала їхати, у Львові її арештували радянські спецслужби. Вона 14 років провела в радянських тюрмах.

Займались жінки і розвідкою. Їх залучали до спостереження за ворогом у населених пунктах, адже у цьому випадку жінка викликала значно менше підозри. До речі, навесні 1944 року в Рогатинському районі що на Прикарпатті, були спеціальні курси для повстанських розвідниць.

Цікаво, що в УПА жінки могли очолювати цілі відділи. Ольга Горошко після смерті чоловіка-командира стала у главі відділу повстанців. Вона вивчила методи ворога і розробила свою тактику боротьби. Під її командуванням відділ вступив у бій із радянським підрозділом. Серед підлеглих хлопців ніхто не сумнівався в її компетентності.

Жінки у Збройних Силах

Нині у лавах Збройних Сил України військову службу проходять майже 24 тисячі військовослужбовців, при цьому майже 3 тисячі з них – жінки-офіцери та 42 жінки-полковники.

Ще у перші роки війни був обмежений перелік посад, які можуть обіймати жінки-військовослужбовці. І тільки у червні 2016 року Рада розширила цей перелік. Відтак, зараз прекрасна половина ЗСУ зможе служити снайперками, розвідницями та командирами БМП.

Щоправда навіть після усіх законодавчих змін образ жінки-воїна досі викликає подив у суспільства. Як розповідає Ангеліна Середа, яка пройшла АТО, війна – це постійне доведення, що з чоловіком вони рівні.

"Жінка на війні має довести: вона на рівні з іншими, вона не гірша, тільки тоді може заслужити рівне ставлення. Це примушування себе до більших навантажень, щоб комусь довести щось. Якщо ти жінка на війні, мусиш або повністю припинити бути жінкою (і тоді маєш повністю бути на рівні з чоловіками), або, якщо хочеш зберегти в собі щось жіноче, доведеться постійно боротися з суспільством навіть там, не говорю вже про суспільство тут, – каже Середа в ефірі "Громадського радіо".

Журналістка та блогер Олена Білозерська, яка стала добре відомою після публікації відео, на якому вона знищує снайперів, в АТО воює вже понад 3 роки. Мріє жінка про дві речі: щоб закінчилась війна, і щоб вона могла народити дитину.

"Ми пішли разом з чоловіком і донині, ось уже три з половиною роки, воюємо. Моя велика внутрішня проблема, що у нас до сих пір немає дітей. Ця війна все тягнеться і тягнеться... Ми з чоловіком віримо, що як тільки війна закінчиться, у нас з'явиться малюк. А зараз просто робимо свою роботу – воюємо пліч-о-пліч. До речі, в ту ніч, коли було зроблено відео, чоловік був поруч зі мною. У нього був автомат, у мене снайперська гвинтівка, а тут лізуть бойовики. Слава Богу, все обійшлося", – пригадує Білозерська.

А от радіотелефоністка "Синичка" розповіла, що вона з військовими подругами навіть на фронті намагаються зберегти частину жіночності – створюють імпровізовані перукарні та навіть манікюрні "салони".

Багато моїх ровесників тікають за кордон, уникають армії. Ще в Тернополі було. Побачив хлопець, що я на фронт збираюсь, і починає: "чого ти туди їдеш, навіщо воно тобі?" А я відповідаю: "Як чому, тому що ти тут сидиш", – пояснила смілива дівчина.