Сім’я Ленделів живе у селі Загаття на Іршавщині. Обом у цьому подружжі по 45, і вони разом ще зі шкільної лави. Пані Марія якийсь час працювала в держустанові, але перекваліфікувалася на пасічника і нині вона одна з небагатьох жінок, котрі стали в цій справі професіоналами. А ось для чоловіка пасічництво не основне заняття: життєве його покликання — служіння Богові. Отець Анатолій виконує обов’язки у православній громаді сусіднього села Кам’янське.

Їхню садибу на околиці села спостережливе око неодмінно помітить. Упорядкована і вдало вписана у гірський рельєф, вона має ще одну особливість. Поміж кольоровими вуликами ростуть кущі лаванди, які пахощами далеко дають про себе знати.

Їхня пасіка налічує понад 200 бджолородин. Мають нуклеусний парк на 800 матко-місць і два апібудиночки, в яких можна відпочити та оздоровитися. Усі вулики, будиночки на пасіці — справа їхніх рук.

Серед бджолиних помешкань є особливе, ні на що не схоже, — смарт-вулик. Він інноваційний, містить розумне електронне начиння. Утім, про все по порядку.

Три роки тому фахівці зі сфери IT-технологій запропонували цій сім’ї взяти участь у практичному випробуванні розробленого програмістами смарт-вулика. Він передаватиме основні дані про стан самого вулика і бджіл за допомогою GPS-зв’язку, не вимагаючи постійної присутності людини. Можливо, вперше у світовій практиці (авторам про щось подібне не відомо) показники всередині вулика передаються через смартфон і стають доступними в режимі онлайн. Підзаряджати його не потрібно: джерело енергії — вмонтовані сонячні батареї.

Засновники проєкту Amohive — українські фахівці IT Ігор Курдін й Олег Клочко знайшли відгук і підтримку лише в сім’ї Лендел на Закарпатті та на одній з пасік Полтавщини. Вони погодилися встановити на своїх пасіках смарт-вулики, забезпечувати їхнє збереження та надходження інформації з них. Загалом в Україні, а також у Польщі, Німеччині та Канаді нині налічують 29 вуликів з означенням «смарт».

Транслюють… бджолині новини

Експеримент триває з 2015-го. І половину з цього часу в ньому беруть участь закарпатські пасічники, справно стежачи за безперебійною роботою інноваційного вулика. Прилад щогодини передає «бджолині новини» в центр їхньої обробки. Висновки з них виводять на нове розуміння поведінки бджіл, допомагають підвищувати їхню продуктивність.

«Нам не потрібно йти відчиняти вулик, бо вже із зображень у вигляді графіків, що надходять на смартфон, усе бачимо. Наприклад, чи є в нас приріст меду, чи немає. Ці дані бачимо й щодо інших смарт-вуликів, які беруть участь у проєкті: їх передають у центр обробки даних. Графіки змінюються щогодини: електроніка у вулику на кілька секунд прокидається зі сну і за той короткий час встановлює місцеперебування, вимірює температуру всередині і зовні, вологість і вагу. Останній із цих параметрів дає змогу дізнатися, скільки бджоли принесли меду, як цей процес відбувався протягом дня. Наприкінці дня вулик важитиме на кілька кілограмів більше, з чого можемо судити про кількість зібраного нектару», — захоплено розповідає Марія Лендел.

Завдяки таким даним можна робити узагальнення, де кращий медозбір. А ще робити висновки, в яких місцевостях доцільно розташовувати вулики. Завдяки такій системі інформування пасічникам вдається досягати колосальних успіхів: у Канаді два останні роки приблизно кожен третій вулик дає по 65 і більше кілограмів меду.

«Нам пощастило»

Це сьогодні про них говорять як про один з найкращих в області племінних бджолорозплідників. До слова, отець Анатолій очолив створене торік Об’єднання пасічників Іршавщини, до якого ввійшли понад пів сотні власників пасік. На початку ж і сім’я Ленделів належала до таких самих аматорів, які крихта за крихтою накопичували знання та набували досвіду.

На запитання, з чого почалося заняття бджолярством, Марія Лендел щиросердно зізналася: «Нам пощастило. Якось улітку бджолиний рій залетів у комин нашої хати й оселився там. Ми його зняли і помістили у вулик, позичений у знайомого. Але не маючи навичок і не знаючи, як зберегти ту сім’ю, ми її втратили. І все-таки бажання не втратили: наступного року самі придбали бджіл і почали більш предметно ними займатися. Відтоді щороку кількість сімей збільшувалася в середньому на два десятки, і нині вже маємо їх 220».

