Кенгірське повстання: Як змучені політв'язні підняли масовий бунт у таборі смерті СРСР

Рівно 66 років тому, 18 травня 1954 року, почалося Кенгірське повстання, відоме також в історії як "40 днів свободи в ГУЛАГу". Воно було не найтривалішим і не наймасовішим в таборах СРСР, але одним із найтрагічніших подій в післясталінській історії ГУЛАГу, передають Патріоти України з посиланням на Обозреватель.

Степовий табір: нелюдські умови для політв'язнів

У Стептаборі було 46% українців – 9 тисяч 596 осіб, серед яких було багато колишніх членів ОУН і бійців УПА. Також відбували термін росіяни, прибалти, євреї та інші.

Політв'язні будували Кенгірське водосховище і гідровузол, теплоелектроцентраль, збагачувальну фабрику, будівлі різних установ, видобували руду в шахтах і кар'єрах.

За спогадами колишніх в'язнів табору, крім непосильного фізичного навантаження були також всілякі знущання. Наприклад, годували пересоленою рибою, коли воду можна було знайти лише в калюжах. В'язні масово вмирали від голоду і дизентерії.

За деякими відомостями, з 7,5 тисяч етапованих у 1944 році до Стептабору через рік живими лишилися лише 300, і то лише тому, що вони були бригадирами і табірною прислугою.

Розстріл політв'язнів на Великдень

15 травня 1954 року була субота перед Великоднем. Колону жінок Стептабору вели з нічної зміни на цегельному заводі до зони. Назустріч їм паралельною дорогою йшла на роботу чоловіча колона.

Вони привіталися: "Христос воскрес!", жінки відповіли: "Воістину воскрес!". В обох зонах були переважно українці. Один з конвоїрів вдарив автоматною чергою по чоловічій колоні – 13 в'язнів було вбито одразу, п'ятеро із 33-х поранених померли невдовзі в лікарні. Звістка про це облетіла весь табір, ставши початком визрівання масштабного повстання.

Кенгірське повстання: "40 днів свободи в ГУЛАГу"

У квітні до Кенгіра прибув етап із таборів Новосибірська й Колими із близько 500 осіб. Всі вони були засудженими за кримінальним статтями. Близько 600 злочинців адміністрація в'язниці перевела до зони політв'язнів, сподіваючись, що вони допоможуть їм розправитися з "контрреволюціонерами".

Колишня політрепресована Р. Тамаріна згадувала: "Для кримінальників, які вважали себе великими патріотами, політв'язні були "фашистами", і начальство охоче нацьковувало їх на політичних. Це була свідома політика ГУЛАГу, щоб створити привід для жорстокої розправи з політичними".

Але політв'язні пояснили кримінальникам, що в разі чого зможуть постояти за себе, а свої права краще захищати спільно. У результаті всі "зеки" Стептабору об'єдналися, а лідер кримінальників Енгельс Слученков зізнався, що йому було доручено спровокувати міжнаціональну різанину: конфлікт росіян і українців, євреїв, мусульман, бажано з десятком загиблих. Кримінальники не підвели – за всі 40 днів повстання з їхнього боку не було зради.

Розплата за 40 днів свободи

Повстання розпочалося 16 травня оголошенням загального страйку. Перших жертв повстання, яких скосив кулемет під час штурму стін, жінки обмили, вдягли у вишиванки.

На похороні перших полеглих вперше лунав гімн Кенгірського повстання "У гарячих степах Казахстану сколихнулися спецтабори", який за одну ніч написав багаторічний політв'язень, борець за незалежність України Михайло Сорока. За спогадами колишніх в'язнів Стептабору, 10 тисяч людей різних національностей співали його українською мовою щоразу на зборах.

У повстанні всього взяли участь близько 5,2-8 тисяч в'язнів, 43% з них були жінками. За всі 40 днів повстання не було жодного випадку пограбування, насильства, злодійства, міжконфесійних чи міжнаціональних конфліктів.

Повсталі випускали стіннівки, плакати, складали відозви до солдатів і офіцерів дивізії, яка оточила "вільну територію" в'язнів, листівки. Свої звернення до жителів селища Кенгір вони потім розсипали за допомогою повітряних зміїв серед житлових будинків.

Повстання було жорстоко придушене 26 червня 1954 року за допомогою армії й танків. Проти них саморобна зброя, яку підготували повсталі, виявилася безсилою. Близько 700 загиблих, серед яких були й жінки, стали розплатою за 40 днів свободи.