"Ізоляція": Територія жаху, або Що відбувається у донецькій в’язниці, яку терористи перетворили на справжній концтабір

Донеччанин Андрій Кочмурадов — один із тих, кому довелося побувати в катівнях так званого МГБ, що орудує на території ОРДЛО. Його разом із дружиною заарештували в жовтні 2017 року — нібито за шпигунство на користь СБУ, передають Патріоти України з посиланням на НВ.

Наступні півтора року Кочмурадов провів у в’язниці Ізоляція — колишньому артпросторі Донецька, який бойовики перетворили на справжній концтабір. Місце, в якому раніше панувала сучасна культура, прославилося звірячими тортурами тамтешніх в’язнів.

Кочмурадову навіть згадувати, що відбувалося, там важко. Він лише коротко говорить, що наглядачі вставляли чоловікам-арештантам електричні дроти в задній прохід і били струмом, а жінок ґвалтували різними способами. Недалеко від їхньої камери була жіноча — важко описати словами ті нестямні крики, що доносилися з неї, скупо розповідає колишній арештант.

«В охороні Ізоляції зібралися особливо жахливі, жорстокі люди, — каже Кочмурадов. — Але зробила їх такими безконтрольність із боку міжнародних спостережних місій». За весь час, що він був у полоні, українець не бачив жодного представника ОБСЄ або Червоного Хреста. Вже після звільнення він зустрічався з представниками цих структур, які у приватних бесідах зізналися: їм відомо про катастрофічну ситуацію з правами людини в Донецьку і Луганську. Але нічого зробити вони з цим не можуть.

Офіційно у «ДНР» приблизно 12 в’язниць, де містяться менше 9 тис. ув’язнених. Але Ізоляція належить до так званих неофіційних місць ув’язнення. За даними Офісу генпрокурора України, у «ЛДНР» є понад 160 таких «точок», через які з 2014-го до 2019-го пройшло більше ніж 3,5 тис. незаконно утримуваних осіб. А за інформацією СБУ, яку отримав НВ, катування там відбуваються на регулярній основі.

В офіційних паперах спецслужби це описано сухо: в Ізоляції застосовувалися різні тортури, серед яких «водні процедури» — опускання голови арештанта у відро з водою або обливання голих в’язнів надворі в мороз. Згадано й «інгаляцію» — це коли в’язня закривають в одиночну камеру, на підлозі якої щедро розкидана хлорка. Ту заливають водою, що призводить до виділення задушливого газу.

Через Ізоляцію, орієнтовно, пройшло приблизно 1 тис. людей — не тільки проукраїнських активістів (їх сепаратисти називали «німцями»), а й місцевих бізнесменів, а також «ополченців», які проштрафилися.

Для політв'язнів у «ЛДНР» є й «офіційні» місця ув’язнення, не менш страшні: СІЗО № 5 Донецька, спеціальний барак камерного типу 97-ї колонії у Макіївці, підвал «МГБ» у Горлівці. Крім того, у двох колоніях Макіївки і в кількох «постах» донецького СІЗО тримають полонених українських військових.

Але все-таки більшість таких людей, за словами правозахисника Павла Лисянського, потрапляють у місця на кшталт Ізоляції. Як правило, це занедбані шахти, колишні промислові зони і нескінченні підвали в будівлях «силових структур».

Каральна система ОРДЛО скопійована з російської, каже правозахисник. Це й не дивно: за даними СБУ, в «тюрем» і «підвалів» у «ЛДНР» є куратори з ФСБ РФ, які мають на руках повні списки в’язнів. «Усі процеси, які пов’язані з ОРДЛО, курирує управління президента РФ із прикордонного співробітництва», — впевнений Лисянський.

Палич, Ленін і Монгол

У в’язниці Ізоляція по-донбаськи багата біографія. На донецькій вулиці Світлий шлях, 3 розташовані приміщення колишнього заводу з виробництва ізоляційних матеріалів, який припинив свою роботу в 1990-і. Від 2010-го до 2014 року на цій території розміщувався артфонд Ізоляція, де проводили перформанси та виставки. А потім там осіли бойовики, які завезли із собою перших бранців. Так культурний простір перетворився на пекло, сама згадка якого лякає багатьох жителів «ДНР».

