Домашнє навчання: Міфи і реальність

Про це у своєму блозі пише голова ГО «Горизонталі», викладач Київської школи економіки Анастасія Леухіна, передають Патріоти України.

"Мій син шостий рік на домашньому навчанні. Ми пройшли великий і складний шлях, налагоджуючи його так, щоб наблизитися до версії щастя, якої очікували, покидаючи школу, але яка не настала автоматично. Щоб щастя в домашньому форматі таки відбулося, потрібно добре попрацювати. Ділюся поширеними міфами щодо хоумскулінгу. До того ж як серед батьків, так і серед вчителів.

1. На нього не потрібно витрачати свій час. Можна все вирішити найманими вчителями

Є діти, які повністю дають раду з навчанням удома, не залучаючи до нього батьків, але мені дістався інший екземпляр. Як мамі, мені весь час важливо підтримувати і спрямовувати. Важливо допомагати розставляти пріоритети, долати труднощі і задавати ритм. Допомагати у плануванні й логістиці. Якщо йдеться про роботу з викладачами, то і тут важливо з ними чітко обговорювати цілі і завдання, і регулярно відслідковувати прогрес або його відсутність. Наївно вважати, що все це відбудеться само собою. І так, на це потрібно і час, і увага, і вміння споглядати, і здатність робити висновки, і воля змінювати те, що не працює.

2. Хоча б одному з батьків потрібно піти з роботи і займатися з дитиною весь день

Згідно з дослідженнями хоумскулерів у Штатах і Канаді, здебільшого хоумскулінг практикують повні сім'ї, в яких мами не працюють.

В українському випадку я знаю багато сімей, в яких мами, які виховують самостійно одну, двох і навіть трьох дітей, примудряються не тільки підтримувати їх на домашньому, але і заробляти на всю сім'ю. Батьки не повинні ставати вчителями, але підтримку і супровід надавати варто, особливо перший час. А це означає пильно вивчати, робити висновки й адаптувати те, що відбувається, під потреби дитини і сім'ї, долаючи постійно вузькі горлечка, які виникають, — прямо як у бізнесі, проектному менеджменті та навчальних організаціях. Разом з хоумскулером сім'я має стати системою, яка постійно навчається.

3. Всі проблеми з навчанням вирішаться, щойно позбудемося вчителів і школи

Насправді вони лише почнуться. Точніше, не так. Раніше за всі гріхи і прогалини у вигляді поганої поведінки, нудьги й апатії, прокрастинації, відсутності мотивації, надлишку гаджетів та інших принад життя школяра можна було списати на згубний вплив школи, вчителів, підручників та однокласників. Але тепер весь цей багаж тільки ваш. Він нікуди сам собою не дінеться, і з відходом зі школи лише перейде в батьківську юрисдикцію. Це не проблема, це просто виклик, з яким доведеться впоратися. Якщо батьки готові вчитися справлятися з собою і з такими викликами (а це саме постійне навчання в тому чи іншому вигляді), то всі виграють.

4. Все стане легше і невимушеніше

В якомусь сенсі стане. Принаймні ви припинете витрачати сили і гроші на нескінченні й марні батьківські групи, шити костюми з сьогодні на завтра або робити вироби на позавчора. Фоновий стрес, пов’язаний із взаємодією зі школою, дійсно зменшиться. Але, напевно, з’являться нові напруження і виклики, пов’язані з організацією простору і часу, пріоритизацією й упорядкуванням нових відносин зі школою в новому форматі. Бюджет на освіту тепер потрібно буде планувати самостійно, керувати оплатою вчителям. Задавати ліміти теж.

5. Діти стануть дикими асоціальними істотами, не пристосованими до життя в суспільстві

Зізнаюся, за останнє десятиліття, обертаючись у тусовці «домашників» я жодного разу не бачила диких дітей. А от таких, які добре спілкуються, чітко висловлюють свої думки і позиції, які наполягають на своїй думці і вміють впоратися з зовнішніми викликами, бачила. Асоціальних — ні. Хоумскулери — такі ж діти, як і всі. Тільки часто трохи комунікабельніші самостійніші та цілеспрямованіші. Але не здичавілі в соціальному розумінні точно. Тому що соціалізація — це не тільки вміння справлятися з одновіковим колективом класу, зібраним за місцем проживання, це про вміння взаємодіяти зі світом і його складнощами, з людьми та їхніми відмінностями. А світ і відмінності людей точно ширше, ніж клас або школа.

6. Найкраще піти в найближчу школу, яка надає можливість домашнього навчання

Ми довго наполягали, щоб міністерство дало таку можливість, щоб у всіх дітей, незалежно від географії був вибір. На практиці набагато краще закріплювати дитину за школою, яка має досвід роботи з екстернами й домашниками. Тому що гірше за байдужий педколектив може бути тільки педколектив, який знає, що не поділяє і не підтримує право сімей і дітей вибирати формат. А таких багато, зокрема по сусідству.

З огляду на те, що якість контакту зі школою та педагогами важлива для дитини, а досвід вчителів і установки адміністраторів її багато в чому визначає, краще не експериментувати й обирати людей і школи, які вміють працювати з дітьми на домашньому навчанні і лояльно ставляться до такого вибору. Гірше поганої школи може бути тільки педколектив, що мститься дітям і батькам за їхній вибір до неї не ходити.

7. Піти в хоумскулінг «щоб дитині було добре»

Одну мою знайому після року, проведеного сином на домашньому навчанні, почала надто турбувати його успішність. Вона запитала — що вона робить не так? А я її у відповідь запитала: навіщо вона забирала дитину зі школи? Перш ніж зважитися на такий крок, треба дуже чітко поставити собі мету. Бо тривожність з’являється, коли мета стоїть одна, а індикатори обрані зовсім інші.

Моя подруга хотіла створити для дитини комфортніші емоційні умови і знизити рівень стресу, а потім почала міряти ефективність домашнього формату його оцінками з предметів. Цілі, через які люди переходять, можуть бути: забрати дитину з токсичного колективу (або відносин з учителем), розчистити час і простір для реалізації якогось таланту, якісніше зайнятися пріоритетними предметами, відклавши на друге місце все інше, зцілити від травм, вирішити певні особистісні проблеми, дати підтримку особливим потребам. Просто будьте чесними з собою і дитиною про те, навіщо ви це робите, і міряйте кроки категоріями поставленого завдання.

Цілі потім можна змінювати, і найголовніше — домовлятися про них і погоджувати всередині сім'ї. Бо немає нічого гіршого за сімейні розбіжності і внутрішню критику.

8. Повернутися в школу після хоумскулінгу — поразка

Зараз після декількох років проб є досить багато сімей і дітей, які вирішують зупинити практику домашнього навчання і повернутися в школу. І я дуже радію за них. Тому що хоумскулінг — це не квиток в один бік і не втеча назавжди. І коли сім'я або дитина вирішують, що час повертатися, вони точно знають за чим вони повертаються в школу. Найголовніше — не зациклюватися на чомусь одному, пробувати різні методики, викладачів, школи, і знаходити те, що підходить дитині і сім'ї в цей конкретний момент. А раз ми всі з часом змінюємося, наші потреби теж, нічого жахливого в перервах немає. Відчувати потребу в змінах і творити їх власноручно — перемога, а не поразка."