"Паспортні" заяви і паливні обмеження: "Чому Росія посилює тиск на Україну", - Данилишин

Про це у своєму блозі пише академік НАН України Богдан Данилишин, передають Патріоти України.

"Друга половина квітня відмітилась різким загостренням україно-російських відносин. 24 квітня президент Росії Володимир Путін підписав указ, яким спростив процедуру надання російського громадянства жителям тимчасово окупованих районів Донецької та Луганської областей – без обов’язкових іспитів з історії та дотримання вимоги щодо проживання в Росії не менше п’яти років. Це навмисне ворожі дії і стратегічний виклик як для України, так і новообраного президента Володимира Зеленського, в програмі якого йшлося про мир на Донбасі.

Провокативна складова переважає – якщо хоч трохи зануритися у деталі, виникає кілька серйозних запитань щодо практичної реалізації указу Путіна. Навіть з позицій внутрішньої безпеки РФ, так званий «спрощений порядок» абсолютно не означає «масову роздачу паспортів», про яку говорять деякі оглядачі. Наприклад, для отримання паспорта за спрощеним порядком необхідно прожити на російській території не менше 3 років. Але може Росія вже давно вважає окуповані території своїми – так само як і Крим? Тоді це ще раз підтверджує факт захоплення частини території суверенної держави і має вилитись у наслідки куди більш серйозні, ніж просто санкції. Крім того, як роз’яснили в Пенсійному фонді РФ, жителі Донецької та Луганської областей України, які отримають російське громадянство в спрощеному порядку, зможуть отримувати російські пенсії лише у разі переїзду на постійне проживання на територію федерації.

Рішення Путіна відразу ж засудили США і ЄС. У Держдепі заявили, що Росія такою «вкрай провокаційною дією підсилює свій наступ на суверенітет і територіальну цілісність України».

Та після цього Росія вирішила підвищити ставки – принаймні їх інформаційну складову. 27 квітня Путін заявив, що подумує про те, щоб надавати російське громадянство в спрощеному порядку всім охочим українцям. Хоча це рішення, за словами прес-секретаря президента РФ, ще обговорюється.

До речі, в індексі паспортів компанії Henley&Partners – що є міжнародним рейтингом країн за рівнем свободи пересування, яку вони надають своїм громадянам – Україна посідає 40 місце, в той час як Росія – 47-ме. «Паспортна» заява Путіна є радше спробою посилити давно існуючу кризу, що останнім часом перейшла в тліючу фазу, ніж практичною постановкою питання.

«Паспортному тиску» передували й економічні заходи. Рішенням від 18 квітня уряд РФ підготував умови для повної заборони експорту з Росії в Україну сирої нафти і нафтопродуктів, а також створив умови для суттєвого обмеження поставок вугілля. Зокрема, постачання бензину, дизпалива, пропану, бутанів й інших зріджених газів з 1 червня буде можливим тільки при наявності дозволу уряду РФ. На підставі окремого дозволу можна буде поставляти до України кам’яне вугілля. По суті, створено механізм припинення поставок палива в нашу країну. За даними російської митної служби, на нафтопродукти в 2018 році припало 43% експорту в Україну, сума поставок – близько 4 млрд. доларів.

Необхідно буде замістити приблизно 150 тис. тонн нафтопродуктів. Це не призведе до паливного дефіциту: скраплений газ у більших, ніж зараз, обсягах будуть завозити через наші чорноморські порти, виростуть поставки бензину та дизпалива з Білорусі та Литви, а також, ймовірно, обсяг переробки нафти на Кременчуцькому НПЗ. Як можливий варіант – збільшення поставок нафтопродуктів з Азербайджану, Польщі, Румунії.

Але травень може бути складним, і не виключена цінова турбулентність. По-перше, для переорієнтації логістики потрібен приблизно місяць. По-друге, білоруські Мозирський і Новополоцький НПЗ знизили обсяг переробки нафти у зв’язку з тим, що Росія в кінці квітня прокачувала нафтопроводом «Дружба» неякісну нафту (частка органічних хлоридів в кілька десятків разів перевищувала допустиму норму). Мимоволі виникає питання: це так Росія вчергове демонструє готовність використовувати енергетичну сировину як зброю?