Продають бджолопакети (сім’ї), бджоломатки, мед, маточне молочко, пергу, пилок і ще багато чого, що пов’язане з цими комахами. «Кому потрібні мазі, настоянки, — виготовляємо, — продовжувала пані Марія. — Останнім часом багато хто замовляє воскову міль за властивості, що допомагають від туберкульозу (лікує легені). Ще в асортименті можуть бути свічки для лікування геморою. Їх готую із прополісу з додаванням олії какао. Усе це робимо з додержанням технології. І якщо людям це допомагає, то чому б ні. Не кладу в основу гроші, а намагаюся зробити так, щоб і мені, і їм було добре».

Карпатка поза конкуренцією

Карпатські бджоли на пасіках у регіонах України, де достатньо медоносів — соняшнику, гречки або гірчиці, дають по 90—100 кілограмів меду за сезон. Така продуктивність одного вулика не порівнянна з багатьма завезеними породами, які подекуди дуже настирливо впроваджують.

Про бджолу-карпатку кажуть, що ця порода перевірена часом, випробувана століттями. Із самого ранку вже вилітає працювати, чого ні її відомі конкурентки карніка, бакфаст, італійка не роблять. Вона дуже миролюбна. А ще зимостійка: чимало іншопорідних сімей цьогоріч загинули через морози, а всі бджоли карпатської успішно перезимували. Важливо й те, що ця порода ощадливо витрачає корм — властивість, якої позбавлені інші.

Отримане від профільного міністерства Свідоцтво племінного бджолорозплідника підтверджує, що ця пасіка матковивідна саме з карпатської бджоли. І в цьому напрямі сім’я Ленделів, удосконалюючись, йде далі.

«Ми розвиваємо й торгуємо генетичними біоресурсами. Дуже довго йшли до цього — не менш ніж десять років. Спочатку два роки тому отримали статус племінної пасіки, а місяць тому — племінного бджолорозплідника. Це дає право реалізовувати чистопорідну карпатську бджолу офіційно, а не з-під поли, як дехто це робить, — розповідає отець Анатолій. — Бо до України в кишенях завозять бджіл порід бакфаст, карніка, італійка, і цей процес часто не контрольований, це загроза для карпатської бджоли. Наша селекція спрямована на те, щоб не дати місцевій породі розчинитися в крові чужинок».

У селекції - без секретів

«Після повернення з гір матку підсаджуємо у відводок і протягом року тестуємо, чи ця лінія продуктивна. Якщо так, то надалі вона стає джерелом племінного матеріалу. І це дає повне право реалізовувати бджолосім’ї з наших Карпат пасічникам з інших регіонів, — ділиться деталями пані Марія і додає: — Розуміння родоводу та інформація про попередні покоління — додаткова гарантія отримання очікуваних результатів. Ми давно зрозуміли, що селекція, системність роботи в цьому напрямі поліпшують господарські показники й дають змогу зберегти в чистоті генофонд популяції карпатської бджоли. Ця справа нелегка, але коли любиш бджолу, турбуєшся про неї й наполегливо стараєшся, то все вдається».

«З окупністю почекаємо»

Звідки така обізнаність із секретами бджільництва? Відповідають, що про все дізнаються із книжок і спеціалізованих сайтів в інтернеті. Хоч навчальних закладів не закінчували, знають про бджіл майже все і технічно озброїлися на всі сто.

Придбали верстат для штучного запліднення бджолиних маток. У його складі мікроскоп та інші найточніші прилади. Уже випробували його в дії. Нині більше коштів вкладають у справу, ніж отримують від неї економічного ефекту. Інвестиції в селекцію та поліпшення характеристик породи окупляться лише з часом, однак вони дають змогу залишатися на передовій у бджолярстві. Тому на швидку окупність не сподіваються. «З нею почекаємо, нині це не головне», — заявляють у сім’ї Ленделів.

Не все мед для пасічника

Пасічники Закарпаття минулий рік завершили без меду. Його не вистачило навіть для споживання бджолам, яких доводилося підгодовувати. І така ситуація повторюється другий рік. Цвіт акації змерз, а влітку, коли цвіла липа, — ішов дощ. Тож медозбору майже не було. В успішні роки, бувало, на мед навіть посуду не вистачало. Тоді збирали по 45—50 кілограмів, кажуть наші герої. Для краю за Карпатами це добрий показник. Сподівання на великий мед вони на нинішній рік таки не полишають, але ставку роблять на племінну справу. Бджолопакети з карпатською бджолою, як і в попередні роки, роз’їдуться по всій Україні, а частина — й за кордон.