Новий ультиматум для Єрмака, або Що вимагає Кремль в обмін на тишу на Донбасі, - ЗМІ

"Тимчасово зменшивши військовий тиск на Київ, Кремль взявся шантажувати українську владу своїм виходом із найважливішого для Банкової формату, в якому беруть участь глава ОПУ Андрій Єрмак та головний переговірник Кремля Дмитрій Козак. За збереження їхніх зустрічей РФ вимагає від України нових поступок.

Зрозуміти обриси цих вимог дозволяє "злита" у пресу запитна позиція Кремля щодо домовленостей Козака та Єрмака. І хоча автентичність цього документа лишається під питанням, його ключові тези вже обговорюються на засіданні Мінської тристоронньої контактної групи (ТКГ).

Треба наголосити, це ще не "остаточна зрада".

Так, документ буквально просочений спробою Москви нав’язати "прямий діалог" із бойовиками, але подібні пропозиції надходять від РФ не вперше, і у більшості випадків Києву вдавалося їх відбивати.

Однак контроверсійні заяви, які лунають від представника України у ТКГ Леоніда Кравчука, а також несподівана згода Росії на зустріч Козака з Єрмаком вже 28 серпня додають підстав нервувати. Є всі підстави стверджувати, що ми нині на переломному етапі, коли і Україна, і Росія вимушені змінювати свою тактику.

Від батога до пряника

Цього тижня відбулося нове засідання тристоронньої контактної групи. "Зустрічі" ТКГ вже майже пів року проходять віртуально, по відеозв'язку, тому революційні події у Мінську їх проведенню не заважають. Результати переговорів у ніч на четвер оприлюднив Офіс президента.

Представники України, Росії та ОБСЄ, які формують склад Мінської групи, погодили чотири нові ділянки розведення сил, 20 ділянок розмінування, що, на думку Банкової, дозволить "наблизитися до проведення саміту "нормандської четвірки" в Берліні". А на додаток, за твердженням Банкової, є "прогрес у питаннях взаємного звільнення утримуваних осіб".

Словом, усе, мовляв, іде так, як і наполягає Україна.

Однак у реальності не все так просто.

Тут треба визнати, що за останні пів року ТКГ справді досягла певних результатів та радикально змінила свою роботу, чого їй досі не вдавалося зробити. І йдеться не лише про персоналії (це засідання вперше пройшло за участю Леоніда Кравчука, який очолив українську делегацію, та Вітольда Фокіна, що став його заступником), а передусім – про формат української участі.

Після скандальної ініціативи створення так званої "Консультативної ради", у документах про яку Україна пропустила кричущі загрози та ледь не визнала окупаційні адміністрації, Київ усвідомив цю помилку.

Ідею КР "поховали", а натомість Україна переформатувала свою участь у ТКГ. До її складу увійшли переселенці, Київ підвищив рівень представництва у Мінську. Та головне те, що влітку змінилася тактика української делегації. На всіх рівнях переговорів у ТКГ та Нормандському форматі відчувалося, що "швидкий мир за високу ціну, нехай навіть через поступки" перестав бути пріоритетом.

Для росіян це стало несподіванкою. Але вони знайшли відповідь.

Вперше за рік президентства Зеленського Кремль відчув, що втратив ініціативу у Мінську. Що умови подальшого прогресу, які вони висувають, вже не сприймаються Україною з тією готовністю, як це було у перші місяці "Зе-переговорів".

У минулі роки, за Порошенка, коли Кремль намагався змусити Київ та Захід до компромісів, то діяв одноманітно, військовими методами. Це стало чіткою закономірністю: коли у РФ з’являється нова ідея – чекайте загострення на фронті.

Та нині тактика росіян змінилася. До "батога" додався "пряник".

Триходовка Козака

28 серпня у Парижі може відбутися зустріч у Нормандському форматі на рівні радників лідерів, тобто за участі Єрмака та Козака. Дата ще не погоджена остаточно, але навіть те, що Кремль її у принципі обговорює, вже є сенсацією.

Річ у тім, що менше місяця тому в РФ відкидали можливість такої зустрічі.

Козак навіть письмово повідомив Київ, Берлін та Париж про те, що більше не має наміру зустрічатися з Єрмаком, пропонує "вбити" цей формат переговорів та перекласти його функції на рівень МЗС. Москва пішла на це навіть попри те, що МЗСівські переговори для неї менш вигідні, як пояснювала ЄвроПравда у тодішній публікації.

