Карантин так карантин: Як коронавірус змінив побут сім'ї з Чикаго

Уже зараз зрозуміло, що наслідки пандемії будуть катастрофічними для США: через коронавірус за останні шість тижнів втратили роботу понад 30 мільйонів американців, і всі вони подають заявки на допомогу з безробіття. Як коронавірус змінив побут сім'ї з Чикаго, розповів киянин Михайло Пієвський, який живе в Америці, передають Патріоти України з посиланням на Апостроф.

Кожен мій день починається з перегляду свіжої (оновлюється щодоби) статистики з коронавірусу в Америці. На перших позиціях штати Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Массачусетс і мій штат Іллінойс. Це стабільні чотири штати-"лідери", далі статистика йде по низхідній, а в кінці таблиці - Аляска.

Якщо проаналізувати, близько 40% всієї цієї жахливої статистики дають Нью-Йорк і Нью-Джерсі - два штати, що розділяються річкою Гудзон. Тут найбільша щільність населення, і тому такі показники. Всі дані по цих штатах фактично відображають захворювання в місті Нью-Йорк і його передмістях, звідки переважна більшість жителів їздять на роботу. Це ж стосується частини штату Коннектикут.

Найменше коронавірус вразив аграрну глибинку. Американські фермери мало подорожують, зайняті на полях неподалік від своїх же будинків.

Наш Іллінойс - теж переважно аграрний величезний штат. Щоб перетнути його з півночі на південь, треба 5-6 годин мчати по хайвею серед суцільних кукурудзяних полів. На карті коронавірусу Іллінойс - в основному світлий. І тільки в одному місці зловісна чорна пляма - Чикаго - найбільше місто штату з найбільшою кількістю хворих. Причина та сама - скупченість населення.

Але і саме Чикаго неоднорідне: в північних передмістях живуть багаті люди, там відстань між одноповерховими будинками - 150-200 метрів і, відповідно, дуже мало хворих. У центрі й південних передмістях - велика питома вага афроамериканців, пакистанців, індусів та інших національних меншин, які переважно живуть бідніше і більш скупчено. У них традиційно - великі сім'ї, звідси й високий відсоток тих, хто заразився.

Мій район - півтори квадратні милі в межах одного поштового індексу - це 43 тисячі людей. У районі зараз 660 хворих, це півтора відсотки населення. У нашому будинку - 200 квартир, значить, у трьох із них із великою часткою ймовірності можуть бути заражені люди. Де і скільки саме - конфіденційна інформація. Але мені й цього достатньо, щоб розуміти: у мене із зараженими, як мінімум, один спільний ліфт, одні дверні ручки, поручні.

Що я повинен відчувати? Що відчуває кожен у нашому домі?

Ми не можемо про це не думати. Але ставлення до небезпеки у людей різне. Нам із дружиною по 62 роки - ми в групі ризику. Але ще більший ризик - для моєї тещі, їй 90 років. Ми боїмося за неї в першу чергу, за себе - в другу. Уже два місяці практично не виходимо з квартири.

Сміття виносимо ночами, припинили користуватися громадською пральнею на поверсі - перемо вдома у ванній руками.

Двічі їздили за продуктами. Замовляли через інтернет із розрахунку на місяць. Одягали маски, рукавички, під'їжджали до магазину, де нам виносили замовлення і клали в наш багажник. Гроші - з рахунку на рахунок. Тобто навіть із продавцями ми не контактували. А тепер вирішили перейти на ще більш безпечне замовлення додому - коли продукти привозять під двері квартири. Потім ми їх ставимо у себе на пару днів відстоятися в "домашньому карантині", після чого - миємо, протираємо.

Загалом - живемо безвилазно: великий багатоквартирний будинок, четвертий поверх, свіже повітря тільки на балконі, благо, він у нас немаленький.

Але я не скажу, що наша сім'я - типове явище для Чикаго. Із балкону бачу, що багато в основному молодих людей гуляють вулицями, подекуди - навіть без масок. Ходити вулицями заборони немає. Але поліція може зупинити за появу на пляжі, а до недавнього часу - і в парках (з початку травня парки відкрили для відвідування).

У результаті пандемії тут багато людей втратили роботу, втратили бізнес, або він у них сильно просів. Зі сторони держави надходить допомога, і вона часом дуже цікава. Наприклад, моя дружина Наталя працювала в невеликій приватній клініці, роботу втратила і тепер отримує допомогу в розмірі, що перевищує її докризові заробітки. Ця тема піднімається в американських ЗМІ: нібито, масовим стає небажання великої кількості людей повертатися на роботу - знову на малі зарплати. Це стосується в основному низькооплачуваних категорій - сфери послуг, працівників ресторанів тощо.

Я на пенсії. Не шикуємо, але на життя вистачає. Наталя буде отримувати підвищену допомогу до серпня, потім суми виплат із безробіття зменшаться втричі. Але загальний термін допомоги із безробіття - 9 місяців.

Крім того, держава від самого початку кризи видала кожній людині по 1200 доларів одноразової допомоги, і по 500 доларів - на дитину. Кожному безробітному збережено належну матеріальну допомогу, але також вони почали отримувати по 600 доларів на тиждень додаткових виплат терміном до 1 серпня.

Також малим бізнесам дається спеціальний кредит. Якщо власник бізнесу його просто проїсть - кредит після кризи він повинен буде повернути. Але якщо витратить на підтримку бізнесу - оплату оренди, зарплати співробітникам, ремонт техніки тощо - кредит можна не повертати.

Самозайнятій категорії населення також передбачено безоплатні виплати. Студентам, які брали кредити на освіту, держава гарантує "фінансові канікули" - до листопада виплати по кредитах дозволено не робити. Також уряд продовжив на три місяці термін сплати податків за минулий рік.

Це безпрецедентні дії - в історії Америки такого ще не було. Що буде далі - ніхто не знає.

Мій сусід і наставник із вивчення Талмуду має двох синів. Обидва - медики, працюють на швидкій: один - у Чикаго, інший - у Нью-Йорку. І обидва, не змовляючись, видають однаковий прогноз: Америці сильно пощастить, якщо вдасться впоратися з вірусом і кризою за два роки, а взагалі - треба готуватися до найгіршого.

Ось така у нас картина. У Нью-Йорку, повторюся, гірше. Там, мабуть, вже кожна людина може сказати, що втратила в результаті коронавірусу, якщо не родича і близьку людину, то, як мінімум, знайомого.

У мене є знайомі з російськомовної громади в інших містах, і коли почався карантин, я запропонував проводити телемости - разом відзначати по Zoom шабат. Ставимо випивку, закуску, промовляємо тост, цокаємося один із одним через екран і - святкуємо. Тости - різні, але один присутній завжди: за зустріч після карантину. За живу зустріч всіх нас. Щоб можна було торкнутися один одного, відчути запах людини, її подих. І поговорити. Тому що поговорити через монітор - це не те, що поговорити вживу. Ось такі у нас мрії та сподівання.

А карантин - повторюся - ми готові продовжувати стільки, скільки знадобиться. Ризикувати не бачу причин і сенсу.