Через нього пройшов Станіслав Асєєв, колишній житель Макіївки. Він писав статті для українських ЗМІ, але у травні 2017-го макіївчанина схопили. І до грудня 2019-го, аж до обміну в Київ, Асєєв провів у Ізоляції. Місцевий «суд» дав йому два терміни — по 15 років кожен.

Нещодавно колишній в’язень випустив книгу спогадів про Ізоляцію, і це один із найважчих текстів, коли-небудь надрукованих у сучасній Україні.

Асєєв зустрівся з НВ і ще раз згадав пережите.

Порядки в Ізоляції були, за його словами, вкрай жорсткими: всі ув’язнені пересувалися між камерами з пакетами на головах, регулярно працювали і настільки ж регулярно піддавалися тортурам. Одного співкамерника Асєєва катували місяць, тримаючи в підвалі пристебнутим наручниками до ґрат, і періодично возили «на бесіди» в будівлю «МГБ ДНР».

«А ще був такий Палич. Коли він напивався, то вривався в камеру і всіх бив до напівсмерті. Просто бігав як божевільний із камери в камеру і бив, як справжній садист, — згадує Асєєв. — А наступного дня Палич приходив до нас як ніби нічого не сталось і пригощав протермінованими цукерками Конті з пограбованого [донецького гіпермаркету] Метро. Повна шизофренія творилася».

За даними аналітичної записки СБУ, наявної у НВ, Палич — не простий охоронець, а один із кураторів Ізоляції, «який керував» в’язницею до лютого 2018-го. За даними української спецслужби, цього уродженця Донецької області звуть Денис Куликовський, і в записці йому дали таку характеристику: «схильний до гомосексуалізму, насильства і надмірного вживання алкоголю».

Коли Палича прибрали, його місце зайняли якісь Василь Євдокимов, уродженець Дебальцевого з позивним Ленін, і Станіслав Слепньов (Монгол) із Харцизька.

В Ізоляції сидять не тільки проукраїнські налаштовані громадяни, бізнесмени, у яких вимагають гроші, і порушники дисципліни з-поміж ополченців, але і «твіттеряни». Так у «ДНР» називають людей, які через необережність залишили в соцмережах негативні відгуки про порядки в «республіці». Серед таких опинився Олександр Болотін, член громадської палати «ДНР», який у січні 2020-го покритикував онлайн «керівництво» Макіївки за погану якість дитячого харчування у школах, а місцеве «МВС» — за численні затримання людей під час новорічних свят. Зрештою Болотін отримав звинувачення у «провокуванні ненависті і ворожнечі, приниженні людської гідності».

«В Ізоляції я дізнався безліч відтінків страху, — продовжує згадувати Асєєв. — Тортури щоразу вдосконалювалися. Могли роздягнути догола, змусити стінку тримати, а ззаду лупити спеціальною трубкою по статевих органах, поки ті не роздуються, як у бика».

Свої «відтінки страху», але не в Ізоляції пізнав і Валерій Павлюк, викладач одного з київських вишів. У 2016-му він поїхав до родичів у Донецьк, але на блокпосту його затримали і звинуватили в участі у війні на боці українських добробатів, відвезли в Горлівку і кинули до підвалу.

«Били в першу ніч так сильно, що обличчя у мене після цього не було. Іноді, отримуючи удар ногою, я внутрішньо радів, що поцілили не по скроні. Я прикладав у підвалі голову до холодної стіни, щоб якось пом’якшити біль. До того ж бив мене той, хто не в наряді під час виконання, нібито неофіційно заходив у камеру і бив до напівсмерті», — розповідає Павлюк.

Дружина довго не могла його знайти, хоча зверталася і в донецьке «МГБ», і «МВС».