"Офіційним" підґрунтям для ультиматуму були регулярні та неприховано емоційні конфлікти Козака з Єрмаком на зустрічах четвірки – після того, як Україна почала перехоплювати ініціативу у "Нормандії".

Однак нинішні події дозволяють припустити, що демарш мав інший мотив.

Це міг бути банальний шантаж, який поки розвивається успішно для РФ. Кремль ризикнув – і його ідея спрацювала.

Не секрет, що питання Донбасу є для Банкової безумовним, найбільшим пріоритетом, який будь-що необхідно тримати на контролі. Облишивши цей напрямок, Єрмак втрачав би важелі впливу та апаратну вагу на Банковій. Можливо, тому у відповідь на ультиматум Козака Київ взявся переконувати росіян змінити думку. І там погодилися "поступитися".

Впадає у вічі те, як швидко Козак "передумав" та погодився відновити зустрічі з Єрмаком – адже його категоричний лист був написаний лише три тижні тому!

Складно не припустити, що такий розвиток подій у Кремлі цілком передбачали.

А перемир’я стало важливою "приманкою" для України.

Цікава деталь: тиша на Донбасі розпочалася і дотримується безпрецедентно довго не завдяки домовленостям, дружбі та порозумінню між Кремлем і Банковою, а всупереч браку цих домовленостей.

Так, перемир’я стартувало 27 липня. І саме цим днем датований жорсткий лист Козака до Німеччини, Франції та України про те, що він більше не розмовлятиме з Єрмаком!

У минулі роки в періоди таких політичних загострень обстріли на Донбасі лише посилювалися. А тепер конфлікт між Кремлем та Банковою супроводжується майже повною тишею на фронті (а на початку серпня, у найбільш напружені дні, ОБСЄ взагалі не фіксувало жодного порушення режиму тиші!).

І на доповнення картини про ілюзорність тиші на Донбасі – ще одна деталь, про яку президентові доповідали.

За даними Міноборони та Служби зовнішньої розвідки, вже після проголошення режиму припинення вогню росіяни продовжували завозити озброєння на тимчасово окуповану територію, проводили ротацію окупаційних військ і готуватися до провокацій з метою звинуватити Україну у зриві цього "перемир'я".

Отже, попри те, що позитивні наслідки тривалої тиші на Донбасі є незаперечними, Росія готується вийти з цього режиму. В РФ висувають вимоги на адресу Києва, і якщо той не погодиться, то Москва легко повернеться до звичних методів воєнного протистояння.

Але чого саме вимагає РФ? Відповідь на це питання дозволяють скласти публічні повідомлення ОПУ, а також злитий у ЗМІ російський документ.

"Хотєлки" Кремля

У середу видання "Главком" оприлюднило російську версію проєкту рішення наступної зустрічі радників лідерів "нормандської четвірки". Варто відразу наголосити: документ непублічний, і перевірити його автентичність неможливо. Навіть якщо документ є справжнім, написаний він не вчора – там є посилання на дії, які Україна мала би зробити ще до 19 серпня.

А у ніч на четвер Банкова оприлюднила повідомлення, яке підтверджує кілька найрезонансніших пунктів зі "злитого" документа.

Треба окремо наголосити: не варто сприймати російські "хотєлки" як вже ухвалене рішення. Джерела ЄП розповідають, що запитна позиція Кремля завжди була геть нереальною.

Та нинішня ситуація є особливою. Через гру, яку Кремль веде із Банковою, Україна опинилася у не вигідній для себе ситуації. Ми перетворилися на "прохача", якому дуже потрібна зустріч у Парижі і якому Москва виставляє свої умови. І тому немає гарантій, що Київ не спробує втілити навіть найбожевільніші ідеї РФ.

Отже, найнебезпечніші імовірні пропозиції РФ є такими.

"Прямий діалог" та зміни до Конституції

Росія і раніше не приховувала бажання про легітимізацію "ЛДНР" та прямі переговорів між Україною та окупаційними адміністраціями, та нинішній проєкт просто просякнутий цією ідеєю. Автори нарахували 14 пунктів з цього приводу – кожен із них здатен спричинити проблеми на кшталт "Консультаційної ради". Натомість Росія, за цими пропозиціями, є тільки посередником між Україною та ОРДЛО.

Саме з ними, мовляв, треба погоджувати і розведення, і потрібне Україні розмінування.

Також Москва вимагає від Києва не консультацій і узгоджень, а спільної з ОРДЛО розробки українських законопроєктів: і цілком нового про "особливий статус" з формулою Штайнмаєра, і про амністію (хоча за Мінськом-2 цей закон взагалі не потребував жодних консультацій).

