Олег Скрипка: Про весну в Парижі, падіння рейтингу Зеленського та укус Maruv

Співак також розповів, як виникли легендарні ВВ і чому їм вдається знову і знову підривати культурний простір України.

ВВ вперше зіграли на баяні блюз-рок. Група кілька разів змінювала розвиток української популярної музики, парадоксально поєднуючи полярні речі. Наприклад, у першому їхньому суперхіті "Танцi" (1988) вони поєднали відсторонену інтонацію робота, близьку німецькій групі Trio, і припанковані образи "хлопців із села", передають Патріоти України з посиланням на Фокус.

У хіті "Весна" (1996) синтезували фолк і сучасний RʼnʼB, а в композиції "День народження" (2000), яка яскраво відкрила нульові роки, — східні і блюзові ритми.

Група з блиском, у своїй системі координат, регулярно видає і кавери на відомі народні пісні на кшталт "Постой, паровоз" або "Їхали козаки", даючи їм нове життя.

Усі ці роки незмінним лідером групи залишався Олег Скрипка, з яким ми зустрілися серед пальм у ресторані Queen з розкішним видом на Дніпро і міст Метро. Олег був одягнений у все чорне, включаючи капелюх, і був елегантний, немов ковбой з фільму Клінта Іствуда. Цьому образу тільки суперечили темне намисто на шиї і кулон-мандала. Рокер був привітний і незмінно обдаровував нас злегка сумною, але чарівною посмішкою. Якого б запитання ми не торкалися, Скрипка виявляв неабияку ширину кругозору і нешаблонність мислення. Це йшло врозріз з тим "простим хлопцем", який вимальовувався з його пісень. Але цей образ був винятково затребуваний: 26 листопада класики українського року дадуть концерт у столичному Палаці спорту, присвячений 35-річчю ВВ.

Олег розповів Фокусу, як виникла легендарна рок-команда, чому він переїхав до Франції, але через кілька років утік звідти, якими нетривіальними способами пробивав дорогу майбутнім хітам, чому йому вдається знову і знову підривати культурний простір України та який принцип виховання своїх дітей Олег вважає правильним.

Як народилися "Воплі Відоплясова"?

- Мені хотілося грати в рок-групі ще в школі. Десь у восьмому класі ми зібрали команду. Співали англійською мовою. Група мала назву Imposters ("Самозванці"). Моя перша авторська пісня називалася We Are The Robots, вона була в стилі диско-рок. Потім я вступив до КПІ, переїхав до Києва і шість років намагався створити рок-групу. Вона була зібрана на радіотехнічному факультеті, але в нас не було нормальної апаратури, і я поневірявся по різних рок-колективах. Мене вже зібралися відправити кудись далеко від Києва. І тут до мене в гуртожиток прийшли два музиканти — Юра Здоренко і Сашко Піпа. Ми познайомилися, коли пробувалися в різні рок-групи. Ми почали грати на акустичних гітарах — і відразу виникло відчуття: це моє! З того моменту і почалася моя справжня музична доля — це сталося навесні 1986-го. Тоді ж трапилася катастрофа в Чорнобилі і в Київ переїхав Сергій Сахно (він звідти родом), який став нашим ударником.

"В Україні зараз міщани — визначальний клас. Вони прийшли до влади — перше покоління нуворишів. Але вони пам'ятають, звідки вони родом, і пісня "Танцi" їм теж близька"

Півтора року складали репертуар. Випустили перший магнітоальбом "Хай Живе ВВ". Потім були виступи на фестивалі "Молодість" і знаменний концерт "Перший київський рок-парад", де виступило близько 50 груп. Але нас запамʼятали, ми стали володарями звання "Група року".

Як виникли "Танцi", які вже 33 роки не виходять з моди?

- У той період ми із захопленням слухали пісні німецької групи Trio. І реп уже існував у якомусь вигляді. Хіп-хоп виник на злитті двох течій — репу і RʼnʼB (ритм-енд-блюзу). Trio перші вгадали цей хід у своїй композиції Da, Da, Da. Кілька пісень ВВ того періоду — референс у їхню сторону. І "Танцi" перші в цьому ряду. Ще мене надихнула радянська естетика, яка передбачала якийсь примітивізм. Але в нас вийшло з протилежним знаком — панк, дадаїзм. Частково це є у Володимира Маяковського та Данила Хармса. Ми взяли це все і додали рок-рифи. Вийшла українська, радянська версія панку. На Заході панк — абсолютне заперечення. А в нас — швидше прикол. У музичному відношенні це був такий собі мікс Trio і Sex Pistols.

