Місто-супутник Чорнобиля, або Втілення радянської урбаністичної мрії, - CNN

Сайт CNN. Travel присвятив матеріал Славутичу — місту-супутнику Чорнобиля, створеному після аварії на АЕС для людей, що залишилися без даху над головою, передають Патріоти України.

«Посередині гігантської центральної площі Славутича стоїть вежа з годинником. Щогодини вона грає гімн міста. Звук доноситься раптово, проникаючи крізь тишу й порожнечу навколишнього. Це нагадування про те, що це місто на півночі України живе — важлива декларація для місця, багато жителів якого опинилися в небезпечній близькості від загибелі в результаті найстрашнішої ядерної катастрофи у світі», — так починає свою розповідь про Славутич журналіст.Він розповідає, що Славутич зобов’язаний своїм існуванням чорнобильському вибуху 26 квітня 1986 року, і є одним з останніх великих подвигів радянської інженерії.

Після вибуху реактора ЧАЕС 45 тис. осіб були евакуйовані, оскільки їхнє рідне місто Прип’ять перетворилося на місто-привид, забруднене радіацією.

Навіть після аварії Чорнобильської АЕС довелося продовжити роботу: три реактори залишалися в робочому стані. Тому було необхідно створити нові будинки для працівників електростанції.

Співробітниця музею ЧАЕС Христина Бельченко повідомила, що для створення міста було три основних критерії: «Відстань не більше 50 кілометрів від Чорнобильської АЕС, існуючі залізничні колії та незабруднена територія».Нове місто було втіленням урбаністичної радянської мрії. «Його планували 35 проектних інститутів з восьми радянських республік», — розповідає Бельченко.

Славутич був розділений на квартали, названі на честь столиць республік, які їх збудували. Кожна республіка мала постачати будівництву робочу силу та матеріали.

Новим жителям була надана можливість обрати квартал, в якому вони хочуть поселитися, що було нечуваною щедрістю комуністичної адміністрації.

Незабаром після «запуску» в кінці 1988 року Славутич перетворився з колекції порожніх бетонних коробок на живе і дихаюче місто з одним з найвищих стандартів життя в Радянському Союзі.Навіть сьогодні, гуляючи різними кварталами, здається, що потрапляєш в іншу країну. На балконах будинків в Тбіліському кварталі можна зустріти традиційні грузинські хрести, архітектура Єреванського кварталу — репліка рожевих будинків Вірменії, Бакинський квартал прикрашений мангалом посередині дворів. «Місто часто називають останнім пам’ятником Радянському Союзу», — каже Бельченко.

Славутич навіть був спроектований з окремими велосипедними доріжками, чого досі немає в більшості українських міст. Однак процес заселення, незважаючи на всі переваги нового міста, йшов непросто.

«Протягом першого року [життя тут] я ненавиділа Славутич і хотіла якомога швидше його покинути, — розповіла місцева мешканка Тетяна Кузнєцова, яка в 15-річному віці оселилася в місті з батьками. — Коли я вперше приїхала в Славутич, я була дуже рада, тому що дуже довго хотіла приїхати сюди». Однак причиною її ентузіазму не була нове місто, а близькість до старого будинку в Прип’яті.

Для багатьох нове життя в Славутичі збіглося з розпадом Радянського Союзу і виведенням з експлуатації та закриттям в грудні 2000 року решти чорнобильських реакторів. «І Славутич перетворився з міста-супутника Чорнобильської АЕС на пострадянське місто, що шукає своє місце і мету в охопленій кризою Україні», — йдеться в статті.«Місто сьогодні оновлює себе. У нього один з найвищих рівнів народжуваності в Україні, а середній вік місцевих жителів — один з наймолодших в країні. … У Славутичі проходить кілька щорічних мистецьких заходів, серед яких міжнародний фестиваль кіно й урбаністики „86“. Це не типове українське місто. Воно невелике, але не провінційне. Управляється Києвом, а не оточуючою Чернігівською областю. Велика частина його населення має наукову освіту», — пише CNN.

Тут немає громадського транспорту, але є таксі з фіксованою ставкою 23 гривні - менше долара — за поїздку. Опинитися тут меншою мірою схоже на подорож у часі та більшою — на альтернативний сценарій історії.«Славутич схожий на місто в капсулі», — говорить творець каналу YouTube про Чорнобиль Людмила Богун.