"Люблю Одесу, як хворий любить свою болячку...": До річниці смерті великої кінорежисерки (фото, відео)

6 червня 2018-го після важкої онкологічної хвороби на 84-му році померла народна артистка України і українська режисерка Кіра Муратова, передають Патріоти України з посиланням на Gazeta.ua.

Вона мала глаукому, їй повинні були робити операцію на очах. Та лікарі відмовилися оперувати. Сказали, що може не витримати наркозу, бо з серцем не все гаразд. Страждання були нестерпними настільки, що Кіра Георгіївна молила про евтаназію. Багато хто хотів їй допомогти, збирали гроші. Але чоловік Муратової - Євген Голубенко - їх не прийняв. "Кіра б не дозволила".Її поховали на Новоміському кладовищі в Одесі. Церемонія була непублічна. За життя режисерка заповіла, щоб в останню путь її провели найближчі. Тіло кремували.

Муратова Кіра Георгіївна зняла 20 стрічок. Найвідоміші — "Короткі зустрічі", "Довгі проводи", "Астенічний синдром", "Чеховські мотиви", "Мелодія для шарманки". Останній її фільм "Вічне повернення" вийшов на екрани 2012-го.Жоден фільм не вийшов у широкий прокат.

Кіра Муратова (дівоче прізвище Короткова. — ред.) народилася у місті Сороки на території тодішнього Королівства Румунії, нині — Молдова. Батько Георгій Коротков був росіянин, мати Наталія Скурту мала єврейське походження. На початку 1950-х Муратова переїхала до Москви, отримала радянське громадянство. Закінчила філологічний факультет Московського університету та режисерський факультет Всеросійського інституту кінематографії. З 1961 року жила і працювала в Одесі. Дуже любила це місто.Якось написала: "Люблю Одесу, як хворий любить свою болячку. Особливо коли глибоко вночі на краю стіни на 25-му поверсі світиться єдине вікно. Там у небі хтось не спить".

"Одного разу у Муратової запитали, чи можна її вважати українською режисеркою, — розповідав Андрій Халпахчі, директор кінофестивалю "Молодість". — Відповідь була категорична. Неукраїнською режисеркою її можна назвати лише в одному разі: якщо Одеса — це не Україна. Муратова народилася в Румунії, але стала справжньою одеситкою. Навіть мова її фільмів має одеську манеру. У неї часто грали російські актори — Рената Литвинова, Олег Табаков. Хтозна, чи запросила б вона їх після початку російської агресії. Свій останній фільм зняла до війни. Після її початку мала проукраїнську позицію.Муратова ні під кого не підлаштовувалася, мала внутрішній стрижень.

Якось увійшла до складу журі на Венеціанському кінофестивалі. Директор почав тиснути, нав'язувати суддям рішення. Тоді шведська продюсерка схопила цього директора, а Муратова почала лупити його сумочкою по обличчю. Більше директор не втручався, рішення прийняли самостійно. Цей міцний характер відчувається у фільмах Муратової. Навіть коли знімала про внутрішній світ людини, показувала абсурдність життя самої країни. Через це її забороняла радянська цензура. Якби дали можливість вільно творити, зняла б набагато більше."Кира не шла на компромиссы ни с советским руководством, ни с продюсерами, — розповідав режисер Геннадій Карюк. — Її стрічку "Довгі проводи" радянське керівництво намагалося скоротити. Муратова застала сценаристку картини в монтажній, коли та намагалася вирізати з фільму деякі епізоди."Як ти смієш! — закричала. — Тут кожен кадр — мистецтво!"

На питання, що рухає нею під час пошуку сюжетів, відповідала: "Жах. А раптом я нічого не придумаю, і буде нудно". - "Як ви знаходите гроші на картини?" - "Важко дуже. Немає сенсу про це говорити. Зневіряюся". Вона вважала, що "без манії величі в режисурі робити нічого", а "мистецтво - це золоті пігулки, необхідні нам, спраглим, все підсолодити".

"Вона пройшла через пекло радянської цензури, — згадував російський кінокритик Антон Долін. — Фільми, які вона зняла, забороняли, перемонтовували без її відома. Муратова знімала з титрів своє ім'я, замінювала його протестувальником "Іваном Сидоровим". Стала більш популярною за часів перебудови, але потім знову пішла у творче підпілля".2015 року Кіра Муратова оголосила про завершення режисерської кар'єри.

"Здоров'я моє пішло, і цій роботі я більше не можу в таких умовах віддаватися. Я її дуже люблю, але це важка фізична праця" - казала тоді. – "Особливо після "Мелодії для шарманки", яку ми знімали вночі, взимку, з дітьми. Це було так руйнівно для організму, що я ще тоді вирішила: закінчую".

А в 2017-му її запросили до складу Американської кіноакадемії, яка визначає володарів премії "Оскар".

Муратова мала проукраїнську позицію. Підтримувала Революцію гідності, українізацію кінематографа. Виступала проти російської агресії.

"Я взагалі не розумію, як це можна у XXI столітті вбивати один одного. Це повинно бути заборонено, як людоїдство. Хоча людоїдство я ще якось можу зрозуміти, тому що голодні люди їдять як тварини. Але війна - це огидна річ. Ні заради будь-якої території, навіть якщо ти назвеш цю територію батьківщиною, ми не маємо права вбивати один одного".

