"Коли Кремль прорахувався", - політолог

"Минулого тижня у Вашингтоні відбулася зустріч 29 міністрів закордонних справ країн-членів НАТО. І ця подія, приурочене до 70-річного ювілею Північноатлантичного альянсу, не принесла радісних звісток Росії. Під час святкування РФ оголосили головним порушником безпеки в регіоні. Союзники в унісон заявили про необхідність стримувати провокаційну поведінку Москви і, відповідно, підвищувати оборонні витрати. Російські коментатори в свою чергу, не приховуючи сарказму, стали сумніватися в рішучості НАТО, намагаючись підкреслити всі поточні проблеми в трансатлантичних відносинах.

Особливе обурення Кремля викликав виступ генерального секретаря НАТО Йенса Столтенберга перед Конгресом США. Столтенберг підкреслив, що у свободи є вороги, яких не зупиниш діалогом, згадуючи в одному ряду Адольфа Гітлера, Йосипа Сталіна та ІД. Москві дуже хотілося зіпсувати «вороже» торжество такого тривалого успіху НАТО, але кидати виклик прикордонним державам Альянсу в Кремлі поки що не готові.

Лівія ж стала майже ідеальним місцем для російської пастки, адже країна як і раніше ледве зберігає хитку рівновагу після громадянської війни. У жовтні 2011 року НАТО відіграло важливу роль у викоріненні диктаторського режиму Муаммара Каддафі, але не брала участі в післявоєнній реконструкції. Президент РФ Володимир Путін звинуватив альянс в неодноразовому перевищенні своїх повноважень для створення «безпольотної зони», оголошеної Резолюцією Ради Безпеки ООН в 1973 році, а також цілеспрямованих діях проти Каддафі, який надалі був убитий бунтівниками. У подальшій хаотичній боротьбі за владу в Лівії Росія зробила ставку на Халіфа Хафтара, ветерана змови 1969, який і привів Каддафі до влади. У січні 2017 року цей самопроголошений «польовий маршал» відвідав російський авіаносець "Адмірал Кузнєцов", який повертався додому після військової висадки в Сирії. Пізніше Хафтар неодноразово відвідував Москву – останній раз в минулому листопаді.

Завдяки поставкам російської зброї, Хафтар зміцнив контроль над східною Лівією (округ його штабу в Бенгазі), а прибуття кількох сотень російських найманців з сумно відомої групи Вагнера місяць назад дозволило його різношерстий армії захопити нафтові родовища на півдні країни.

Рішення Хафтара йти на Триполі, столицю Лівії, підконтрольну міжнародно визнаному уряду національної єдності під керівництвом Фаїза Сараджа, стало справжнім шоком. У той час генеральний секретар ООН Антоніу Гуттереш намагався допомогти провести мирні переговори, заплановані на середину квітня. Якраз в Триполі. Але був змушений спішно виїхати на сесію Ради безпеки ООН, після якої вийшла лише заява про те, що Хафтар повинен зупинити наступ.

Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров заперечував будь-яку участь Москви у раптовій ескалації конфлікту і висловив надію на його мирне розв’язання. Складно сказати, чи здатний Хафтар захопити Триполі. Але малоймовірно, що він зможе встановити контроль над усією західною Лівією, навіть з підтримкою Єгипту і Саудівської Аравії, які він відвідав в кінці березня.

Що турбує Кремль у цій кризі найбільше, так це сум’яття серед країн-членів НАТО. Деякі з них, особливо Італія, постраждають від війни в Лівії. Крім того, Москву турбує готовність НАТО збільшити свою присутність в зоні Чорного моря. До чого, до речі, призвів напад РФ на три українських військових судна в Керченській протоці в листопаді минулого року. Відповідь альянсу була негайною: посилити військово-морську присутність у регіоні. Україна – стратегічний партнер Альянсу, коли мова йде про свободу мореплавання в Чорному і Азовському морях, тому Росію не радує таке зміцнення цього партнерства. Наприклад, військово-морськими навчаннями Sea Shield 2019. У спробах затвердити військове панування в регіоні, Росія розмістила в Криму повітряні і протиповітряні системи оборони, але позиціонування сили ще не означає, що країна може безкарно порушувати міжнародне право.

Конфлікт між НАТО і Туреччиною, спровокований покупкою зенітних ракетних комплексів С-400 російського виробництва, – найкраща можливість для Москви уникнути прямої конфронтації з НАТО в цих водах. Кремль не знає, що змінять поточні вибори в Туреччині, і точно не розуміє, як президент Реджеп Ердоган міг дозволити собі таку розкіш – перемогу опозиції в Анкарі та Стамбулі. І все ж, щоб не розпалювати внутрішню ситуацію для Ердогана, Москва обережно діє в Сирії проти контрольованої повстанцями провінції Ідліб, оскільки Анкара наполягає на тому, щоб сили Башара Асада тримати подалі від «безпечної зони». Несподіваний напад колон Хафтара, що складаються з оснащених зброєю автомобілів марки Toyotа, на Триполі, ймовірно, був продиктований його особистими інтересами, але співпав з наміром НАТО продемонструвати єдність в Чорному морі, що зіграло надзвичайно на руку Росії.

Основна стратегія Москви щодо суперництва з НАТО полягає в використанні розбіжностей всередині Альянсу. Проте, такий підхід зазнав уже кілька невдач на південному фронті. Безуспішні спроби Росії підживити стару ворожнечу між Грецією і Македонією не вплинули на їх зближення. В результаті Північна Македонія має намір стати 30-м членом НАТО. Маніпулювання старим конфліктом між Сербією і Косово теж провалилося, оскільки обидві сторони зараз ведуть переговори. Москва все більше стурбована можливим приєднанням Косово до НАТО, а також успішним партнерством між Сербією і ЄС. Розпалювання ворожнечі в Лівії не позначиться на загальній картині, але здатне справити враження, ніби Росія здатна продемонструвати силу на вразливих сусідів НАТО.

НАТО в такому випадку не варто покладатися на свої застарілі звички. Союзникам пора перестати сумніватися в мудрості своїх лідерів і охочіше підтримувати колективну безпеку, яку легко сприйняти як даність. Тим часом Путін і його підлеглі не розуміють зв'язки, що об'єднують так багато народів, і залишаються прихильниками корупції і саботажу. Дешеве маніпулювання конфліктами може принести тимчасові перемоги, але вони неминуче обертаються проти Кремля, зміцнюючи коаліції між тими, хто бажає запобігти російським підступам."