Нашого цвіту по всьому світу: Українка розповіла про життя в Італії (фото)

Українка розповіла про ціни на житло, менталітеті італійців і справжніх друзів. Своїм досвідом поділилась Тамара з Черкас. Удома вона закінчила магістратуру в Києві на кафедрі мостів і тунелів. І 3 роки як переїхала зі своїм хлопцем жити в італійське місто Падуя, передають Патріоти України з посиланням на karabas.live.

Після навчання не змогла знайти роботу до душі з нормальною зарплатою. Повернулася в рідне місто, працювала рік не за професією — продавцем-консультантом в магазині дорогих чоловічих речей. У нас був чудовий колектив, але мені не подобалося отримувати 150-200 євро на місяць, працюючи на ногах по 12 годин. Мій молодий чоловік на той момент жив в Італії. Тому я вирішила переїхати. Плюс мені дуже не подобаються сервіс українців.

Але в Італії відчуваю себе чужою. Для кожного італійця я нахлібник, тому що приїхала або забирати їх роботу, або відбирати італійських чоловіків. Жінки ненавидять слов'янок, тому що вони працьовиті. Багато італійців вибирають саме слов'янських жінок, тому що хочуть, щоб удома був порядок і чистота.

Середній клас і робота

Я працюю офіціанткою в великому ресторані. Коли я приїхала до Італії, то зовсім не знала мову. Без неї роботу знайти неможливо. Я пішла вчитися в безкоштовну школу італійської мови й через рік отримала їх сертифікат. Пробувала влаштуватися в магазини одягу продавцем-консультантом, але мій досвід роботи в Україні тут нікому не цікавий. Ну і, звичайно, на такій роботі потрібно добре розмовляти. В основному тут вимагають міжнародний сертифікат про знання мови, у мене інший.

Знайти роботу складно, тому що тут, як і в Україні, криза. Я довго не могла влаштуватися. Звичайно, роботодавці віддають перевагу місцевим, а не іноземцям.

Щоб підтягнути свою мову, я пішла працювати офіціанткою в великий ресторан. Мій контракт "по дзвінку" розрахований на 2-3 години роботи в день. Отримую по 200-300 євро на офіційну картку і 300-400 євро в конверті за додаткові години роботи, не передбачені контрактом. В середньому в день виходить по п'ять годин.

Життя в Падуї

Падуя - невелике красиве місто. Вікіпедія каже, що у 2017 році тут жило 209 тисяч осіб. Практично в кожному італійському місті є історична частина, де красива архітектура і багато музеїв. Будинки тут невеликі, низькі. Ми живемо в п'ятиповерхівці, в якій 20 квартир. У старих будинках, наприклад, максимум 2-3 квартири. Ми знімаємо квартиру недалеко від вокзалу. Це споруда 1930-60 років, вона вважається новою.

Платимо за квартиру 550 євро в місяць. Це разом з комуналкою. Вода, опалення — все автономне. З крана тече питна вода. Багато знімають квартири, хоча мене це дивує. Можна було б взяти іпотеку на 20 років і платити на 100 євро більше, живучи у своїй квартирі.

Ми сортуємо сміття. Є окремі урни для скла, пластику бляшанок, паперу, картону, органічних відходів та "для всього іншого". В останню йдуть, наприклад, пляшки з-під масла, які не вдалося вимити. А викидаємо ми тільки чисті, вимиті упаковки. У тих, хто живе в будинках, є ще окремі урни для землі, трави та дерева.

Ціни й продукти

Нижче, ніж в Черкасах. В Україні прості помідори коштують 2 євро. Тут черрі — півтора євро, а взимку 2,5 євро. Продукти мені не дуже подобаються, здається, смак у них не такий насичений. Можливо, я так думаю через те, що звикла до різних підсилювачів смаку в українській їжі.

Італійський характер і розваги

Я не так вже й багато їх знаю. Кажуть, що в Падуї італійці трохи закриті, в порівнянні з тими, хто живе ближче до "каблуку" (тобто в південній частині Італії - ред.). Але якщо порівнювати з українцями, італійці дуже навіть відкриті.

До нас в будинок переїхала жінка з Неаполя. Тут у неї почалася депресія. Вона розповідала, що її будинок був меншим нашого і всі сусіди були як одна сім'я. Поки вона йшла за продуктами, до неї могла зайти сусідка і розвісити її прання, щось їй приготувати. Такі ось відносини.

Тут люди не дуже переймаються, щоб зробити затишний заклад. Мені цього не вистачає, тому що в бар хочеться повертатися з-за атмосфери, а тут цього не т. Це перше місце, яке мені сподобалося.

Плани

Я хочу поміняти роботу. На цій мені платять у два рази менше, ніж можна отримати на аналогічній. Відчуття, що мною "замазують дірки". Як новенької віддають всю найбруднішу роботу.

З моїм хлопцем ми одружилися. Я спілкуюся з його друзями, моїх тут немає. Є дві дівчини з Венесуели й один хлопець, з якими я близько спілкуюся. Ми познайомилися в мовній школі. Але назвати когось із них іншому не можу. У мене є дві подруги, але вони живуть в Києві. Друг — це дуже велике слово.

Також тут велика проблема з індустрією краси. Немає хороших фахівців, які можуть зробити зачіску, манікюр, вилікувати шкіру. В Україні в цьому питанні все на вищому рівні.

Дуже сумую за рідними місцями, сім'ї, друзям, можливості пройтися по кафешках і побачити знайомі обличчя.

Спочатку я думала заробити тут грошей, купити квартиру на Подолі, забути про все і жити у своє задоволення. Тепер не бачу сенсу повертатися, поки в Україні не зміняться умови життя.