"Борони, Боже, наше село від ока людського та лиха депутатського!" - Степова

Про це у своєму блозі пише Олена Степова, передають Патріоти України.

"Боже правий, Боже всесильний, Боже справедливий та мудрий, борони, Боже, наше село від ока людського та лиха депутатського!

Зараз село треба любити не тіко за гарний врожай картоплі у підвалі та пару баняків помідорів й гурків, квашених на морквяному бадиллі, хріну, листі смородини, що стоять біля мішків з капустою та ящика з морквою серед добрячої сотні закруток, а ще за відсутність бігморд по обіч дороги.

Вийдеш до кіз, а навкруги краса, тиша та осінь. Й ось ще вчора все було таке завзято зелене, а сьогодні більша частина листя вже скуйовдилася, жовтіє, червоніє, тремтить від найменшого вітерцю, немов злочинець від патрульної машини, й нагадує людям про те, як швидко й незбагненно плине час та наша планета у просторі.

Й байдуже весні, літу, осені й зимі, що воно там у ваших політичних чагарях робиться. Осінь прийшла-зелень знесла. Й так кожен рік.

Й ніхто не волає, – рятуйте, депутата, ой, листа, зрєнія лишають. Ніхто за гілку не тримається.

Все плине, все відлітає, таке життя.

Кукурудза на полі зсохлась та скуйовдилась, качани прийняли позу на пів шосту й аж кричать, вимагають імпічмент, тобто прибрати, перемолоти та забути.

Ось де просте рішення усіх проблем. Не стоїть качан, впав, то значить час його вийшов, під ніж, несіть мішки, рубайте кукурудзиння, меліть дертку козам.

Тихо навкруги. Гарно. По селу тиша така, що аж не віриться, що є життя. Особливо політичне. Бо селу та політика до одного місця, знаємо, плавали, вчені. В 2019-му всі перес*алися, передралися й що? – теперечки більшість роблять вигляд, що це не їх гноярка тхне на всю вулицю пліснявим зеленим смердям, а підкинули.

Але не все так просто.

Отак їдеш милуєшся красою землі української. Курява в’ється по дорозі, підіймаючи зжовкле листя. Пташки цвірінькають по обіч дороги, щось вибираючи на всипаній червоними цяточками шипшині.

Навкруги гектари ще не прибраної кукурудзи, сорго чи вже зорані поля, що готують господарства до наступної посівної, ліси на обрії, радують очі яскравими осінніми кольорами, нічого, як-то кажуть, не предвєщало, аж тут, з-за дерева гульк, як стицьпіз*ицьнашарадість чиєсь політичне лібідо – "помножимо й підвищемо, усе, до чого дотягнемось", "освідчемо й зупинемо не знаємо що, але обіцяємо", "поборемо пробки у сраці, на дорогах й відновимо справедливість газа у трубах", "піднімемо пенсії вашому району, а іншому гульк під ніс й курваматір в штани".

Поки до села доїдеш, очі сіпаються. Але є в цьому бігмордному свавіллі обіцянок й покращень одна велика надія. Обіцяють виключно містянам.

Ага! Й давленіє у трубах газових підвищити й освіту освідчить, й інші пенсійно-пільгові інновації для вашого району. Селу нічого не обіцяють й слава Богу.

Тому Боже правий, Боже всесильний, Боже справедливий та мудрий, борони Боже наше село від ока людського та лиха депутатського!

Аби не згадали.

Аби їх кандидатське око в нашу тишу не вп’ялось, та у картоплю нашу з баняками у підвалі не порахувало.

Аби…

Коротше, ви там кандидатам про село нічого не розказуйте. Хай ото там тихо сидять у місті, й кандидують чи депутують. Тіко під контролем.

Обнесли дротом, таблички повісили "депутатів не кормить", струм провели навколо Банкової й тихенько пішли свою справу робить: будувати, захищати, поратись, помідори у баняки закладати.

От тамочки, де в них дизельні трамваї з розетками для бензинової електрики, де освіДчеНні люди, де покращення підвищення, й все таке гламурне висить на дроті у жовтому, як папужка, та натякає на всеобсчий пздец та день відкритих дверей у психіатричний клинці. От там й хай депутують.

Ага! Й хай собі висить, обіцяє собі мовчки, й не знає ні про село наше тихе й з баняком квашених помідорів у підвалі, ні інших стратегічних планів "бурячків посадить десь біля україно-китайського кордону".

Бо не дай Боже, оці кандибобери за селян візьмуться й почнеться – "підвищем осемененіє", "надоїм надої", "увеличим салонаростаніє й мнясоотдачу на усіх полях нашого агрохолдінгу", "переорем недооране", "підвищим надходження добрив на кожен сантиметр поля", "освідчим освидту", "почую кожне поле"...

А так хочеться тиші та просто прибратись у городі! Зелене листя то гарно навесні чи влітку, а ось восени, то вже сміття, то на гноярку та в забуття.

От так би й з біг мордами. Позеленів, повисів, пообіцяв, зжовк, зморщився, зкуйовджився, прибрали та на гноярку. Більше б користі було."