Ми начебто знущаємося, але в той же час оспівуємо це все — колгосп, клуб. Якщо торкнутися філософії, то першим Гоголь звернув увагу на маленьку людину. Раніше оспівувалися королі, царі та принцеси, а в нього в центрі творів — маленька людина. А ми всі в якомусь сенсі маленькі люди. Але наші бурі в склянці води гідні втілення.

В Україні зараз міщани — визначальний клас. Вони прийшли до влади — перше покоління нуворишів. Але вони памʼятають, звідки родом, і ця пісня їм теж близька.

Це єдина річ, яка в мене виникла моментально, хоча зазвичай довго пишу пісні. Я працював на оборонному заводі "Квант", і в мене був час на обід, за цей час потрібно було вигуляти. Іду по вулиці Червоноармійській (тепер Велика Васильківська), тук, тук, тук — і в голові склалося: "Та, та, танцi…" Мелодії як такої там немає, але був вдалий рифовий програш.

Хлопці з нашого району

Як баян став провідним інструментом у рок-команді?

- Саша Піпа, я і Юра Здоренко — новатори. Ми не хотіли грати, як інші, повторювати чиїсь стандарти. А клавіша [синтезатора] в нас просто не було. Тому клавішні партії я грав на баяні — так ніхто до нас не робив. І вийшов розрив шаблону. Чим брали "Воплі Відоплясова"? Ми на сцені виглядали, як сільські хлопці: у майках і спортивках. Це була наша фішка: пацани з мікрорайону, які йдуть в кіоск за пивом.

Цей хід повторила київська хіп-хоп-група "Гриби" — хлопці зі спальних районів.

- Напевно, так. Але самі глядачі цього не усвідомлювали, а грали ми фірмово. Ми виходили з баяном і гітарами "Урал", а звук давали західний!

Організатори спочатку дивувалися: "Хто їх пустив на сцену?" І це тривало досить довго, на тих же московських фестивалях, навіть коли ми вже були популярні. На фестивалі "Нашестя" нам кричали: "Приберіть цих пляжників зі сцени. Хто вони такі ?!" А ми в шортах-бермудах і вʼєтнамках. Але починаємо грати — і звук "качає" зал. А тут ці російські рокери в чорних футболках, у шкірі — "Король і Шут", — усе серйозно: пропиті обличчя, пуза, усе згідно з канонами року. Однак наша тема працювала!

Публіку потрібно дивувати. Ми жили в СРСР, і до нас прийшла західна рок-музика. Вона нас вразила, усі їхні "удівляшкі" ми взяли. Тобто наші люди їздили на картоплю, але слухали американський рок-н-рол. Тоді це були два світи, що не склеювалися, а ми їх взяли і зʼєднали на сцені — через свої образи.

Ви памʼятаєте моменти ажіотажу серед публіки? На стадіоні?

- Що стосується величезних майданчиків, то технічно це складна штука. Артистові отримати кайф на такому майданчику непросто: публіка далеко, ти занадто залежиш від технічних служб — своє виконання не дуже добре чуєш. По-справжньому емоційно розчинитися можна тільки в клубах.

"У мене четверо дітей: двоє — консерватори, двоє — революціонери. У цілому — гармонія. Якщо комусь із них чогось бракує для результату, даю йому цей ресурс, щоб дитина реалізувалася"

Якщо взяти ранні концерти, то згадую репетиційну базу в ДК "Укркабель". Хтось там домовився — і нам за репетиції потрібно було для кабельників давати іноді шефські концерти.

Там невелике приміщення на півтораста чоловік, туди приходили наші перші фанати. Там ми зрозуміли: "Танцi" — це хіт. Публіка поводилася так, немов у зал кинули гранату: відбувався вибух — і починався справжній армагедон.

Був серед глядачів чувак на прізвисько Астролог — хіпі, екзальтований інтелектуал-алкоголік. У першому ряду завжди були панки, які майже падали на сцену. І Астрологові, котрий ледве стояв на ногах від портвейну, вони затуляли сцену. І ось він від туги і відчаю, що не видно групи, починав їх кусати за пʼяти (сміється). Це було щось!

Французькі метаморфози

Чому ви так запали на Францію, що після гастролей навіть залишилися там жити в період 1990-1996 років?

