Операція "наступник", або Йдучи не піти: Лукашенко готує собі запасний аеродром

Через півроку після президентських виборів, які перевернули білоруську історію, Олександр Лукашенко представив світу і народу план виходу з кризи. Про це у своєму блозі пише білоруський журналіст Артем Шрайбман, передають Патріоти України.

Він запропонував до кінця року розробити нову конституцію, а на початку 2022 року, одночасно з місцевими виборами, провести референдум щодо змін до конституції.

Конкретика, окрім дати референдуму, в плані відсутня, що дозволяє бацьку ще довго не відмовлятися від влади, якщо він того захоче.

Туманний план

Лукашенко неспроста затягує терміни конституційної реформи. Зараз він відчуває себе впевненіше, ніж восени. Місяці репресій з наростаючою жорсткістю були тактично ефективні - протест згас до локальних міні-походів і флешмобів. Сотні найактивніших протестувальників та їхні лідери сидять, тисячі - поїхали за кордон.

Лукашенко не вважає, що йому потрібно з кимось торгуватися всередині країни. Його умова про відсутність протестів, щоб почати передавати владу, виглядає скоріше як загроза опонентам - будете ще смикатися, можу і залишитися.

Терміни нових виборів після референдуму на початку 2022 року Лукашенко не назвав. Це дає додаткові можливості відкладати транзит і далі під приводом, що нову конституцію треба спочатку обкатати у справі, а потім вже переобирати по ній органи влади.

Коротко кажучи, Лукашенко не вирішив йти остаточно. Він багато разів повторив, що не віддасть країну ворогам, яку б посаду не займав. Тобто він говорить не про відхід з політики, а максимум про казахстанський сценарій.

Судячи з усього, нова конституція повинна підготувати запасний аеродром для Лукашенка, звідки він буде курирувати роботу наступника. Чи вийде це у непопулярного лідера при стагнуючій економіці, інше питання.

До того ж всі, хто хоч трохи знає білоруського лідера, розуміють, що його плани можуть змінитися в процесі. У кращих радянських традиціях добре відібраний народ на якому-небудь черговому зібранні може умовити Лукашенка одуматися і нікуди не йти, тому що часи зараз непрості.

Тепер він бере ще рік на те, щоб загасити останні осередки протесту, охолодити суспільство і підходити до реформ у спокійному режимі. Це б цілком могло спрацювати, якби Лукашенко все ще був президентом більшості. Але при сьогоднішньому рівні невдоволення цей план неминуче зіткнеться з труднощами.

Якщо почати відкручувати гайки, частина незадоволених сприйме це як сигнал до того, що можна повертатися на вулицю. Оскільки координатори протесту з телеграм-каналів і лідери опозиції знаходяться в безпеці в Литві і Польщі, то серед них знайдеться кому покликати на вулицю з мотивацією "влада дала слабину, ми повинні її дотиснути".

Не відкручувати гайки теж проблематично. Тоді весь рік владі доведеться не злазити з багнетів. Це означає тримати сотні політв'язнів, продовжувати масово давати тюремні терміни за протести, заарештовувати журналістів, блокувати ЗМІ і посилювати закони.

Все це додатково поглибить прірву між владою і незадоволеною частиною суспільства, яка і без того шириться через тиск західних, тепер уже економічних санкцій, витоку мізків і капіталу з країни. Виросте число революціонерів, які будуть чекати, поки відкриється нове вікно можливостей.

Слон в кімнаті

Роль Росії у вирішенні білоруської кризи стала визначальною. Останні півроку Москва нагадувала Лукашенку про конституційну реформу частіше, ніж він говорив про неї сам. Судячи з усього, значущих кроків від нього очікували вже в 2021 році.

Зараз перед Москвою постає питання, як реагувати на затягування процесу. З одного боку, білоруські протести вщухли, і, якщо не заглиблюватися в суспільні настрої, може здатися, що криза пройшла і тиснути на Лукашенка немає змісту.

З іншого боку, він буде просити грошей. У вересні Володимир Путін вже погодився на кредит $1,5 млрд, мільярд з них вже виділили. Перед новою зустріччю в Сочі в кінці лютого, за даними "Комерсанта", Мінськ попросив ще $3 млрд.

Якщо розглядати кредити як політичні стимули, то нова порція грошей до виконання старих обіцянок переконає Лукашенка, що Росія схвалює те, що він робить, і поспішати з конституційною реформою більше не потрібно.

У Мінську розуміють, наскільки важливою буде позиція Кремля. Сам Лукашенко багато разів апелював до того, що вони з Путіним в одному човні проти колективного Заходу, а протести в Росії – продовження білоруських.

Навіть глава білоруського МЗС Володимир Макей, якого в Росії часто називають прозахідним, запропонував прибрати з Конституції слова про прагнення до нейтралітету, тому що Росія – головний союзник. При цьому як Макей, так і Лукашенко обмовилися, що багатовекторність зовнішньої політики треба зберегти.

На більш серйозні поступки Мінськ не готовий. Говорячи про інтеграцію, Лукашенко повторив всі торішні тези: спочатку рівні умови, включаючи ціни на газ і нафту, потім – розмови про поглиблення Союзу. Нові наднаціональні органи не потрібні, суверенітет не обговорюється.

Поки незрозуміло, що конкретно Москва може отримати взамін на продовження підтримки Лукашенка, крім братньої риторики і обіцянок провести конституційну реформу, але не зараз, а пізніше.

Козирем Лукашенка залишається його безальтернативність для Москви. Кремль так і не знайшов собі інших білоруських співрозмовників. Опозиція у Варшаві та Вільнюсі на цю роль не підходить, а створити з нуля проросійські сили в авторитарній країні без згоди влади практично неможливо. І неясно, на якій ідейній основі їх будувати - якщо Москва підтримує білоруську владу, то навіщо їй своя опозиція?

Наслідки такої стратегії для Лукашенка і його союзників будуть відкладеними. Не пропонуючи суспільству розрядки, влада тактично консолідується. Як і минулого року, коли Лукашенко знімав опозиціонерів з виборів і розганяв перші мітинги проти фальсифікацій, зараз він недооцінює масштаби невдоволення, яке заганяє під лід.

Для Росії однозначна солідаризація з Лукашенком означатиме, що під цим льодом почне накопичуватися не тільки революційна, а й антиросійська енергія. Лютнева зустріч в Сочі покаже, чи розуміють це в Москві.