Ху*ло міняє тактику: "У Нагірному Карабасі Кремль вперше не використав шанс розв'язати війну, як в Україні", - NYТ

Як пише видання, це нове випробування і можливість для країни, яка намагається зберегти свій вплив на території колишнього СРСР.

"Тактика, яка перетворила ці країни на непримиренних ворогів, схоже, виходить з моди в Кремлі. Аналітики кажуть, що він все частіше вдається до більш тонкої суміші з м'якої й грубої сили", - пише видання.

М'якший підхід Кремля був також помітний у сусідній Білорусі, де тривають протести. Він утримався від прямого втручання, без ентузіазму запропонувавши підтримку Олександру Лукашенку, чиє насильство проти демонстрантів розлютило населення. Під час переговорів про завершення війни в Нагірному Карабасі Путін покладався на погрози російською армією, змусивши обидві сторони піти на поступки. Це дозволило йому також здобути певний рівень довіри в обох таборах.

Росія і Вірменія давно підписали угоду про спільну оборону. Але Путін відмовився застосовувати її в Нагірному Карабасі. Він зберіг близькі особисті відносини з президентом Азербайджану Ільхамом Алієвим. Ця стратегія, схоже, принесла швидку вигоду. Кремль отримав військову присутність в регіоні й жорстко прив'язав Вірменію до російської проголошеної "сфери впливу", при цьому не відштовхуючи від себе Азербайджан.

"Це можливість зіграти роль миротворця в класичному розумінні терміну. Сподіваюся, ми спостерігаємо за процесом навчання й зміни в російській стратегії щодо пострадянського простору", - сказав генеральний директор Російської ради міжнародних справ Андрій Кортунов.

Завдяки російській підтримці, Вірменія взяла під контроль Нагірний Карабах і азербайджанські регіони навколо нього під час війни на початку 1990-х років. Більш ніж півмільйона азербайджанців були змушені покинути ці території. Чверть століття дипломатії не принесли нічого. Тож 27 вересня Азербайджан почав наступ, щоб грубою силою повернути собі втрачені регіони. Його операція увінчалася значними успіхами завдяки безпілотникам, купленим в Ізраїлю й Туреччини.

Видання нагадує, що після того, як азербайджанські війська взяли під контроль місто Шуша, Путін втрутився в події. Хоча до того намагався домовитися з Баку і Єреваном про перемир'я. Того вечора азербайджанські війська випадково збили російський гелікоптер. І це, напевне, дало Москві виправдання.

Джерела в Баку повідомляють, що російський президент поставив Алієву ультиматум: якщо Азербайджан не припинить наступ після захоплення міста Шуша, армія Росії піде на вторгнення. Того ж вечора ракета невідомого походження впала в азербайджанській столиці. При цьому ніхто не постраждав. Дехто підозрює, що це був сигнал від Росії про її готовність втрутитися й здатність завдати великої шкоди.

Через кілька годин після того, Путін оголосив про перемир'я. Алієв виступив на телебаченні, заявивши про припинення всіх військових операцій. А прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян сказав, що у нього не було вибору, окрім як погодитися на перемир'я через загрозу ще більшого кровопролиття.

Алієв виставив домовленості як перемогу, адже Азербайджан повернув контроль майже над всіма частинами Нагірного Карабаху. Але він теж пішов на компроміс: приблизно 2 тисячі російських солдатів під виглядом "миротворців" будуть базуватися на азербайджанській території.

Для Росії це стратегічне благо, зважаючи на те, що її війська тепер розгорнуті поблизу Ірану. Однак, це і ризик, оскільки російські війська стали між ворогуючими сторонами в одному з найбільш непримиренних етнічних конфліктів у світі.

"Я не знаю, чим все закінчиться цього разу. Тому що хороших прикладів російських миротворчих місій на Кавказі не існує. Тож я стривожений щодо того, чим це може закінчитися", - сказав Азад Ісазаде, який працював в Міністерстві оборони Азербайджану в 1990-х роках.

Майже кожен азербайджанець пам'ятає криваві події 1990-го року, коли танки СРСР розчавили протести на центральній прощі в Баку. Російські війська після того вторгалися в різні частини Кавказу, видаючи себе за "миротворців". Однак, кожного разу вони діяли як армія загарбника.