День Віри, Надії, Любові та їх матері Софії: Історія, традиції і заборони свята

День пам'яті Віри, Надії, Любові та їх матері Софії є великим християнським святом, у яке православні вшановують пам'ять святих мучениць, які не піддалися на умовляння поклонитися язичницьким ідолам перед загрозою жорстоких тортур і смерті. Іменини праведниць традиційно відзначаються в останній день першого осіннього місяця - 30 вересня, передають Патріоти України.

У народі у свята є й інша назва - Всесвітні бабські іменини, і проводяться вони з особливими обрядами і супроводжуються деякими правилами та заборонами.

Римські мучениці, які жили в II столітті, вважаються покровительками всіх жінок.

Як свідчать церковні перекази, вдова Софія (що означає премудрість) назвала своїх дочок іменами трьох головних християнських чеснот (давньогрецькою імена звучали як Пістіс - Πίστις, Елпіс - Ἐλπὶς та Агапи - Ἀγάπη). Жінка відкрито виховувала дівчаток у християнській вірі. Коли чутка про це досягла імператора Адріана, той вирішив спочатку подарунками, потім вмовляннями, і нарешті грізними погрозами змусити їх відректися від своєї віри.

У 137 році дівчинки зазнали звірячих катувань, але не зреклися Бога, і в підсумку римський імператор наказав їх обезголовити. Вірі було 12 років, Надії - 10, а Любові тільки 9. За легендою, під час тортур молодшої дівчинки з неба зійшла Божа благодать і осушила росою вогонь у печі, а іскри з неї залишили опіки на тілі самого імператора. У своєму шаленстві Адріан змусив Софію дивитися на тортури і страту, і після залишив її в живих.

Жінка поховала останки дочок і залишилася сидіти біля могили, безперервно молячись. На третій день вона померла.

Церква зарахувала Софію разом із дочками до лику святих. Мощі мучениць від 777 року покояться в Ельзасі, у церкві Ешо.

Обряди і заборони на свято

Наші пращури 30 вересня на іменинах святих Віри, Надії, Любові та їх матері Софії влаштовували дружинам, матерям і дочкам святковий день і самі виконували всю роботу. Так, трудитися жінкам строго заборонялося - це вважалося гріхом і могло позбавити "трудоголіків" заступництва мучениць, обіцяло нещастя.

Жінки в цей день повинні були починати день з такого обряду - від самого ранку якомога більше виплакатися - тоді за повір'ями весь рік не буде причин лити сльози, і нинішній плач здатний залікувати рани душевні та тілесні, відвести від себе і всіх домочадців можливий пристріт і наговори лихих людей. Крім того, ридання мали зміцнити любов і вірність чоловіків, а наречених - зближувати з дівчатами. Цей обряд вважали наймогутнішим оберегом.

День закінчувався вечірніми гуляннями. На них хлопці влаштовували оглядини дівчатам, а ті на святках обирали свого судженого.

До речі, ще одна заборона на Всесвітні бабські іменини стосується сватання та весіль у цей день. Вірили, що на свято побудова нового союзу не принесе щастя, і вибирали для цього іншу дату.

Було також прийнято у день Віри, Надії, Любові і матері їх Софії в церкві ставити дві свічки перед образом Ісуса Христа, а третю несли додому і ставили у святковий коровай, читали над ним молитви про благополуччя в родині, а потім пригощали близьких.

Головні прикмети на день Віри, Надії, Любові та матері їх Софії:

• Якщо у цей день гримить грім - значить, зима буде пізня, а осінь збережеться тепла;
• Якщо на свято видно в небі, як відлітають зграї журавлів, значить вже на Покрову прийде мороз;
• Суха погода на іменини святих мучениць означала пізню зиму, а дощова - ранню весну.