Випадкових людей у в’язницях ОРДЛО вистачає. Лисянський наводить приклад братів Олександра й Ігоря Борисових, яких «МГБ ЛНР» затримало на початку січня 2021 року звинувативши у скоєнні теракту. Їх, за словами правозахисника, теж катували струмом, хоча обидва ніяким «тероризмом» не займалися. «Чому так відбувається? Є така негласна такса — $500 за виявленого шпигуна, її отримує оперативник «МГБ», — пояснює Лисянський. — Зрозуміло, що вони зацікавлені «ловити шпигунів».

Без виходу

Адвокат Іван Посекун, який проживає на підконтрольній частині України, через групу захисників з ОРДЛО намагається допомагати тим, хто потрапив у руки «спецслужб ЛДНР». Але робити це вкрай складно: до бранців, які перебувають у в’язницях на території окупованого Донбасу, в принципі немає доступу. «Допускають до них тільки» своїх «адвокатів, а тому належної юридичної допомоги вони не отримують. А суди проходять у кулуарному форматі, в закритих кімнатах, — пояснює Посекун. — Правосуддям усе це взагалі складно назвати».

Він пояснює, що «законодавство», яке діє на території «ЛДНР» — це суміш українських і російських законів, але щороку її роблять усе жорсткішою.

Поки все, що може українська сторона, — це займатися обміном полонених, а також заочно засуджувати людей, які керують в’язницями в ОРДЛО. Так, у справі Ізоляції, за словами Андрія Лещенка, начальника управління Департаменту офісу генпрокурора щодо злочинів, здійснених в умовах збройного конфлікту, проходить п’ять осіб.

У СБУ повідомили НВ, що вони відстежили більше ніж 20 росіян і місцевих службовців «МГБ і «МВС», причетних до роботи найстрашнішої в’язниці окупованого Донбасу.

Лисянський вважає, що цього мало. Варто, мовляв, звертати увагу політиків зі США і країн ЄС на звірства, які чинили у «ЛДНР» під кураторством росіян. «Ніхто ж не знає, що Росія творить у цих в’язницях. А значить, сотні людей продовжують страждати там просто від нелюдських мук», — додає він.

Історія концтабору

Уривки з книги «Світлий Шлях»: Історія одного концтабору колишнього бранця в’язниці Ізоляція Станіслава Асєєва

«Мій сусід, що посивів за місяць, розповість вам іще одну частину правди: він тиждень не міг говорити, бо втратив голос — зірвав його за одну ніч, поки кричав із прив’язаними до геніталій проводами. Електричний струм і облізла шкіра на мошонці розкажуть вам про „Ізоляцію“ значно краще, ніж кондиціонер».

«Тут усе символічно. Якщо ви пройдетеся по „Ізоляції“ без мішка чи пакета на голові, — а таке право можна заробити через місяці, — то просто біля спуску в підвал побачите картини із зображенням Леніна, а також його бюст».

«За кілька місяців один із охоронців хвалитиметься, що поряд з „Ізоляцією“ навіть автобуси стараються не спинятися. Печальна слава про „донецький концтабір“ пробуджує в його засновників справжню гордість. Вони — творці страху, єдиного продукту, який випускає нині колишній завод».

«Неправильно було б вважати, що в’язні бояться суто фізичного болю чи сексуального насилля. Коли багато місяців спостерігати за тим, що відбувається, стає очевидно, що ми перебували в стані психологічної коми — незалежно від того, застосовували до нас тоді якісь заходи впливу чи ні. Цю думку добре ілюструє ситуація чоловіка, якому в „Ізоляції“ щодня робили таку собі „флюорографію“. Під час роздачі їжі він підставляв груди до вже згадуваної „кормушки“, а якийсь час потому — не одразу — діставав потужний удар з протилежного боку дверей. Урешті за розвагу стало просто тримати його біля дверей — чоловік стояв із замруженими очима і тремтів усім тілом, але удару так і не діставав».

«Першими почали бити жінок. У сьомій камері на той момент була переважно молодь: дівчата до тридцяти років. Попри музику, я чітко чув за стіною їхній стогін і глухі удари, поки сам Палич кричав на них: „Шлюхи!“ — і пропонував, щоб котрась із них зробила йому мінет. Так він цілісіньку ніч гасав від дверей однієї камери до іншої, чомусь оминувши саме нашу».