"Кіт у мішку, або Чому Росія не змогла захопити Крим у дев’яності", - блогер

Про це у своєму блозі пише блогер "Гриць Якович Вареник", передають Патріоти України.

"29 вересня 2019 пішов з життя перший та останній презідент Криму Юрій Мєшков. Без Табу нагадує про його зірковий час та розповідає призабуту історію про те, як Росія здійснила спробу захопити Крим на початку епохи Незалежності.

Представники молодого покоління та дещо старші люди, які свого часу не особливо цікавилися політикою та історією, після анексії Криму цілком щиро дивувалися – як сталося так, що Росія лише на двадцять третій рік незалежності України спробувала повноцінно заволодіти півостровом? Відповідь дуже проста: треба було свого часу уважніше читати газети та дивитися телевізор. У цьому випадку допитливим громадянам було б відомо, що на початку епохи Незалежності Москва вже намагалася перетягнути ковдру на свій бік.

А поки що на дворі стояли дивні часи, і до великої політики миттєво можна було пробитися за наявності харизми та сміливості, достатньої для дивних вчинків. Випускник юридичного факультету МГУ Юрій Мєшков на роль лідера проросійського руху Криму підходив ідеально. Якщо уявляти собі тодішню Верховну Раду Кримської АРСР у вигляді колоди карт, то він в кращому разі мав цінність десятки, але поводив себе немов король або навіть туз.

Цей кремлівський протеже настільки активно боровся за нібито незалежність республіки, що був готовим на все – навіть на публічне голодування на знак протесту проти непризначення референдуму щодо статусу півострова. На десятий її день Мєшкова довелося відправити до лікарні через небезпеку для життя, але в Москві вже переконалися, що не помилилися зі ставкою.

І тут раптово з’ясувалося, що місцева політична еліта на чолі з колишнім першим секретарем обкому КПУ та головою місцевої Верховної Ради Миколою Багровим виступає проти ідеї незалежного Криму. Номенклатурні герої протягом десятиліть налагоджували корисні для себе зв’язки з товаришами з материкової України, а неочікуваний максималізм нового претендента на роль політичного лідера міг помножити усе на нуль. Подальша практика, однак, показала, що шановне панство і з Росією було не проти позагравати, але на початку дев’яностих говорити про це вголос було не заведено.

Хороші новини для Кремля полягали в тому, що ані Леонід Кравчук, ані Верховна Рада України першого скликання (одним з депутатів якої, до речі, і був Багров) не могли узяти ситуацію в Криму під свій стовідсотковий контроль. Але були і погані новини – боротьба за владу на півострові виявилося надто вже запеклою. Мєшков зумів нарешті всістися на трон після перемоги у другому турі президентських виборів, але сталося це дещо запізно, лише наприкінці зими 1994-го. Тоді ніхто не міг передбачити бажання Кравчука влаштувати дострокові вибори в Україні і тим більше його поразку. А його наступник та тезка – Леонід Кучма - хоч і ставився до Росії як до "друга, товариша і брата", проте терпіти присутність зовсім поруч без кількох хвилин російського анклаву геть не мав бажання. Адже приклад Придністров’я був перед очима.

Київ майстерно розіграв саме ті карти, які виявилися на руках. Конституція України ще не була написана навіть у вигляді чернетки, деякі положення Конституції СРСР можна було обійти за допомогою певних законів. Ну от Верховна Рада України 17 березня 1995 року і вдарила по сепаратистах потужним залпом. Кримський суверенітет та посаду президента було ліквідовано, півострів знову став автономією. Мєшков перебрався до Москви і перекваліфікувався у викладача юридичної академії, його опоненти потихеньку розподілили між собою залишки влади. Росія на диво взагалі не стала втручатися в ситуацію – режиму Єльцина дуже дошкуляли чеченці, а можливості розірватися на два фронти не було…

Дев’ятнадцять років потому Кремль, нажаль, врахує помилки минулого. Перш ніж вводити до Криму війська, московські стратеги створять на півострові лояльну політичну групу зі спільними інтересами, діяльність якої значно полегшить процес окупації. От вам і читання старих газет."