- По-перше, перша пісня, яку я в дитинстві сприйняв, була Tombe la neige. По-друге, сучасну культурну Францію створювало багато українців-емігрантів. Французи симпатизують росіянам, але багато з того, що вони вважають російською культурою, привнесли саме українці. Наприклад, творець французького гламуру початку XX століття — киянин Олександр Вертинський. Він виходець з наших театральних кіл. Його стиль — київська театральна естетика, якій властива мʼякість, експресія, аристократичність. Стиль, створений у тому числі і Вертинським, називається там білим кабаре. До його створення має відношення і співак Петро Лещенко — він українець з Одеси.

Тому і наші речі у французів викликали резонанс, збігся генетичний код. У нас баян, а в них акордеон — традиційний інструмент французького шансону.

У нас були свої метаморфози: ВВ "зайшли" до Франції якимись міщанами-пролетарями, а вийшли звідти аристократами. Французькі дівчата в нас бачили таку сиру маскулінність, якої в місцевих було мало. Ми виглядали, як самці з дикого суспільства. Розрив хутра баяна!

Ви і басист Піпа одружилися з француженками…

- Так, ми створили сімʼї. Я серйозно інтегрувався у французьке культурне товариство — театр, музика, кінематограф. Цей період тривав понад шість років.

Чому роман з Францією закінчився?

- Тому що емоційна, пристрасна, сексуальна любов закінчується через шість років. А духовна так і не почалася. Вона розвивається на духовній єдності, а її не було. Тоді я зрозумів, яка велика може бути культурна різниця: ти можеш вивчити мову, любити і поважати культуру іншої країни, але десь глибоко, у кореневій системі, ти не зможеш стати французом. Це не катастрофа, це біологічний факт! Тільки коли я вже був по вуха у французькій культурі, усвідомив, що я — українець. Хоча мені вже навіть сни снилися французькою мовою.

"У будь-якого нашого президента катастрофічно падав рейтинг. У Зеленського, до речі, ще не так швидко, як у попереднього"

Але волею-неволею ти замислюєшся над своєю культурною місією. У Франції ти якась іграшка, екзотичний фрукт.

У мене були пропозиції від Івана Реброва — це такий пост-Шаляпін, він був росіянином німецького походження, співав російську шароварщину під балалайки, щось на зразок опери в кабаре. З мене захотіли зробити щось подібне, і тут я сказав собі: "Стоп, це вже точно не моє". Хоча і пропонували серйозний контракт.

Ваше тріумфальне повернення на батьківщину відбулося в 1997 році разом з альбомом "Музика" і суперхітом "Весна", коли ви зібрали букет нагород на "Таврійських іграх".

- Фактично ВВ не було на той момент. Два музиканти залишилися в Україні, два — у Франції. Ми з басистом Сашком Піпою удвох писали цей альбом. Барабанщика не було, тільки драм-машина. Партії інших інструментів зіграв я сам. Коли зробили "Весну", Саша сказав, що він не має відношення до цієї пісні, — це не панк, це щось інше.

Ви дрейфували від панку до фолку?

- Я б не сказав, що "Весна" — це фолк. Це сучасний RʼnʼB. І ми перші тоді зробили те, на чому заснована вся сучасна західна музика. Якщо "Танцi" — це перший реп, то "Весна" — перший RʼnʼB-шний "кач".

Як стався розрив відносин, адже вас уже багато що повʼязувало з Францією?

- У мене був дуже хворобливий розрив з дружиною [Марі Рібо]. Там були сильні романтичні відносини. Головна різниця в тому, що українці приймають рішення емоціями, а французи все раціоналізують. Але я відчував тоді, що любов померла. Дружина не усвідомлювала, що відбувається. Я бачив, що ми віддаляємося одне від одного, і сам розрубав цей гордіїв вузол. Ми посварилися з дружиною — це було в перший і останній раз.

"Французькі дівчата в нас бачили таку сиру маскулінність, якої в місцевих буломало. Ми виглядали, як самці з дикого суспільства. Розрив хутра баяна!"

"Весну" я записував у центрі Парижа. Усі ці архетипи — "Забіжу до Зіночки, хильнемо по чарочці…" — написано там. Усе це там з мене вискочило, далеко від України.

Я пішов з дому в студію, де закінчував роботу над альбомом. А якраз була весна — квітень. Зазвичай у Парижі у квітні вже мімози цвітуть, а тут виходжу на вулицю, а там падає сніг. Згадав японський фільм "Легенда про Нараяма": син, прощаючись, несе маму в гори під час снігопаду. Я зрозумів, що французький етап для мене закінчився, завершив свої справи в Парижі, забрав пожитки і переїхав до Києва.

