Київводоканал знищує Дніпро. Катастрофа нависла й над іншими річками

Річки міліють. Течія в них сповільнюється. Подекуди природа запускає механізм самознищення. Проте його ще можна зупинити, передають Патріоти України з посиланням на НВ.

Брудна справа

Річка Дніпро цвіте і пахне. Але радіти нема чому. Бо цвіте вона отруйними водоростями, а смердить відходами виробництва, які щедро зливаються в малі і великі річки країни. За даними національної Гідрометслужби, концентрація низки токсичних сполук у багатьох річках і річечках в 30-40 разів перевищує гранично допустимі норми.

Не тільки Дніпро, а й усі інші водні об'єкти України забруднюються на місцевому рівні сполуками важких металів (мідь, цинк, марганець, хром шестивалентний), а також сполуками азоту, нафтопродуктів, фенолів й інших небезпечних дарів цивілізації.

Серед національних рекордсменів —Київводоканал. У середньому за рік він скидає в Дніпро понад 500 млн куб. м брудних вод. Вище за течією — чернігівські, а нижче — миколаївські колеги доливають в Дніпро свої стічні води. Їм допомагає прибережний харчопром, аграрії, важка промисловість.

Сама природа повстала проти такого хамського ставлення українців до своїх водойм і стала скорочувати запаси прісної води. І ось ця проблема має куди більш тяжкі наслідки. Течії сповільнюються, річки міліють, синьо-зелені водорості навіть Дніпро перетворюють на озеро, а водосховища стискаються.

Крім того, Дмитро Надєєв, голова громадської організації Чистий Дніпро, зазначає, що в Україні на кожні 10 років припадає вісім років посушливого або дуже посушливого літа. Вода стає дефіцитом, а зрошення полів в південних регіонах — майже неможливим.

На чисту воду

Річка Рось, село Глибочка, район дніпровського басейну. Це за 9 км від Білої Церкви. На мапі Моніторинг та екологічна оцінка водних ресурсів України в цьому місці позначена червона точка — знак небезпеки. 12 лютого в річці виявлено концентрацію нітриту іона, що в сім разів перевищує гранично допустиму норму.

"Можливо, хтось скинув неочищені стоки, — помірковує Павло Гвозденко, заступник голови Державного водного агентства України. — Або ж сніг з полів, які обробляються міндобривами, під час танення потягнув хімію в річку".

Подібних червоних точок на мапі досить багато. Одна з них на річці Козка, що впадає в так зване Київське море. Тут гідрологи виявили 50-кратне перевищення норми амоній-іона. У природних водах він накопичується при розчиненні у воді аміаку. Наявність цієї речовини в підвищеній концентрації свідчить про свіже забруднення, причиною якого можуть бути відстійники промислових відходів, тваринницькі ферми, скупчення гною або азотних добрив.

Все це тільки припущення, позаяк зловити за руку того, хто "плюнув" в річку, заскладно.

Як стверджує Гвозденко, щоб очистити річки від усього цього сміття, знадобляться величезні інвестиції. Ніщо не вказує на те, що вони ось-ось зайдуть в Україну, а тим більше в її водні артерії.

Втім, рукотворне забруднення річок — це не найсумніша історія. Куди більш небезпечні процеси запустила власне природа. І з нею домовитися набагато важче, ніж з лихими промисловцями або чиновниками.

Немилості від природи

По всій Україні протікає 73 тис. річок, хлюпається 40 тис. озер, понад 1 тис. водосховищ, 400 тис. ставків. Здавалося б, нема про що хвилюватися. Проте це не так, парирує Ігор Стрелець, заступник начальника Міжрегіонального офісу захисту масивів дніпровських водосховищ. Дефіцит водних ресурсів — одна з найбільш очевидних загроз України.

У світовому рейтингу Відновлювані внутрішні ресурси прісної води на душу населення, який публікує Всесвітній банк, Україна посідає 125-е місце в переліку зі 180 країн. Тут на кожну людину припадає всього 1,2 тис. кубів прісної води (в Росії — 29 тис. куб./чол., в Італії, Франції — по 3 тис., в Румунії — 2,1 тис., в Польщі — 1, 4 тис. кубів). Українські пропорції трохи гірші, ніж в Ефіопії і Нігерії (по 1,25 тис. кубів), зате дещо кращі, ніж у Ботсвані і Чаді (1,1 тис.).

Причому в південних регіонах України співвідношення водних запасів на душу населення гірше африканських закутків і становить 400-500 кубів на людину.

Щороку ситуація погіршується, що спричиняє проблеми зі зрошенням полів. До того ж українських аграріїв підсмажує і підсушує глобальне потепління, що відбивається на запасах води.

"Ми провели зйомку дна в районі Південного моста [в Києві], за час експлуатації водосховищ його рівень піднявся на три метри, — пояснює Стрелець. — Всього ж між Києвом і Ржищевом залягло не менше 80 млн кубів твердого стоку. Тобто все, що принесла Десна, осіло тут".

Те, що засмічує русло річки, утворює мілини. Зараз вони займають 30% дніпровського басейну. Критичною масою вважається 15%. На мілководді створюються зони підвищеної температури. У теплій, приблизно 22 оС, воді розвиваються сприятливі умови для розвитку і росту паразитуючих синьо-зелених водоростей. Поверхня води подекуди затягується зеленої тванню. Цей болотний натюрморт забирає у річки кисень. Риба або гине, або навіть не запливає в таку річку.

Місто з піску

Той мінімум, що потрібно від держави, експерти оголошують буквально одностайно. Це прозорі умови для компаній, які займаються очищенням водойм за допомогою земснарядів. Їх ключовий заробіток — видобуток будівельного піску, який залягає, зокрема, на дні українських річок.

Стрелець згадує, що в середині нульових, в період будівельного буму, в районі Києва таким чином щорічно з річок видобувалося 3 млн кубометрів піску, тобто близько 4,5 млн тонн. При тодішній вартості $6 за тонну самоокупність була як треба.

Прозорий, з чітко прописаними правилами видобуток річкового піску здатен не тільки дати друге дихання Дніпру, але й стимулювати будівельний ринок, — запевняють Ігор Стрелець й Анатолій Дем'янець, головний інженер проектів Собі, компанії, яка вже 19 років спеціалізується на зведенні гідротехнічних споруд, очищенні річкових русел і зміцненні берегової лінії.

"Ось погляньте, [київські] райони Русанівка, Оболонь, Троєщина — вони ж намиті, — наводить приклад Дем'янець. — Там десь 150 млн кубів піску. На мілководді набирали й доправляли на берег".

Саме завдяки такій технології зобов'язаний своїм існуванням запорізький мікрорайон Південний. Місцеві його так і прозвали — Піски. П'ятиметровий шар намивних пісків зміцнив територію плавнів, напівзатоплених після будівництва Каховської ГЕС. Це той випадок, коли й будівельники ситі, і річки уціліли.

"Принципово державі потрібно тільки все організувати, — робить висновок Дем'янець. — І тоді все запрацює".