Важлива деталь: росіяни надалі наполягають на змінах до української Конституції, хоча від 2019 року і Володимир Зеленський, і Андрій Єрмак неодноразово заявляли: Основний закон у дусі Мінських угод не змінюватимуть.

Вибори на Донбасі вже цього року

Але найголовніше – це питання виборів. В документі прописана вимога "скасувати усі положення постанови ВР №3809, які суперечать Мінським угодам". Ця постанова призначає на 25 жовтня 2020 року чергові місцеві вибори по всій Україні, крім окупованих територій. І саме це "крім" росіяни й вимагають скасувати.

Однак зміна цього положення означатиме, що ЦВК буде зобов’язана оголосити вибори також у Донецьку, Луганську, Макіївці тощо – не чекаючи на виконання Росією безпекових умов!

Причому ця вимога росіян підтверджена офіційно.

На переговорах Мінської ТКГ виявилося, що це – головна вимога РФ, навколо неї була побудована вся дискусія, розповідає один з учасників української делегації, Сергій Гармаш (представляє переселенців з Донбасу). У підсумку голова української делегації Леонід Кравчук погодився звернутися до Верховної ради "з пропозицією розглянути питання щодо відповідності постанови ВР Мінським угодам".

І хоча юридично жодної суперечності між постановою і "Мінськом" немає, очевидно, що РФ чекає від України її зміни. І напевно, Москву не заспокоїть, якщо Рада просто відповість відмовою на цю вимогу.

До слова, в пропозиціях Москви детально йдеться про політичне врегулювання, а про роззброєння і безпеку проведення виборів – жодної конкретики. Ба більше, немає ані слова навіть про контроль за дотриманням тиші.

І ще, на десерт. Ідеї росіян, по суті, ставлять хрест на можливості проведення нового "нормандського саміту", якого так прагне Володимир Зеленський – бо, по суті, умовою його проведення стає політичне врегулювання на Донбасі. Однак у Парижі лідери про таке не домовлялися.

Ба більше, якщо вимоги росіян будуть схвалені, вони взагалі зруйнують логіку підготовки самітів: виходить, що замість лідерів "Нормандії" їхні радники мають узгодити новий план дій, сторони (якими росіяни вважають Україну та ОРДЛО) – цей план реалізувати, а вже тільки після того – Росія дає згоду на зустріч лідерів, які виходять на сцену, коли вже все завершено.

Чого чекати далі?

Найближчі тижні визначать, якою є позиція української сторони та як далеко вона здатна зайти у спробах відновити звичний формат діалогу з Кремлем.

І Банкова має бути готовою також до нових форм тиску з російського боку.

Адже у разі, якщо Україна не погодиться на пропозиції Кремля в обмін на примарне врегулювання, Росія, швидше за все, припинить "гратися в перемир’я", яке було потрібне винятково для цих політичних торгів. Швидше за все, Зеленському доведеться також забути про саміт "Нормандії", який Путіну просто не потрібен без залізних гарантій поступок з боку України.

Але інший шлях – значно небезпечніший.

Якщо минулого року поступки новообраного президента Зеленського для організації Паризького саміту бодай якось можна було виправдати, то зараз – аж ніяк. Та й масштаб вимог Кремля незрівнянно виріс від минулого року.

Звичайно, Москва не розраховує, що всі її "побажання" будуть підтримані Україною. Але цілком може діяти за принципом: проси більше – отримаєш бажане. Але і така формула геть неприйнятна. Виконання навіть однієї з "хотєлок" Кремля (чи про "прямий діалог", чи про легалізацію окупаційної влади, чи про вибори, чи про зміни до Конституції тощо) матиме катастрофічні наслідки для України.

Стратегічна мета Росії – не поглинання Донбасу, а легітимізація окупаційної влади в ОРДЛО, щоби через неї отримати важелі впливу на всю Україну. А заразом – створити напруження у нашій державі.

Саме для цього вона прагне перевести переговори з формату "Нормандії" у ТКГ, де-факто усунути з процесу Берлін і Париж. А далі – "витиснути" з української влади визнання "ЛДНР" як переговірників та лишити їх сам на сам із Києвом.

Дуже важливо, щоби Зеленський усвідомлював цей план і не давав згоди на кроки, які зроблять його невідворотним. Для цього Україна у жодному разі не має піддаватися на російський шантаж, а натомість активно підключити західних партнерів, щоби відбити політичну атаку Кремля.

Принаймні, поки що можна бути впевненим, що команда Ангели Меркель у цій битві буде на боці Києва.