Спочатку ремікс, потім — оригінал

Нульові ви відкрили хітом "День народження" з індійським програшем. Чому Індія?

- Знову ж картинка: село, клуб, крутять індійські фільми. Але що стосується мелодії — вона східна, але не індійська, як усі думають через кліп, а середньоазійська, адже я народився в Таджикистані. І перша музика, яку чув по телевізору, таджицька, пакистанська та афганська. Вона в мене всередині до пори до часу дрімала. А естетично в кліпі ми зняли Індію.

Але "День народження" всі столичні FM-станції відмовилися брати — просто залізобетонна стіна.

Чому? Навіть культовий статус вашої групи не допоміг?

- Ні, це і досі так відбувається. Незвично звучала пісня. Немає приспіву, який зручно підспівувати. Але я беру цю пісню і роблю на неї простенький танцювальний ремікс. Знімаємо кліп на оригінал, але перемонтуємо його на ремікс. А ось уже ремікс, близький за стилем диско, "заходить" на ТБ, а потім — і на радіо. Спочатку люди звикли до реміксу і зображення, а після вже й оригінал "зайшов": у цій пісні все сталося навпаки. Довелося розробити цілу тактику впровадження.

Квоти поліпшили ситуацію на радіо чи навпаки?

- Звичайно, поліпшили — зʼявилося багато українського контенту.

Але я і тепер ВВ на FM не чую.

- А нас і не було особливо — ми рідко потрапляємо в гарячі ротації. Як на мене, ситуація виглядає приблизно так. Артисти-харизмати, котрі співають українською, розробляють грунт нової української музики, віддають цій музиці душу і серце, але сама вона ще не дуже популярна — нове не відразу сприймається. Пізніше ці напрямки продовжують інші.

Квоти поміняли баланс — виник україномовний поп, раніше він був тільки російськомовним. З нових рок-зірок, кому точно допомогли квоти, — це групи "Беz обмежень". Вони і раніше багато виступали на фестивалях, але не могли прорватися. А тут раз — хороша група стає відомою.

Так піднялася і купа посереднього матеріалу. Але що робити, людям подобається посередність. Однак усе одно в публіки смак змінюється, коли її вдається по-справжньому здивувати.

Народ вимагає жертв

Навіщо діячі шоу-бізнесу та спортсмени йдуть у політику? У нас актор — президент, боксер — мер. Святослав Вакарчук заходив у політику вже двічі і виходив з неї, нічого не досягнувши.

- А Жак Ширак балотувався пʼять разів. І все-таки став президентом Франції. І був, до речі, найвдалішим президентом, хоч зайшов у політику майже дідком. Коли Вакарчуку буде 70 років — дивись, стане президентом (сміється).

Я чому у вас питаю про діячів шоу-бізнесу в політиці — у вас теж була загадкова історія у 2015 році, коли вас призначили радником щодо Андріївського узвозу, і піднявся великий шум. У вас є досвід, щоб висловитися на цю тему.

- Можу пояснити, у чому справа. Якщо говорити про Андріївський узвіз — я хотів зробити там свій фестиваль "Країна мрій". Застосувати до однієї вулиці цей формат і розширити його на Київ.

Але так — ні з чого тоді зчинився галас, і все завершилося, не розпочавшись. І мій досвід тепер каже: публіці постійно хочеться свіжої крові. Їй потрібні нові жертви. Узяти якусь відому, але нову, чисту в політиці людину і вмочити її в бруд — це найбільше народне задоволення.

Із Зеленським зараз відбувається те ж саме?

- У тому числі. У будь-якого нашого президента катастрофічно падав рейтинг. У Зеленського, до речі, ще не так швидко, як у попереднього. Але що робити — людям подобається витирати ноги об когось. Єдина різниця — що мене призначили радником мера, а ці самі в політику йшли, усвідомлено. А коли людина в політику усвідомлено прагне, вона повинна розуміти: народ у нас ненавидить політиків.

Нічого не навʼязувати

У вас з дружиною Наталією Сидь четверо дітей. Вони сприймають ваші пісні? Вони їх слухають?

- Якщо говорити про моїх дітей, зрозуміло, що вони живуть в іншому світі і менталітеті. Для них батько і моя музика — базис. Це як борщ, який ми їмо щодня і не усвідомлюємо, смачний він чи ні. Він є — і все. А вони творять щось своє, нове. Хоча я бачу в їхньому розвитку свої патерни. Це в них у хромосомах прописано. Я навіть радий, що в них немає культу моїх пісень. Вони слухають інших виконавців. І мені подобається, що в них хороший смак. Західну музику слухають. Старший, Роман, взагалі великий оригінал — йому подобається Штраус. Та ж група Trio. Він їх сам знайшов, без мене. Може і сербську весільну музику слухати.

