"Можуть депортувати за те, що українка": Рівнянка розповіла про особливості роботи у Китаї

"Друг розповів про роботу музикантом у Китаї, — каже Яна. — Поділився контактами, чатами, де можна шукати агентів, які працевлаштовують. Маю досвід роботи за кордоном. Раніше на канікулах працювала офіціанткою в Німеччині. Знайти роботу в Китаї нескладно, але проблемно оформити робочу візу. Не всі компанії хочуть возитися з іноземцями. Тому зареєструвалася в їхній соціальній мережі "ВіЧат", зняла відеопрезентацію і постійно стежила за вакансіями. Співбесіду з китайською фірмою проходила телефоном. Роботодавцям сподобалася вимова. Взяли викладати англійську у приватній школі міста Нанкін. Як викладачі ми — нелегальні. Китайці хочуть виключно носіїв мови. Можуть депортувати за те, що українка, а не британка чи американка.

До 70-річчя утворення КНР, що святкували в жовтні, була жорстка чистка. Проводили неофіційну акцію "Здай іноземця". Знайому зупинили посеред вулиці. Бо знайшли записи відеокамер, як вона рік тому десь нелегально викладала. Забрали у відділок і депортували. Багатьох "здали" сусіди чи колеги.

Тут називаю себе Джейн і кажу, що з Канади. Китайці шаленіють від білих. Постійно почуваюся в центрі уваги. Хтось лякається, зневажливо дивиться. Більшість витріщаються, дехто просить сфотографуватися.

Живу у квартирі з колегами. Маю кімнату, що оплачує фірма. Меблі на кухні низькі. Навіть із моїм зростом 162 сантиметри незвично.

Китайці майже ніколи не готують удома. Їжу замовляють або харчуються в кафе. Розвинені служби доставки, що коштують недорого. Важко знайти молочні продукти. Місцеві їх не їдять. Нещодавно нам пропонували 2 кілограми сиру за тисячу гривень.

Поняття відстані тут не таке, як у нас. Між Нанкіном, де живу, і Шанхаєм — 300 кілометрів. Китайський швидкісний поїзд долає їх за годину. Але скористатися ним можуть не всі. Більшість їздить звичайними потягами, бо так дешевше."