"Гумор приречених", або Головні меми окупованого Донбасу (фото, відео)

Комендантська година, концерти з будь-якого приводу та об’єднання з Росією. Це улюблені теми для мемів у пабліках окупованих міст в соціальних мережах.

Над чим ще сміються жителі непідконтрольної владі України частини Донбасу? Чи можливо контролювати гумор в окупації та карати за жарти? Про це розповів в інтерв’ю «Донбас.Реалії» медіаексперт і політичний консультант Олексій Ковжун, передають Патріоти України.

– Поговоримо про меми, які з’являються у різних пабліках Донецька і Луганська, як, наприклад, «Типовий Донецьк» чи «Типовий Луганськ». Що таке меми і чи можна їх назвати сучасною народною творчістю, народним фольклором?

– «Мем» – слово, як поняття, ввів в ужиток Річард Докінз, один із так званих «нових атеїстів». У книзі «Егоїстичний ген» Докінз у далекому 1976 році вжив поняття «мем». Це така одиниця інформації як ген, яка визначає, якою наша з вами «тушка» створюється і як ми потім живемо. Мем – це одиниця інформації.

– Як взагалі обирається тематика цих жартів, які з’являються в певних пабліках, певних спільнотах. Ось, для прикладу, в Донецьку найбільше – про комендантську годину. Вони просто не припиняють жартувати про це.

Або ж про концерти. Ось нещодавно я знайшла список повних нібито «офіційних свят» в ОРДО і в коментарях люди почали жартувати про те, що не вистачить в Росії «зірок» , щоб на кожен приїжджати. І жартували про те, що кумедно було б зробити «День комендантської години» і добу не виходити з дому.

Питання у тому, як обирається ця тематика – вона сама по собі народжується, це рефлексія на події, які відбуваються?

– Тут ось яка кумедна штука. Коли був Радянський Союз – там були анекдоти. Анекдоти як жанр вимирає, оскільки його витісняють меми. Коли в одній картинці – зав’язка, оповідь, розв’язка і полегшення – ось це саме «ха-ха-ха». За анекдотами «радянологи» визначали, що відбувається в закритому, радянському суспільстві.

Скажімо, класична радянська байка зараз незрозуміла нікому. Коли по телевізору «Лебедине озеро», всі радянські люди знали що в Москві – «мінус один». Коли помирав черговий генеральний секретар – включали «Лебедине озеро», це означало, що на одну людину стало менше. Поза контекстом це незрозуміло, але по жарту можна визначити контекст, в якому людина перебуває.

І ось це про «концертну донецьку народну республіку» – ми бачимо, що ось це відчуття свята, яке там намагаються російські куратори нав’язати – воно дає відчуття штучності і перебору. І, власне, масова свідомість реагує таким чином на те, що відбувається.

І по ось цим мемам можна зрозуміти: що відбувається, що турбує і напружує людей. Тому що загалом ось цей гумор – досить приречений. І нам з вами ці меми – не смішні. Ти розумієш, що людей турбує щось зовсім інше. Вони живуть в іншій реальності. Вони живуть в галюцинаціях, які на них випромінюють постійними концертами. Такі веселощі попкультури дають ілюзію того, що ти ніби отримуєш те, що хочеш, тут і зараз, яке трохи обмежується «комендантською годиною».

– Ви сказали, що ми можемо дізнатися, що турбує людей, тому що по суті з їхнього телебачення, яке наскрізь свідомо пропагандистське, ми не дізнаємося справжнього ставлення людей до того чи іншого явища. Чи можна сказати, що ці пабліки, ці меми – це те, звідки можна брати справжню інформацію про те, що там відбувається насправді.

– Абсолютно. Це так само, як в лабораторіях по аналізах людини визначають, що відбувається в організмі. Я застав Радянський Союз, коли був чудовий жарт, який звучав так: «Добрий вечір» – збрехав теледиктор». Він показує, що телебачення сприймалося, як пропаганда і навіть як брехня. І навіть коли диктор говорить «Добрий вечір», всі розуміють, що це брехня, тому що він не добрий. І коли тебе тиснуть цією тотальною пропагандою, в Радянському Союзі це вивалювалося анекдотами, а зараз це вивалюється – у мемах.

