Фронтові історії: Від війни до капеланства. Як ветеран поборов залежність і допомагає іншим знайти себе (фото)

На війну Андрій потрапив у третій хвилі мобілізації. У складі 17-ї окремої танкової бригади він пройшов бої за визволення Дебальцевого. Але війна закінчилася для хлопця у жовтні 2014-го, коли він отримав важке поранення, - розповідають у Фонді "Повернись живим", передають Патріоти України.

«Нас саме вивели з-під Дебальцевого. Нашу бригаду замінила 128-ма ОГШБр, а ми переїжджали на іншу позицію, – говорить Андрій. – Я був командиром БМП-2, і моє відділення приїхало відпочивати у Попасну. Розмістилися хто де зміг, я ліг спати біля техніки. Пам’ятаю, мені було незручно, і я перевернувся. А через півгодини прилетів снаряд гранатомету. Граната влучила у ногу, саме туди, де півгодини тому лежала моя голова. І у той момент моя війна скінчилася».

Ветеран каже: не може пригадати страшних моментів під час боїв. Напевно, тому що найважчим став час саме після поранення.

«Я боявся, що більше не зможу рухатися, стану «овочем». У мене був важкий стан, близько десяти днів я не їв. Лікарі прийшли до моїх батьків і сказали, що, якщо я через два дні не почну їсти, то мене будуть виключати від апаратів життєдіяльності. Коли я йшов на війну, казав батькам: «Не переживайте, я додому повернуся живим». І ось, у той момент, коли я був у важкому стані, в голові промайнула ця думка, я відкрив очі і сказав, що хочу їсти. Лікарі прогнозувати півроку реабілітації, але через півтора місяці я вже був на ногах, їздив по Києву, а потім виписався зі шпиталю. Чи про щось я жалкую? Ні про що».

У 2016 році Андрій брав участь у проекті «Viva! Переможці», був співорганізатором та учасником змагань «Ігри Героїв». Весь цей час він намагався по-справжньому повернутися з війни.

«Півтора роки тому я переїхав з рідного Кривого Рогу до Житомира, і пішов до протестантської церкви. Там познайомився з капеланом, а потім – з єпископом у Києві, який і посвятив мене у капелани від Міністерства оборони. Зараз у Житомирі я служу волонтером-наставником для колишніх нарко- і алкозалежних людей. Я сам проходив цю реабілітацію – після поранення чотири роки вживав наркотики. Сьогодні дуже багато хлопців, які також потребують допомоги. У мене є пробудження служити і для тих, хто вже прийшов з війни, і для діючих військових. Дуже би хотілося створити кабінет психологічної розгрузки для ветеранів та бійців».

Днями Андрій Забігайло пройшов збори капеланів у Міжнародному центрі миротворчості та безпеки Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Це вже треті подібні навчання. Вони тривають десять днів, участь у них беруть 60 капеланів з різних бригад та міст України. Під час занять священнослужителі опановують ази тактичної підготовки та медицини, психології, застосування засобів зв’язку, інженерної підготовки й мінної безпеки. Офіційно інститут капеланства в армії виник у 2016 році, хоча на волонтерських засадах священики супроводжують українських бійців з початку війни.

«В основному, як ми віримо? Раз на рік сходив до церкви – ото і вся віра. Сказати, що, коли я воював, був атеїстом або віруючим, – не можу. Один раз до нас приїжджали капелани, але ми були на виїзді, й після того з ними я більше не зустрічався. Але зараз, аналізуючи весь час, що я пробув у зоні АТО, я розумію, де Бог провів мене у багатьох складних ситуаціях, – каже Андрій. – Заняття, на яких я знаходився, проходили кожного дня, також була можливість займатися спортом, а у проміжках між лекціями спілкуватися з капеланами, які служать з військовими вже не перший рік. Це дуже гарний досвід. Наприклад, у нас проходили тренінги з психології, де розповідали, як працювати з військовими, які мають посттравматичний синдром. Після навчань я планую на 10-14 днів виїхати зі штатним капеланом однієї з бригад на Донбас, подивитися, як працюють капелани на Сході, перейняти ще й цей досвід».