Очевидно, що психологічний тиск Путіна на нашу країну має під собою серйозне економічне підґрунтя. Вважаю, це пов’язано з тим, що по газотранзитним планам Росії обійти Україну до закінчення терміну дії нинішнього договору завдали подвійного удару.

По-перше, проектна компанія Північний потік-2 була змушена погодитися подати нову заявку регулятору Данії на прокладку труб цього газопроводу в Балтійському морі. Це загрожує затримкою будівництва на термін до півроку. Тобто до кінця 2019-го газопровід не прокладуть.

По-друге, Рада ЄС остаточно затвердила поправки до газової директиви. Згідно з нею правила, що регулюють внутрішній газовий ринок ЄС, будуть застосовуватися до трубопроводів з третіх країн, в тому числі до Північного потоку-2. Це означає, що у газопроводу повинен бути незалежний від «Газпрому» оператор (зараз це на 100% його структура), і до потужностей отримають доступ треті особи. При цьому «Газпром» зберігає свої зобов’язання постачати газ до Європи. І в таких ускладнених умовах змушений буде вести переговори з Україною про транзит з 2020 року (нинішній контракт закінчується 31 грудня 2019-го) істотних обсягів газу – в рази більших, аніж ті 10-15 млрд куб.м. в рік, про які згадував голова правління компанії Олексій Міллер.

Навіть за умови досить гіпотетичного запуску двох ниток Турецького потоку, завантаження в реверсному режимі Трансбалканського газопроводу, та при збереженні обсягів поставок російського газу в Європу на рівні 2018 року, потреба в українському транзиті складе щонайменше близько 70 млрд куб. м – порівняно з 87 млрд куб. м торік.

«Нафтогаз» назвав умовою укладення транзитного договору прокачування не менше 60 млрд куб. м. «Газпром» вимагає обмежитися 15 мільярдами, та навіть чисто арифметично такі вимоги нереалістичні. З урахуванням ситуації навколо Північного потоку-2 і Турецького потоку, компанія просто не зможе виконати свої контракти з Європою та іншими країнами. Тобто Росія займається елементарним шантажем. Що і підтвердилося 27 квітня, коли Путін на прес-конференції в Пекіні заявив, що Україна залишиться без газопостачання, якщо не продовжить договір про транзит російського газу.

«Паспортні» заяви і паливні обмеження – черговий ворожий крок з боку Росії. Але інших варіантів у неї немає: у другій половині року очікуються переговори щодо продовження договору про транзит газу, і карти в РФ доволі слабкі. У Москви немає варіантів: їй потрібна криза. Та далеко не факт, що військові маневри принесуть Росії успіх, оскільки українська армія на кілька порядків сильніша, ніж була 5 років тому, а підтримка нашої країни з боку США і ЄС в разі військового загострення значно зросте, що може вилитися в посилення санкційного тиску на Росію.

Спроби обійти Україну новими газопроводами не увінчалися успіхом до терміну закінчення транзитного договору. Наразі Турецький потік не може прокачувати до Європи 15 млрд. куб. м. газу, Північний потік-2 практично безсумнівно не введуть в експлуатацію до 31 грудня 2019-го, поширення на нього дії Газової директиви ЄС вдвічі знижує можливості транзиту російського газу від тих, що запланували в РФ. Там збираються вирішити питання у звичний для себе спосіб: створити кризу, та спробувати обміняти її рішення на вигідні для себе умови укладення транзитного договору.

Схоже, що для Росії життєздатність нинішньої моделі відносин з Україною з відшліфованими формулюваннями і звичними кліше вже не настільки очевидна – тепер вона значно менше діє на населення РФ. А нова модель, судячи з усього, ще не вироблена. Тому поки відпрацьовують «транзитне питання», яке Росії необхідно вирішити в будь-якому випадку. Ця проблема стане і першим серйозним випробуванням для нового президента України у відносинах з РФ. І з урахуванням вихідних даних, Україна таки може сподіватись на успіх."