Ви розумієте його логіку?

- Так! Тому що це і мені подобається. Але йому не навʼязую. У нього такий же смак, як у мене. А Устим слухає хіп-хоп, реп — саме те, що на піку моди. Але не експериментальне, а мелодійне, красиве, де хороший текст, яскраві кліпи.

Є якийсь головний принцип виховання від Скрипки-батька?

- Головний принцип — нічого не навʼязувати, давати можливість для вибору і розвитку. І там, де ти бачиш, що дитина може сама щось зробити, нехай робить. Якщо помічаєш, що їй чогось бракує для результату — даєш їй цей ресурс. Невеликий, такий, щоб дитина реалізувалася.

У мене четверо дітей: двоє — консерватори, двоє — революціонери. У цілому — гармонія.

Вкусила Maruv

Два слова про скандал з премʼєрним кліпом вашого каверу Two Colors на класичну українську пісню "Два кольори". Мені сподобався ваш блюз-роковий варіант. Хоча, на мій погляд, потрібно було її заспівати: половину англійською, половину — українською. Так чи інакше, ваш кавер підірвав мережу: хтось за, хтось проти. Чому ця рок-обробка викликала такий хайп?

- Тому що я за своєю природою новатор, культурний революціонер. Я відчуваю потенціал там, де начебто все вже коростою покрилося. Дуже прикольний був коментар у соцмережах до кліпу Two Colors — що Скрипку вкусила Maruv: у червоно-чорній естетиці кліпу побачили і вампіризм. Так, є вампірський світ, у якому ми живемо, і є світ вишиванок, світ ідеальної України, до якого належало класичне виконання композиції "Два кольори". Я зʼєднав два цих світи — і стався культурний вибух.

Пригадую, як у дитинстві ми займалися шкільним хуліганством. Купували в аптеці гліцерин і марганцівку. Гліцерин був у баночках, але варто було туди додати марганцівку — виходила бомба, це все вибухало! Ось я і роблю такі речі, тільки в культурному сенсі.

Але після таких "вибухів" ми і переходимо в новий період. Це без пафосу. Я усвідомлюю, що колись ВВ підірвали "Танцями": почалася нова українська естрада як феномен, уже пострадянська, після епохи ВІА — Івасюка та Ротару. А для сучасної української естради "Весна" була відправною точкою: RʼnʼB, драм-машина, баян. Мені і тоді деякі говорили, що ці хлопці з Мурманська [Скрипка жив у юності в Кіровську Мурманської області] перекручують українську мову тощо. А насправді я кавери роблю з любовʼю і повагою до оригіналу. Любов і повага для мене — принципові речі.

І навіть "Постой, паровоз"?

- А "Постой, паровоз" — це шансон. Оригінальний злодійський шансон походить з одеського джазу початку 20-х років минулого століття. Це хороша, класна музика. І те, що я роблю з подібною народною музикою, називається реставрація. Беру джерело і знову даю йому силу і красу, яка була закладена в цій речі. У тих же "Двох кольорiв" були десятки переспівів, але в тому ж ключі. І ніхто не переспівав оригінал у виконанні Дмитра Гнатюка — це такий радянський блюз із сильним текстом і оригінальною мелодією. Чому ні? Тому що звикли до стандартів. А я не люблю за кимось повторювати.

Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Інші публікації автора

З архіву ПУ. "Дуже спокуслива лялечка": Міс Україна без білизни продемонструвала свої принади крупним планом (фото)

вівторок, 19 жовтень 2021, 3:00

Українська похвалилася досконалими формами в пікантній фотосесії. Українська модель переможниця конкурсу Міс Україна 2018 Леоніла Гузь похвалилася шикарним бюстом у фотосесії фотографу Andrew White. Леоніла Гузь позувала топлес і без білизни в незвичай...

З архіву ПУ. "Камни с неба": "Ми ж люди, що ви з нами робите, зупиніться!" - мешканка Криму до "влади"

понеділок, 18 жовтень 2021, 16:00

Кримчани не розуміють, чому з моменту "возвращения в родную гавань" "влада" нічого не робить для розвитку півострова, і з кожним роком в Криму якість життя людей тільки погіршується. Як зазначає в Twitter блогерка RoksolanaToday & КримUA, сепаратисти д...