Нашого цвіту по всьому світу: Українка розповіла про роботу в Німеччині

Студенти часто шукають, як підзаробити на канікулах. Замість того, щоб працювати у колл-центрі чи офіціантом вдома, можна вирушити на заробітки за кордон. Про свій досвід розповіла Дар'я Філоненко з Харкова, передають Патріоти України з посиланням на Gazeta.ua.

"Шукала в інтернеті студентські програми для роботи за кордоном. Пообіцяли, що поїду до Німеччини на 3 місяці влітку. Можна було самим обрати строк, вакансію. Перед тим, як подати заявку, поспілкувалась з людьми, які вже їздили по цим програмам, почитала коментарі в інтернеті. Сказали, що все перевірено і можна їхати, хоча негативні відгуки теж були", - говорить Дар'я.

Що потрібно для роботи у Німеччині

"Зібрала документи – закордонний паспорт, український. Найголовніше – це печатка з університету. Заповнила анкету. Беруть людей без знання англійської та німецької, але це дивлячись яка вакансія", - каже студентка.

Вартість програми часто змінюється. Залежить від вакансії. "Коли я вперше їхала була фіксована ціна – 400 євро. Передплата – 150 євро. Про вакансію мало що було відомо. Попередили, що це текстильна фабрика і все. Мені пощастило і я потрапила у нормальне місце", - згадує Філоненко.

Переїзд і умови

Студентів везли на роботу автобусом із Києва. "Був кондиціонер, телевізор, біотуалет. Кожні 5 годин робили зупинку, де могли сходити у туалет, розім'яти ноги. Їхали загалом 30 годин. Місто, де знаходився наш завод, називається Зульц. Жили в селі поруч. Поселили в двоповерховому будинку. На кожному поверсі - кухня, санвузол. У підвалі – пральні машини. Ми приїхали першими, тож зайняли найкращі ліжка. Меблів в кімнаті було мало: три ліжка й шафа. Кондиціонерів не було, але в домі завжди прохолодно. Інтернета теж не було, користувалась українським, мобільним. За житло платили 240 євро на місяць. Їх вираховували з зарплати. Спочатку нас жило в будинку 9 осіб. Але ліжок було більше, ми почали нервувати. Питали роботодавця чи будуть ще когось підселяти. Казали, що ні. Через тиждень серед ночі приїхало п'ятеро узбеків. Коли ми розповіли про це на заводі, там дуже здивувались, що нас не попередили", - розповідає студентка.

У селі, де жили заробітчани, не було магазину. Після роботи двічі на тиждень студентів возили у супермаркет. "Це було дуже зручно. Люди з попередньої групи розповідали, що їздили по продукти велосипедами за 4 км. У Німеччині в суботу все закривається в 9-10 вечора. У неділю не працює нічого", - додає Дар'я Філоненко.

Робочий день

"Я прокидалась у 4.40, бо о 5.30 за нами приїжджала машина. Зміна починалась о 6.00. Працювала 9 годин на день. Було 2 перерви. Можна було виходити на зміну в суботу, за додаткову плату. У мої обов'язки входило збирати текстиль на поверсі у візки. Робили це по спеціальному листу і тут допомогло знання німецької. Вся продукція підписана німецькою. Надходили замовлення, ми сортували й збирали потрібну кількість одиниць. Це був одяг, рушники, халати й подібна продукція для німецьких лікарень. До нашого заводу привозили все брудне. На першому поверсі мили, обробляли, прасували й передавали нам. На першому поверсі працювали переважно поляки й чехи, хто мав досвід роботи з хімікатами", - каже студентка.

Зарплата

"Зарплату видавали щомісяця. У липні виплатили за червень, у серпні – за липень. За серпень отримала вже у вересні, коли повернулася в Україну. Привезла з собою 3,5 тис. євро. На їжу за три місяці витратила близько 360 євро. Проїхати на таксі приблизно 4 км коштувало 10 євро. Найдорожчим було житло", - пригадує Дар'я.

Поради

Студентам, які бажають поїхати працювати закордон, Дар'я Філоненко радить уважно читати відгуки про роботу. Спілкуватись з людьми, які вже їздили. При оформленні не квапитись з оплатою, документами. Не викидати чеки, фотографувати їх. "Ще раджу багато спілкуватись з представниками компанії, яка пропонує роботу. Детально дізнаватись про все, щоб не було неприємних сюрпризів. Перед зустріччю зробіть список запитань, це важливо. Якщо щось насторожує – краще пошукати інші пропозиції", - радить вона.

Пригадує, що конфліктів не змогла уникнути. "Я хотіла поїхати по програмі після третього курсу. Внесла передплату й чекала вигідну вакансію. Але із початком карантину, нікуди поїхати не могла. Тепер компанія відмовляється повертати гроші. Мовляв, поїдете потім. Але після четвертого курсу я вже не зможу, адже не буду вважатись студенткою. Навіть якщо піду в магістратуру. Зараз взагалі немає сенсу їхати. Через пандемію німцям не потрібна наймана праця, бо багато підприємств не працює", - підсумувала Дар'я Філоненко.