"Допомагати може кожен. Головне - бажання!": Неймовірна історія зоозахисниці Світлани Безсмертної

Про це Світлана Безсмертна розповіла у своєму блозі, передають Патріоти України.

"Склалося так, що ми поїхали жити до Польщі. Однак через хворобу моєї мами змушені були повернутися з Варшави до Києва. Водночас я все життя була собачником, а собаки в нашому домі жили завжди.

П'ять років тому я зіткнулася з жахливою ситуацією — із хвилею отруєнь безпритульних тварин у моєму районі. Під час прогулянки зі старшою дочкою ми побачили, як з-під автомобіля, який стояв на світлофорі, вискочив собака. Я не знала, що тварина отруєна, і вирішила, що собаку збила машина. На жаль, врятувати приречену тварину ми не встигли.

Трагедія, що сталася на моїх очах, залишила сильне враження. А через кілька днів зателефонувала подруга і розповіла аналогічну історію з іншим бездомною собакою.

У підсумку я познайомилася з місцевими зоозахисниками і з жахом дізналася, що в Україні є сайти догхантерів, які полюють на бездомних собак.

Першою жертвою, яку я побачила на такому сайті, виявився собака, який живе в нашому районі. Я його впізнала, тому що часто бачила поруч із зоомагазином, де купувала товари для своїх вихованців.

Я зрозуміла: життя цього собаки висить на волосині і, можливо, вже завтра його не буде серед живих.

Тому дуже спонтанно й емоційно прийняла рішення врятувати бездомну тварину і забрати до себе. І хоча я живу в приватному будинку, на той момент у мене не було навіть підготовленої території. Але я твердо вирішила врятувати собаці життя.

До кінця 2014-го у мене вже жили сім собак. Я їх лікувала, вакцинувала і стерилізувала власним коштом.

В на початку 2015-го в Фейсбуці з'явився допис про жахливі умови утримання тварин у муніципальному притулку в Бородянці. Нашій групі волонтерів вдалося здійснити справжню реформу щодо цього муніципального притулку. А кількох собак звідти я забрала до себе.

Зараз на території мого приватного будинку живуть 34 собаки, вісім з яких інваліди-спинальники. Також є собаки, яких збили машини, розстрілювали догхантери або від яких відмовилися колишні власники. Загалом через мої руки пройшло приблизно 70 тварин. До того ж з різних регіонів України.

Але оскільки взяти більше тварин вже фізично не можу, я проводжу багато консультацій, розповідаю, як потрібно доглядати за тваринами, на чому зробити акцент, до яких лікарів звертатися. Завдяки цьому багато людей, вислухавши мою історію і побачивши, як живуть наші собачки, ризикнули залишити бездомну тварину у себе.

Знайти хорошу сім'ю для бездомної тварини складно. А з огляду на нинішню економічну ситуацію в країні, не кожен ризикне взяти собі вихованця, адже це величезна відповідальність.

Тому моя мрія — створити реабілітаційний центр, де можна було б об'єднати зусилля волонтерів і допомагати більшій кількості травмованих тварин. І на базі такого центру проводити так звані уроки добра. Щоб кожен побачив, наскільки тварини-інваліди оптимістичні, і незважаючи ні на що, не втратили віру в людину.

Навіть більше, такі тварини можуть справити терапевтичний вплив, своїм прикладом доводячи, що собака-інвалід також має право на життя. І це допоможе змінити менталітет українців.

Адже я впевнена, що незалежно від положення в суспільстві і статусу, допомагати може кожен.

Головне — бажання!"