«Це грім чи обстріл?» – це класичний гумор шибеника, це спосіб справлятися з нестерпними обставинами життя. Це спосіб показати собі і тому, кому ти це надсилаєш, мовляв, мене лякають, а мені не страшно. Коли ви підете в кіно на фільм жахів, ви відчуєте в якийсь момент, коли ноги зводить судомами, а потім якось трохи попускає, а потім ви чуєте сміх в залі. Люди сміються не тому що їм смішно, а тому що люди таким чином справляються з тим страхом, який на них щойно наводили з екрану.

– Як вони не бояться, що їх якось відстежать. Тобто відстежити творця мемчіка – це в принципі, напевно, нереально, але коли паблік роблять перепост, то ти легко можеш дізнатися, хто адміністратор і знайти його. Тому що там є досить жорсткі, як для їхніх реалій меми. Адже є багато історій, коли людей за їхні позиції в соцмережах, за перепис заарештовували, переслідували і так далі.

– Справа в тому, що у людей все-таки присутнє відчуття того, що це анонімно, оскільки, з одного боку – я прихований під ніком і що я такого зробив. А з іншого – загальний рівень насильства і беззаконня такий, що всім зрозуміло, що з тобою може статися все, що завгодно, у будь-який момент і це робить репресії ефективними.

Тому якщо взяти ідеальну систему, погану, але ідеальну, де у тебе є чіткі межі, з дуже жорсткими покараннями, тобто назвав короля какаш*** – тобі відрубали голову. І це навіть не обговорюється.

Але якщо взяти сталінську машину, коли всі розуміли, що ти можеш бути наступним, тому що немає чіткого механізму – чому цього заарештували, чому цього розстріляли, чому цього відпустили.

І саме ця відсутність причинно-наслідкових зв’язків і робить систему репресій для нагнітання страху на окремій території дуже ефективною, з одного боку. З іншого – це породжує цей гумор шибеника. Прокататися на поїзді метро ззаду, пройтися п’яним по перилах мосту, це якась зухвалість, бо можуть за таке заарештувати і мучити на підвалі? Напевно. Але заарештувати і мучити на підвалі можуть і просто так.

– По суті, якщо підсумувати, то чи можна назвати це якимось останнім джерелом якогось нецензурованого гумору і справжніх настроїв людей?

– Тут ми чітко бачимо, що гумор виконує функцію захисту останніх уламків раціональності. Захисту людини від цього когнітивного дисонансу: якщо тут так погано, то чому я тут живу. Це спосіб справлятися з нестерпними обставинами.

Це не той гумор, який нас радує чи веселить кого-небудь, це той гумор, яким підбадьорюють один одного приречені в камері. Коли ти дивишся, над чим люди сміються – ти розумієш, що відбувається у них в голові, що відбувається у них в житті.

Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Інші публікації автора

День Віри, Надії, Любові та Софії: Народні прикмети

п’ятниця, 30 вересень 2022, 6:11

30 вересня святкують день ангела жінок на ім'я Віра, Любов, Надія і Софія. Також в честь цього дня іменинницям обов'язково потрібно сходити в церкву, і попросити у ікони трьох великомучениць здоров'я, любові, благополуччя собі і своїй родині. Вранці в ...

З архіву ПУ. Кухня літа: Рецепти швидких, смачних та простих страв з кабачків

п’ятниця, 15 липень 2022, 23:55

Страви з кабачків – це те, без чого важко уявити собі літо! Цей овоч дуже універсальний – з кабачків можна готувати перші, другі страви та закуски. Рецепти з кабачками дуже прості у приготуванні, то ж з ними впорається будь-хто. Окрім своїх корисних вл...