Двічі виходила заміж. Із першим чоловіком режисером Олександром Муратовим прожила у шлюбі 10 років. Мали доньку Маріанну. Вона трагічно загинула. Вдруге Муратова побралася з одеським художником, сценаристом Євгеном Голубенком. Разом жили останні 40 років.

* * *

Носила капелюхи, а на зйомках - кепку з козирком. Курила сигарети з ментолом. Іронічно-вороже ставилася до фемінізму: "Але ж ми живемо за патріархату!"

Улюблений режисер - Чарлі Чаплін, із сучасників - Акі Каурісмякі. Не любила Чехова - за похмурість. Любила Достоєвського, Маканина, Петрушевську.

Непогано співала. Перед початком зйомок "Трьох історій", коли на них нарешті знайшлися гроші, йшла по коридору Одеської студії і співала від радості.

Готувати не любила, але добре пекла пироги і чудово заварювала чай, хоча любила каву. Найбільше на світі любила знімати кіно.

* * *

Про Одесу

"Приїхала я в Одесу - подобається вона мені, не подобається - я стала її розглядати, намагатися зрозуміти, розкусити. В Одесі часто буває - зустрінуть на вулиці, зізнаються:"Ой, ми вас так любимо!" Я їх запитую: "А ви який мій фільм дивилися?" Мовчання. У них же переконання, що в Одесі всі народжуються талановитими, а потім звідси роз'їжджаються. Їх не цікавить власне людина, вимовляють якісь чергові слова. Я від цього звірію внутрішньо. Кажу: "Спасибі, до побачення". Буває, жінки руки цілують. Коли цілують чоловіки - це як би нічого, але є такі захоплені дами, які хочуть щось висловити, але не вміють, а тому повторюють: "Боже, ну як мені подобається!" Так я вже зрозуміла, що вам подобається, може бути, ви хочете щось уточнити? А вони знову: "Ну мені дуже подобається!" І ти думаєш: ну вистачить, що ти пристала. А ось коли людині подобається і вона тебе розуміє - це приємно, якщо недовго. Лайте недовго, хваліть недовго. Щось цікаве скажіть, а так - нащо повторювати?"

5 фільмів Муратової

Короткі зустрічі

Мелодрама про своєрідний любовний трикутник (1967) пролежала на полиці двадцять років. Володимир Висоцький грає геолога Максима, у якого є кохана дружина і робота. Одного разу він знайомиться з Надею (для Ніни Русланової це була перша роль в кіно), робітницею в чайній. Дівчина закохується в Максима, приїжджає до нього додому і знайомиться з його дружиною Валентиною Іванівною у виконанні Кіри Муратової. Щоб бути поруч з коханим, Надя влаштовується в цю сім'ю домробітницею, проте незабаром розуміє, що вона не повинна заважати їхньому життю.

Довгі проводи

Ще один фільм Кіри Муратової (1971), який довгий час перебував під забороною, до 1987 року. У стрічці розповідається історія матері, яка не могла відпустити свого змужнілого сина у вільне плавання. Головна героїня, Євгенія Василівна, дуже любить свого сина Сашу. Але хлопчик вже давно виріс і мріє виїхати до свого батька в інше місто. Дізнавшись про це, Євгенія Василівна ще сильніше починає опікати сина. Однак хлопець виявляється досить мудрим, і зрозумівши самотність своєї матері, він відмовляється від ідеї поїхати.

Три історії

Артхаусний фільм "Три історії" вийшов у прокат в 1997 році. В його основі - три новели про вбивства: "Котельня №6", "Офелія", "Дівчинка і смерть". У цих історіях немає логіки: вбивцями стають люди, на перший погляд не здатні на злочин.

Сценарії до новел Кіра Муратова попросила придумати знайомих: з кожного - оповідання про злочин. Першу історію написав Ігор Божко. Сценарій "Офелії" - Рената Литвинова, вона ж виконала головну роль у другому фільмі. "Дівчинку і смерть" написала Віра Сторожева. В останній новелі зіграв Олег Табаков.

Настроювач

В 2004 році вона зняла чи не найвідоміший свій фільм "Настроювач" – історію молодого закоханого хлопця Андрія, який страждає через фінансову скруту. Його кохана Ліна, дівчина із заможної родини, звикла ні в чому собі не відмовляти та не обмежувати. Андрій починає розуміти, що чесною працею неможливо задовольнити всі потреби коханої, тому наважується на серйозний крок: в його житті з'являється місце для крадіжок та навіть вбивств. Стрічка отримала шквал позитивних відгуків та навіть прикрасила кінофестиваль у Венеції.

Вічне повернення

Остання картина в кар'єрі Кіри Муратової, яку вона зняла в 2012 році. Конструкція картини влаштована таким чином, що глядач не відразу розуміє, що перед ним кінопроби до фільму. Один з головних героїв приходить до своєї колишньої однокласниці і питає у неї ради, як йому вчинити з дружиною і коханкою. Й так, щоразу він йде і повертається знову з однаковими запитаннями.